Страница 24 из 62
Вона поспішила через вітальню, під босими ногами захрумтіли газети. Відчинивши двері й побачивши чоловіка на порозі, вона раптом пошкодувала, що не зачесалася і не перевдягнулася з халата.
— Перепрошую, я трохи запізнився, — сказав Ентоні Сансоне. — Сподіваюся, це не страшно.
— Запізнилися? Вибачте, але я на вас не чекала.
— То ви не отримали мого повідомлення? Вчора по обіді залишив його на автовідповідачі, говорив, що зайду сьогодні.
— О. Здається, я вчора не прослухала повідомлення. — «Мені було не до того». Вона відступила на крок. — Проходьте.
Сансоне увійшов до її вітальні й зупинився, дивлячись на розкидані газети, на порожнє горнятко з-під кави. Вони востаннє бачилися кілька місяців тому, і Мору знову вразив його спокій, те, як він начебто сканує повітря, вишукуючи пропущені деталі. На відміну від Деніела, який швидко відкривався навіть чужим людям, Ентоні Сансоне оточив себе стінами — він міг стояти серед натовпу і здаватися холодним, відстороненим і закритим. Морі стало цікаво, що він думав, дивлячись на безлад її змарнованої неділі. «Не у всіх є дворецькі, — подумала вона. — Не всі живуть так, як ти, у маєтку на Бікон-Гілл».
— Пробачте, що турбую вас удома, — сказав він. — Не хотів робити це офіційним візитом до бюро судмедекспертизи.
Він розвернувся до неї.
— І мені справді цікаво, як ваші справи, Моро. Ми давно не бачилися.
— Усе гаразд. Чимало справ.
— Товариство «Мефісто» знову щомісяця збирається у мене вдома. Нам був би корисний ваш погляд на речі, і ми були б дуже раді бачити вас знову.
— Щоб поговорити про злочинність? Цього мені й на роботі вистачає, дякую.
— Ми маємо інший підхід. Ви бачите лише результат, а нас турбує причина самого її існування.
Мора взялася збирати газети, складати їх на купу.
— Я не дуже пасую до вашого гурту, бо не підтримую ваших теорій.
— Навіть після того, що ми разом пережили? Ті вбивства мали викликати у вас сумніви, змусити замислитися про різні вірогідності.
— Щодо того, що в сувоях Мертвого моря ховається уніфікована теорія походження зла? — Вона похитала головою. — Я науковиця. Релігійні тексти читаю заради історичних даних, а не буквальної правди. Не для того, щоб пояснити непояснюване.
— Ви були з нами на горі тієї ночі. Бачили докази.
Сансоне йшлося про січневу ніч, коли вони мало не розпрощалися з життям. Із цим фактом важко було не погодитися, бо докази були не менш реальні за кров, яка залишилася після всього. Але тоді сталося чимало такого, в чому їхні думки ніколи не зійдуться, і найбільша відмінність стосувалася природи того чудовиська, яке полонило їх у будинку на горі.
— Я бачила там серійного вбивцю, яких у світі чимало, — мовила Мора. — Мені не потрібні біблійні теорії, які його пояснюють. Зі мною можна говорити про науку, а не про байки про старовинні демонічні лінії крові.
Вона поклала газети на столик.
— Зло просто існує. Люди бувають жорстокі, деякі люди вбивають. Усім хотілося б дати цьому якесь пояснення.
— Чи наука пояснює, навіщо вбивці муміфікувати жіноче тіло? Навіщо засушувати жіночу голову й класти іншу жінку у багажник автомобіля?
Мора спантеличено розвернулася до гостя.
— Вам уже відомо про ці справи?
Авжеж, він знає. Зв’язки Ентоні Сансоне з правоохоронними органами сягали найвищих щаблів, аж до самого комісара поліції. Така незвична справа, як Мадам Ікс, безперечно, мала привернути його увагу і збудити цікавість потайного клубу «Мефісто», який мав власні чудернацькі теорії про злочинність і боротьбу з нею.
— Є певні подробиці, не відомі навіть вам, — сказав він. — Гадаю, слід вас із ними ознайомити.
— Перш ніж говорити далі, я хочу перевдягнутися, — сказала Мора. — Перепрошую.
Вона пішла до спальні. Дістала джинси й сорочку на ґудзиках — звичайне вбрання, яке цілком пасувало для недільного пообіддя, але все одно виникало відчуття, що для такого визначного гостя цього недостатньо. Від косметики вирішила відмовитися, просто вмилася й розчесала сплутане волосся. Дивлячись на себе у дзеркало, побачила запухлі очі й пасма сивини, яких раніше не бачила. «Що ж, така я є, — подумала Мора. — Жінка, якій уже ніколи не буде сорок. Віку не приховаєш, то я й не намагатимуся».
