Хірург

– Ви не перевіряєте кров тут?

– Ні. Ми надсилаємо всі аналізи до лабораторії «Інтерпас».

Мур перегорнув останню сторінку картки і побачив аркуш із результатами аналізу. «ВІЛ: негативний. Сифіліс: негативний». Аркуш був тонкий, майже просвічувався. «Чомусь найважливіші новини в нашому житті, – подумав Мур, – ми завжди отримуємо на таких нікчемних папірцях. Телеграми. Результати іспитів. Результати аналізів».

Він закрив картку і поклав її на стіл.

– Коли ви бачили Ніну вдруге, того дня, коли вона прийшла на повторний аналіз, якою вона вам здалась?

– Ви хочете знати, чи вона ще була травмованою?

– Навіть не сумніваюся.

Здавалося, від його спокійної відповіді луснула бульбашка люті, що оточувала Сару. Вона відкинулася на спинку стільця, ніби разом із люттю її покинули сили. Якусь мить вона обдумувала його питання.

– Коли я побачила Ніну вдруге, вона нагадувала живого мерця.

– Тобто?

– Вона сиділа там, де зараз сидить детектив Ріццолі, і в мене було таке враження, що я можу бачити крізь неї. Ніби вона була прозорою. Після зґвалтування вона так і не повернулася на роботу. Гадаю, їй було важко спілкуватися з людьми, особливо з чоловіками. Вона оточила себе різноманітними фобіями. Боялася пити проточну воду чи будь-який інший напій, якщо він не був герметично закритий. Це мала бути невідкоркована пляшка або бляшана банка, куди не можна додати наркотики чи отруту. Вона боялася, що чоловіки подивляться на неї й одразу побачать, що її зґвалтували. Вона була переконана, що ґвалтівник залишив сперму на її простирадлах та одязі, і вона щодня годинами прала. Хай би ким була Ніна Пейтон раніше, ця жінка померла. Від неї залишилась тільки тінь. – Голос Сари затремтів і затих. Вона сиділа нерухомо і дивилася на Ріццолі, але бачила на її стільці іншу жінку. Вервечка жінок, різні обличчя, різні тіні, процесія поламаних життів.

– Вона не казала, що її хтось переслідує? Що нападник знову з’явився в її житті?

– Ґвалтівник ніколи не зникне з вашого життя. До кінця життя ви належите йому. – Сара затнулася. І гірко додала: – Може, цього разу він прийшов вимагати прав на свою власність.

9

«Вікінги приносили в жертву не цнотливих дівчат, а повій.

Року Божого 922 арабський дипломат ібн Фадлан був свідком такого жертвопринесення, яке здійснив народ, що його він називав русами. Він описував їх як високих і світловолосих чоловіків атлетичної статури. Зі Швеції вони спускалися вниз руськими річками до південних ринків Хазарії та Халіфату, де обмінювали янтар і хутро на шовк і срібло з Візантії. Під час однієї з таких подорожей, поблизу поселення під назвою Булгар на закруті річки Волги, померлого знатного вікінга готували до останньої подорожі до Вальгалли.

Ібн Фадлан був присутній на тому похороні.

Човен з мертвим вікінгом витягли на берег і розмістили на підвищенні, викладеному зі стовбурів беріз. На палубі розмістили шатро, а всередині поставили ложе, устелене грецькою парчею. Труп, який пролежав у землі десять днів, відкопали.

На подив, ібн Фадлана, почорніла плоть не смерділа.

Заново викопаний труп одягнули в дорогу одіж: штани і панчохи, чоботи і туніку, парчевий жупан із золотими ґудзиками. Поклали його на ложе в шатрі і підперли подушками, щоб він був у сидячому положенні. Навколо порозкладали хліб, м’ясо та цибулю, порозставляли п’янкі напої і пахучі рослини. Зарізали собаку, двох коней, півня і курку, і всіх їх також розмістили в шатрі, щоб служили померлому у Вальгаллі.

Останньою привели рабиню.

Протягом десяти днів, поки померлий лежав у землі, дівчину передавали з рук у руки. Захмелілу, її тягли з одного намету в інший для насолоди всіх чоловіків у таборі. Вона лежала, розставивши ноги для незліченної кількості спітнілих і стогнучих чоловіків, її зношене тіло перетворилося на спільну посудину для сімені всіх одноплемінників. Таким способом вони оскверняли її, псували її тіло, готували до жертвопринесення.

