Хранителі смерті

— Що сталося?

— Джемма пішла до Кімболла. Сказала йому взяти сина під контроль. Бредлі, певно, дізнався про цю розмову, бо одразу ж сказав, що відтепер я не повинна спілкуватися з Джеммою.

— Сподіваюся, ви сказали, куди йому йти.

— Треба було, — тихо відповіла Медея. — Але забракло сміливості. Нині важко в це повірити. Коли я пригадую, якою була замолоду, сама себе не впізнаю. Я не знаю тієї людини, тієї геть жалюгідної жертви, яка не змогла себе врятувати.

— То як ви зрештою його позбулися?

— Завдяки тому, що він заподіяв Джеммі. Якось уночі, коли вона спала, її намет зашили, тоді облили бензином і підпалили. Я змогла розрізати його й витягти її.

— Бредлі намагався її вбити?

— Ніхто не міг цього довести, але я знала. Саме тоді остаточно зрозуміла, на що він спроможний. Сіла на літак і повернулася додому.

— Але на цьому все не скінчилося.

— Ні. — Медея встала з крісла, знову підійшла до вікна. — То був лише початок.

Очі Джейн уже призвичаїлися до темряви, і вона бачила бліду руку, що стискала штору. Бачила, як напружилися плечі жінки, коли повз мотель проїхало, світячи фарами, авто, і зник­ло далі на вулиці.

— Я була вагітна, — тихо мовила вона.

Ріццолі спантеличено витріщилася на неї.

— Джозефіна — дочка Бредлі?

— Так. — Медея розвернулася до неї. — Але вона нізащо про це не дізнається.

— Вона розповідала, що її батьком був французький археолог.

— Я брехала їй про це все життя. Говорила, що її батько був хорошим чоловіком і помер ще до її народження. Не знаю, чи вона насправді в це вірила, але я дотримувалася цієї історії.

— А інша історія, яку ви їй розповідали? Про те, чому переїжджали й змінювали імена? Вона вважає, що ви тікали від поліції.

Медея знизала плечима.

— Це добре все пояснювало, хіба ні?

— Але це неправда.

— Я мусила дати їй якусь причину, яка не страшила б її. Краще втікати від поліції, аніж від чудовиська.

«Особливо якщо це чудовисько — твій батько».

— Якщо вас переслідували, навіщо тікати? Чому б не піти в поліцію?

— Думаєте, я не намагалася? За кілька місяців після мого повернення додому Бредлі з’явився на території мого кампусу. Сказав, що ми — споріднені душі. Що я належу йому. Я відповіла, що більше ніколи не хочу його бачити. Він почав за мною ходити, щодня надсилав ті кляті квіти. Я їх викидала, викликала поліцію, його навіть заарештували. А тоді батько дав команду своїм юристам владнати проблему. Коли твій батько — Кімболл Роуз, ти недоторканний. — Пауза. — А далі стало гірше. Значно гірше.

— Як саме?

— Одного дня Бредлі з’явився зі старим другом. І той злякав мене навіть більше, ніж сам Бредлі.

— Джиммі Отто.

Медея здригнулася від самої згадки цього імені.

— Бредлі цілком міг зійти за нормального — просто тихий чоловік. Але варто було раз поглянути в очі Джиммі, щоб збагнути, що він інакший. Ті очі були чорні, як у акули. Коли він дивився на мене, було зрозуміло, що він думає тільки про те, що міг би зі мною зробити. Він теж захопився мною. Тож вони почали переслідувати мене удвох. Я час від часу бачила, як Джиммі витріщається на мене в бібліотеці. Або як Бредлі зазирає у вікно. Вони вели зі мною парну психологічну гру, намагалися зламати. Щоб я скидалася на божевільну.

Джейн подивилася на Фроста.

— Вони полювали разом уже тоді.

— Зрештою я покинула університет, — вела далі Медея. — Тоді була вже на дев’ятому місяці вагітності, і в мене помирала бабуся. Тож я повернулася до Індіо, де й народила. За кілька тижнів у місті з’явилися Бредлі та Джиммі. Суд заборонив їм наближатися до мене, обох заарештували. Цього разу я збиралася запроторити їх за ґрати. Мусила захищати свою дитину, тож усе мало скінчитися там.

— Але не скінчилося. Ви злякалися й забрали заяву на Бредлі.

— Не зовсім.

— Тобто — не зовсім? Ви ж відмовилися від звинувачень.

