Хранителі смерті

— І як це пов’язано з розслідуванням?

— Я просто хочу, щоб ви зрозуміли, що це за установа і який вона має спадок. Музей Кріспіна оплачений кров’ю. Коли ви йдете цією будівлею, кожна золота монета, кожна кераміка, яку ви бачите, оплачена якоюсь війною. Це гниле місце, Моро, зведене родиною, яка ховає своє минуле, про коріння якої ми не знаємо.

— Я розумію, до чого ви ведете. Зараз скажете, що Кріспіни — родина демонічної крові, нащадки біблійних нефілімів. — Мора похитала головою й засміялася. — Будь ласка, не треба знову про сувої Мертвого моря.

— Як, на вашу думку, Мадам Ікс опинилася в цьому музеї?

— Певна, що ви маєте відповідь на це питання.

— Я маю теорію. Гадаю, це певна данина шани, так само як і засушена голова. Їх приніс до музею шанувальник, який прекрасно розуміє, що таке родина Кріспінів.

— Третю жертву знайшли не в музеї. Тіло підкинули до автомобіля докторки Пульчілло.

— Вона в музеї працює.

— І тепер вона нажахана. Її ключі вкрали, і хтось зробив їй до біса моторошний подарунок.

— Бо вона — очевидна ланка між відправником та отримувачем, Саймоном Кріспіном.

— Ні, гадаю, тіло призначалося саме докторці Пульчілло. Вона — навдивовижу вродлива жінка, яка привернула увагу вбивці. Джейн вважає так само. — Мора помовчала. — Чому б вам не поговорити про це з нею? Вона розслідує справу. Чому ви прийшли до мене?

— Розум детектива Ріццолі закритий для альтернативних теорій.

— Тобто вона міцно вкорінена у реальності. — Мора підвелася. — Так само, як я.

— Перш ніж ви відкинете те, про що я кажу, вам слід дізнатися ще дещо про колекцію Кріспіна. Частину цієї колекції ніхто не бачив, вона лишається схованою.

— Чому?

— Бо це такі тривожні, химерні експонати, що родина не могла дозволити людям про них дізнатися.

— То звідки ви про це знаєте?

— На ринку антикваріату про це давно пліткували. Років шість тому Саймон Кріспін виставив колекцію на приватний аукціон. Схоже, він тоді чимало витрачав і примудрився розтринькати все, що лишилося від родинних статків. Йому були потрібні гроші, і так само було потрібно позбутися незручних і, можливо, незаконних речей. Насправді бентежить те, що йому вдалося знайти покупця, який зберіг анонімність.

— Що Кріспін продавав?

— Воєнні трофеї. Я кажу не про армійські медалі та іржаві багнети. То були брязкальця з людськими зубами з Африки й відрізані вуха від японських солдатів. Намисто з пальців та глек із жіночими… — Він на мить замовк. — Страхітлива колекція. І, звісно, не лише я знав про те, як цікавлять родину Кріспінів химерні сувеніри. Можливо, цей убивця-археолог так само про це знав. І вирішив додати свої експонати до цієї колекції.

— Ви вважаєте, що це були подарунки?

— Знак захоплення від колекціонера, який подарував власні скарби музею, і вони лежали там, забуті.

— Аж дотепер.

Сансоне кивнув.

— Гадаю, загадковий спонсор вирішив з’явитися знову. Він повідомляє світу, що ще живий. — І тихо додав: — Скоро можуть з’явитися нові подарунки, Моро.

На кухні задзвонив телефон, порушивши тишу. Мора здригнулася й відчула, як закалатав пульс, коли вона підвелася зі свого крісла. Як легко Сансоне примудряється розхитати її віру в логічність світу. Як швидко кидає тінь на яскравий літній день. Його параноя була заразна, і в телефонному дзвінку їй учувалося щось зловісне, наче попередження про те, що дзвінок несе небажані новини.

Але голос, який пролунав зі слухавки, був водночас знайомим і приємним.

— Докторко Айлс, це Картер із лабораторії. Маю цікаві результати газової хроматографії та масової спектрометрії.

— Що досліджували?

— Зразки тканин, надіслані вами у четвер.

— Із тіла в багажнику? Уже зробили хроматографію?

— Мене викликали до лабораторії на вихідні. Я думав, це за вашим розпорядженням.

— Ні, то була не я.

Мора озирнулася через плече на Сансоне, який так пильно стежив за нею, що дуже захотілося відвернутися.