Коли вона вийшла зі спальні, дім був наповнений ароматом кави. Мора пішла за ним до кухні, де Сансоне вже діставав із шафи два горнятка.
— Сподіваюся, ви не проти — взяв на себе сміливість заварити свіжої кави.
Вона дивилася, як чоловік дістає з кавоварки карафу, наливає, розвернувшись до неї широкою спиною. Здавалося, що на її кухні він почувається як удома, і те, з якою легкістю він уторгся до її дому, дуже дратувало. Він умів увійти до будь-якої кімнати, в будь-якому будинку, і самою своєю присутністю заявити про свої права на цю територію.
Сансоне передав їй каву, і Мора здивовано помітила, що там точно стільки цукру й вершків, як вона любить. Її вразило те, що він запам’ятав таку дрібницю.
— Час поговорити про Мадам Ікс, — мовив він, — і про те, з чим ви насправді можете мати справу.
— Що вам відомо?
— Я знаю про три пов’язані смерті.
— Ми не знаємо, чи пов’язані вони.
— Три жертви, тіла збережені доволі гротескним чином. Це специфічний почерк.
— Я не робила розтину третьої жертви, тож не можу нічого про неї сказати, навіть того, як саме її законсервували.
— Мені сказали — класична муміфікація.
— Якщо під класичною мається на увазі просолення, висушення й загортання — ні, не вона.
— Риси обличчя порівняно цілі?
— Так, дивовижно. Але у тканинах збережена волога. Я ніколи не робила розтину таких тіл. Не знаю навіть, як зберігати їх у такому стані.
— А власниця автомобіля? Вона ж археологиня, чи не так? Має ідеї щодо того, як було збережено тіло?
— Я з нею не говорила. Із того, що казала Джейн, жінка була дуже вражена.
Сансоне поставив горня на стіл і подивився на неї так прямо, що це здавалося майже нападом.
— Що вам відомо про докторку Пульчілло?
— А чому ви про неї питаєте?
— Бо вона працює на них, Моро.
— На них?
— На музей Кріспіна.
— Ви так кажете, наче це якась недоброзичлива організація.
— Ви погодилися брати участь у скануванні. Ви стали частиною медійного цирку, організованого навколо Мадам Ікс. Тож мусили знати, у що втручаєтеся.
— На сканування мене запросив куратор. Не сказавши, що там буде той медійний цирк. Просто подумав, що мене це зацікавить, — так воно й було.
— І, погоджуючись на це, ви нічого не знали про музей?
— Кілька років тому я в ньому була. Колекція химерна, але її варто побачити. Не так уже й відрізняється від інших приватних музеїв, заснованих заможними родинами, які хочуть похизуватися своїми колекціями.
— Кріспіни — особлива родина.
— Чим саме особлива?
Сансоне сів у крісло навпроти неї, так, щоб їхні погляди були на одному рівні.
— Тим, що ніхто насправді не знає, звідки вони взялися.
— Хіба це важливо?
— Це доволі незвично, хіба ні? Першим відомим Кріспіном був Корнеліус, який з’явився у Бостоні у 1850 році. Назвався титулованим англійцем.
— Ви натякаєте, що це було неправдою?
— В Англії він ніде не зареєстрований. Та й в інших країнах так само. Одного дня він просто з’явився, як розповідають — дуже привабливий і харизматичний чоловік. Вдало одружився, розбудував достаток. І він, і його нащадки — колекціонери й невтомні мандрівники, які привозили дивовижі з усіх континентів. Були звичні експонати — різьблені фігурки, речі з поховань, опудала тварин. Але здавалося, що Корнеліуса та його рідню особливо цікавила зброя. Усі різновиди зброї, якими користувалися армії по всьому світу. Цілком логічне захоплення, зважаючи на те, як вони заробили свої статки.
— І як же?
— Війнами, Моро. Починаючи з Корнеліуса, вони заробляли на війні. Він розбагатів під час громадянської — постачав зброю Півдню. Його нащадки продовжили традицію, наживаючись на конфліктах по всьому світу, від Африки до Азії та Близького Сходу. Вони уклали таємну угоду з Гітлером на постачання його військ і одночасно з цим озброювали союзників. У Китаї постачали і націоналістичну, і комуністичну армії водночас. Їхні поставки доходили до Алжиру, Лівану, Бельгійського Конґо. Їм було байдуже, хто з ким воює, вони не підтримували нікого, просто брали з усіх гроші. Поки десь лилася кров, вони втручалися, щоб нажитися на цьому.