— Я уклала угоду з дияволом. Із Кімболлом Роузом. Він хотів, щоб його сина не чіпали, а я хотіла, щоб моя дочка була в безпеці. Тому я відмовилася від звинувачень, а Кімболл виписав мені чималий чек. Грошей було достатньо для того, щоб купити нам із дочкою нові життя, з новими іменами.

Джейн похитала головою.

— То ви взяли гроші й утекли? Нічогенька мала бути сума.

— Справа була не лише в грошах. Кімболл використав дочку проти мене. Погрожував забрати її, якщо я не пристану на його пропозицію. Він її дідусь і мав цілу армію юристів проти мене. Я не мала вибору, тож забрала гроші й відмовилася від звинувачень. Я зробила це заради неї, і заради неї ж не припиняла тікати. Щоб тримати її подалі від тієї родини, від усіх тих, хто міг завдати їй шкоди. Ви ж це розумієте, правда? Мати зробить що завгодно, щоб захистити свою дитину.

Джейн кивнула. Вона повністю її розуміла.

Медея знову підійшла до крісла, із зітханням опустилася в нього.

— Я думала: якщо вбережу дочку, вона не знатиме, як це, коли на тебе полюють. Виросте безстрашною, кмітливою. Воїтелькою — ось ким я хотіла її бачити. До чого завжди її спонукала. І вона справді росла розумницею. Сміливою. Надто мало знала, щоб боятися. — Вона помовчала. — Аж до Сан-Дієґо.

— Де в її кімнаті сталася стрілянина.

Жінка кивнула.

— Тієї ночі вона дізналася, що більше не може бути безстрашною. Наступного ж дня ми зібрали речі й поїхали до Мексики. Опинилися у Кабо-Сан-Лукасі, де й прожили чотири роки. Нам там було добре, це була схованка. — Вона зітхнула. — Але дівчата ростуть. Їм виповнюється вісімнадцять, і вони наполягають на тому, що вирішуватимуть за себе самі. Вона хотіла вступити до коледжу, вивчати археологію. Така ж, як мати.

Медея сумно засміялася.

— Ви відпустили її?

— Джемма пообіцяла за нею наглянути, тож я подумала, що це безпечно. Вона мала нове ім’я, нові документи. Я не думала, що Джиммі зможе її знайти.

Протягом довгої паузи Джейн усвідомлювала те, що щойно почула.

— Джиммі? Але Джиммі Отто помер.

Медея підвела голову.

— Що?

— Ви маєте це знати. Ви ж застрелили його в Сан-Дієґо.

— Ні.

— Ви застрелили його в потилицю. Витягли його тіло у двір і поховали.

— Неправда. То був не Джиммі.

— Хто тоді був похований у дворі?

— То був Бредлі Роуз.

35

— Бредлі Роуз? — повторила Джейн. — Поліція Сан-Дієґо нам казала інше.

— Думаєте, я не впізнаю батька власної дитини? — спитала Медея. — Тієї ночі до спальні моєї дочки вдерся не Джиммі. То був Бредлі. О, я певна, що Джиммі вештався десь поблизу і його, певно, злякав постріл. Але я знала, що він повернеться. Знала, що треба діяти швидко. Тож ми зібрали речі й на ранок поїхали.

— У тілі упізнали Джиммі, — мовив Фрост.

— Хто саме?

— Його сестра.

— Тоді вона помилилася. Бо я знаю, що то був не Джиммі.

Джейн увімкнула лампу, й Медея зіщулилася від світла, наче лампочка на шістдесят ватт була радіоактивна.

— Щось не складається. Як могла сестра Джиммі Отто так помилитися?

Детектив схопила з ліжка його психіатричну справу, продивилася нотатки доктора Гілцбріха. Швидко знайшла те, що шукала.

— Його сестру звали Керрі. — Ріццолі глянула на Фроста. — Набери Кроу. Попроси його дізнатися, де живе Керрі Отто.

Він дістав мобільний.

— Я не розумію, — заговорила Медея. — До чого тут сестра Джиммі?

Джейн гортала нотатки, зроблені в Інституті Гілцбріха, шукаючи посилань на Керрі Отто. Тільки зараз, зосередившись на ній, вона збагнула, скільки разів та згадувалася у документах.

Його знову відвідує сестра, вдруге за сьогодні.

Керрі залишилася після дозволеного для візитів часу; довелося нагадати, що правил слід дотримуватися.

Керрі попросили не телефонувати так часто.

Керрі спіймали на спробі пронести сигарети. Відвідини заборонені на два тижні.