На десятий день у супроводі старої жінки, яку називали Янголом Смерті, її привели до човна. Дівчина зняла свої браслети і персні, напилася до забуття. Тоді її завели до шатра, у якому сидів покійник.

Там, на встеленому парчею ложі, її ще раз осквернили. Шість разів шість чоловіків передавали її тіло одне одному, як шматок м’яса. Коли все закінчилося, коли чоловіки задовольнилися, її розтягнули біля покійника. Двоє чоловіків тримали її ноги, двоє – руки, а Янгол Смерті обв’язав її шию мотузкою. Коли чоловіки міцно затягнули мотузку, Янгол заніс широкий кинджал і встромив його в груди дівчини.

Раз за разом опускаючись, лезо розбризкувало кров, як чоловіки розбризкують своє сім’я. Кинджал впивався в м’яку плоть, відтворюючи сцену попереднього насилля.

Звірячі ігрища, кульмінацією яких стала смерть».

– Вона потребує значного переливання крові і плазми, – сказала Кетрін. – Нам вдалося стабілізувати її тиск, однак вона досі без тями і підключена до апарату штучного провітрювання легень. Вам треба набратися терпіння, детективе. Будемо сподіватися, що вона прокинеться.

Кетрін і детектив Кроу стояли біля скляного вікна палати Ніни Пейтон у відділенні реанімації й спостерігали за трьома лініями, що пробігали серцевим монітором. Кроу чекав під дверима операційної, коли пацієнтку вкотили туди на каталці, потім стояв біля неї в післяопераційні палаті, згодом супроводжував її до відділення реанімації. Але він не просто захищав її. Йому кортіло отримати її свідчення, і протягом кількох останніх годин він усім набридав, вимагаючи нової інформації про її стан, і тинявся туди-сюди біля її палати.

І зараз уже вкотре повторював питання, яким докучав від ранку:

– Вона виживе?

– Усе, що я можу сказати: її життєві показники стабільні.

– Коли я зможу з нею поговорити?

Кетрін втомлено зітхнула.

– Здається, ви не розумієте, у якому критичному стані вона до нас поступила. Вона втратила майже третину крові ще до того, як потрапила в операційну. Можливо, її мозок погано функціонує від такої втрати крові. Коли і якщо взагалі, вона отямиться, цілком можливо, нічого не пам’ятатиме.

Кроу глянув крізь скло до палати.

– Тоді нам від неї ніякої користі.

Кетрін дивилась на нього з неприязню, яка щосекунди тільки посилювалася. Ніна Пейтон хвилювала його тільки як свідок, якого можна використати. Він називав її жертвою або свідком і жодного разу за весь ранок не назвав її імені. Він дивився на неї крізь скло і бачив не жінку, а лише спосіб закрити справу.

– Коли її переведуть з реанімації? – запитав він.

– Ще занадто рано про це говорити.

– Чи можна перевести її до приватної палати? Якщо ми замкнемо двері й обмежимо кількість персоналу, ніхто не дізнається, що вона нічого не розказала.

Кетрін добре знала, до чого він хилить.

– Я не дозволю використовувати свою пацієнтку як наживку. Вона має залишатися у відділенні реанімації для цілодобового нагляду. Бачите ці лінії на моніторі? Це її ЕКГ[39], центральний венозний та артеріальний тиск. Я мушу бачити будь-які зміни її стану. І це єдине місце, де я маю таку змогу.

– Скількох жінок ми зможемо врятувати, якщо зупинимо його зараз? Ви думали про це? З усіх людей, докторе Корделл, саме вам добре відомо, що довелося пережити цій жінці.

Вона заціпеніла від люті. Він вдарив у її найболючіше місце. Те, що зробив з нею Ендрю Капра, було таким особистим, таким інтимним, що вона не могла говорити про це навіть зі своїм батьком. Детектив Кроу роз’ятрив її рану.

– Вона може бути нашим єдиним шансом спіймати його, – продовжив Кроу.

– Не змогли вигадати нічого кращого? Будете використовувати непритомну жінку як приманку? Наражатимете на небезпеку інших пацієнтів, запрошуючи сюди убивцю?

39

ЕКГ – електрокардіографія.