— Кажіть, — мовила вона у слухавку.

— Я провів флеш-піроліз зразка тканини, зробив газову хроматографію та масову спектрометрію — і виявив велику кількість колагенових та неколагенових білків. Яким би не був вік цих тканин, вони дуже добре збереглися.

— Я замовляла ще скринінг на дубильні речовини. Щось знайшли?

— Немає ані пірокатехіну, ані гідрохінону, тож більшість відомих дубильних речовин відпадає. Але є сліди наявності такого хімікату, як 4-ізопропенілфенол.

— Я навіть не уявляю, що це значить.

— Мені самому довелося пошукати інформацію. Виявилося, що це типовий продукт піролізу торф’яного моху.

— Моху?

— Так. Це вам чимось допоможе?

— Так, — тихо відповіла Мора. — Думаю, що так.

«Це сказало мені саме те, що було потрібно». Вона поклала слухавку й стояла, дивлячись на телефон, ошелешена результатами. Це виходило за сферу її компетенції, за те, з чим вона мала справу в кімнаті для розтинів, і йти далі без допомоги спеціаліста не хотілося.

— Моро?

Вона розвернулася до Сансоне.

— Можемо поговорити про це потім? Мені треба зробити кілька дзвінків.

— Можна вам дещо запропонувати, перш ніж я піду? Я знаю одного джентльмена, який може бути вам корисний. Доктор Пітер Ванденбрінк. Можу вас із ним зв’язати.

— Чому ви мені його радите?

— Про нього чимало пишуть в інтернеті. Подивіться його резюме — і все зрозумієте.

15

Фургони телевізійників повернулися, їх навіть стало більше. Щойно вбивця отримує прізвисько, він стає власністю громадськості, і кожна служба новин хоче собі трохи розслідування вбивці-археолога.

Джейн відчувала на собі всевидющі камери, поки вони з Фростом ішли від авто до будівлі судмедекспертизи. Коли вона стала детективом, було так захопливо вперше побачити себе у вечірніх новинах. Цей захват давно влігся, і нині вона дивилася на репортерів винятково з роздратуванням. Замість того щоб позувати на камери, йшла згорбившись, втягнувши голову в плечі. У випуску новин о шостій, певно, скидатиметься на покрученого троля в синьому піджаку.

Ступивши у будівлю, подалі від нав’язливих об’єктивів, вона відчула полегшення, однак справжнє випробування було ще попереду. Дорогою до зали для аутопсії Ріццолі відчувала, як напружуються м’язи, як крутить у шлунку передчуття того, що вони побачать сьогодні на столі.

Поки детективи вбиралися в халати й бахіли у передпокої, Фрост був незвично мовчазний. Наважившись зазирнути у вік­но, Джейн побачила, що тіло було ще накрите, — страхіття трохи відстрочувалося. Повна похмурого відчуття обов’язку, вона штовхнула двері до кімнати для розтинів.

Мора саме розвішувала на негатоскопі рентгенівські знімки: на екрані світилася стоматологічна рентгенограма невідомої номер три. Судмедекспертка глянула на детективів.

— То що ви про це скажете? — запитала вона.

— Вельми непогані зуби, — прокоментувала Джейн.

Мора кивнула.

— Маємо дві амальгамові пломби, плюс одну золоту коронку на нижньому молярі зліва. Карієсу я не бачу, втрат альвеолярної кістки, що свідчили б про пародонтальні проблеми, теж. До того ж є ще така дрібниця. — Вона постукала по знімку пальцем. — Обох малих корінних зубів немає.

— Думаєте, їх вирвали?

— Проміжків між зубами немає, і корені різців укорочені й затуплені.

— І що це означає?

— Що це робота ортодонта. Вона носила брекети.

— Отже, жертва у нас не бідувала.

— Середній клас, як мінімум.

— Гей, я брекети ніколи не носила. — Джейн вишкірилася, відкриваючи нерівні нижні зуби. — Ось це, док, справжні зуби середнього класу.

Вона махнула на знімок.

— Мій тато не зміг би оплатити щось таке.

— У Мадам Ікс теж хороші зуби, — зауважив Фрост.

Мора кивнула.

— Підозрюю, що обидві жінки мали доволі привілейоване дитинство, — батьки могли оплатити їм хорошого стоматолога й ортодонта.

Вона зняла з негатоскопа стоматологічні знімки, замінила на новий набір. Плівка характерно дзенькнула під кріпленнями. Тепер вони дивилися на кістки нижніх кінцівок.