Страница 79 из 91
— Нам варто йому про це розповідати? — встряг Нормальний Алекс.
— Ти коли-небудь зустрічав будь-кого іншого, для кого у Вбивці знайшлося б добре слівце? — заперечив Схиблений Ал. — Теоретично, пане Губперук, цим можна вирубити всі вежі.
— Ти що, не тільки схиблений, а й просто здурів? — спитав Нормальний Алекс. — Він держслужбовець!
— Усі вежі «Шляху»? — спитав Мокр.
— Ну. На раз, — сказав Схиблений Ал. — Реально крута річ.
— Геть усі вежі? — уточнив Мокр ще раз.
— Ну, може, й не всі, якщо вони вчасно помітять, — визнав Схиблений Ал таким тоном, ніби будь-що, крім цілковитого знищення, було приводом для певного сорому. — Але дуже багато. Навіть якщо вони схитрують і відправлять повідомлення до наступної вежі з верховим кур’єром. Ми називаємо цю штуку... «Дятел».
— Дятел?
— Ні, не так. Тут потрібна, ну, типу як пауза для ефекту, щось таке, як... «Дятел».
— ...«Дятел», — повільніше повторив Мокр.
— От, ви зрозуміли. Але ми не можемо запустити його в «Шлях». Вони за всім стежать.
— Припустімо, запустити це в «Шлях» зумію я? — сказав Мокр, дивлячись на вогні.
Самих веж було вже зовсім не видно.
— Ви? Що ви знаєте про семафорні коди? — спитав Непевний Адріян.
— Я ціную своє невігластво, — сказав Мокр. — Але знаюся на людях. Ви думаєте про розробку різних хитромудрих кодів. А я — про те, що бачать інші...
Вони слухали. Вони сперечалися. Вони апелювали до математики, тим часом як слова пливли в пітьму над ними.
І ось Нормальний Алекс сказав:
— Добре, добре. Технічно це можливо, але спеціалісти «Шляху» мають бути цілковитими бовдурами, якщо дозволять цьому статися.
— Але ж вони думатимуть про коди, — сказав Мокр. — А я добре вмію обводити інших круг пальця. Це моя робота.
— Я думав, ваша робота — бути поштмейстером, — сказав Непевний Адріян.
— О, ну так. А то — мій поклик.
Учасники «Димного Гну» перезирнулися.
— Це абсолютно схиблена ідея, — вищирившись, сказав Схиблений Ал.
— Радий, що вам подобається, — сказав Мокр.
Бувають часи, коли доводиться провести ніч без сну. Але Анк-Морпорк ніколи й не спав; місто максимум куняло, а близько третьої ночі прокидалося попити водички.
Серед ночі можна було купити що завгодно. Теслярські вироби? Нема проблем. Мокр мигцем замислився, чи не існує вампірських столярів, які в нічній тиші виробляють вампірські стільці. Парусину? В цьому місті не могло не бути кого-небудь, хто встає в передсвітанкові години, щоб відлити, відливає й заразом думає: «Що мені справді потрібно саме зараз, то це тисяча квадратних ярдів середньоякісної парусини!» — а в районі доків неминуче знайдуться відчинені крамниці, власники яких готові задовольнити цей сплеск попиту.
Коли вони рушили до вежі, з неба вже сіялася густа мжичка. Мокр правив кіньми, а решта сиділи за його спиною на навантаженому возі й сперечалися через якусь тригонометричну дрібницю. Він намагався їх не слухати; він завжди почувався розгубленим, коли математика перетворювалася на манію.
Убити «Великий шлях»... О, вежі стоятимуть і далі — але щоб відремонтувати їх усі, знадобляться місяці. Це розорить компанію. «Гну» запевнили його, що ніхто не постраждає. Вони мали на увазі працівників у вежах.
«Шлях» став чудовиськом, що пожирає людей. Розорити його було спокусливою ідеєю. «Гну» фонтанували ідеями щодо того, чим би його замінити — швидшим, дешевшим, простішим, ефективнішим, з використанням спеціально виведених бісиків...
Та щось Мокра все ж дратувало. Злотний мав рацію, хай йому грець. Якщо вам треба було дуже-дуже швидко передати інформацію за п’ять сотень миль, то «Шлях» існував саме для цього. От якщо ви хотіли обгорнути листа подарунковою стрічкою — тоді вам було до Поштамту.
Йому подобалися «Гну». Вони мислили свіжо і своєрідно; які б заклинання не причаїлися в камені давньої вежі, вони б напевне не зашкодили подібним мізкам, оскільки ті, в певному сенсі, мали щеплення від божевілля у вигляді хронічної легкої ненормальності. Всі семаграфісти по всьому «Шляху» були... окремим підвидом людей. Вони не просто виконували роботу — вони нею жили.
Але Мокр не міг не думати і про все погане, що могло статися через зупинку семафорів. О, звісно, коли семафорів взагалі не було, такі речі вважалися нормою — але це зовсім інша справа.
Він залишив «Гну» в старій вежі працювати пилками і молотками, а сам, у глибокій задумі, рушив назад до міста.
Розділ тринадцятий
В якому ми знайомимося з теорією сукно-простору — Кривко Ключиця — «Великий шлях» у вогні — Такий різкий, порізатися можна — У пошуках панни Любесерце — Теорія маскування — Ігор рухаєцця далі — «Якби ж ця мить ніколи не минула» — Сутичка зі «Шляхом» — Розгортання великих вітрил — Повідомлення отримано
Маструм Ридикуль, Архіректор Невидної академії, поклав кий на згин великого пальця й акуратно прицілився.
Біла куля вдарила червону кулю, і та повільно вкотилася в лузу. Це було важче, ніж можна було би подумати, оскільки більше половини більярдного столу служило Архіректорові шухлядою для паперів[65], і насправді, щоб дістатися лузи, куля мусила пройти крізь кілька стосів документів, пивний кухоль, череп із оплавленою свічкою в ньому та гори люлькового попелу. Так воно й сталося.
— Чудова робота, пане Впертонз, — сказав Ридикуль.
— Я назвав це «сукно-простором», — гордовито сказав Зрозум Впертонз.
Кожна організація потребує у штаті хоча б однієї особи, яка розуміє, що насправді відбувається, чому це відбувається і хто це робить; у Невидній академії цю роль було покладено на Впертонза, який часто про це шкодував. У цій ситуації він виступав як декан факультету неадекватного використання магії, і його стратегічною метою було добитися затвердження бюджету цього факультету без зайвих дискусій.
Тож недарма з-під важкого старого більярдного столу виходив оберемок товстих кабелів, які крізь отвір у стіні й через галявину надворі тяглися аж до Високоенергетичної чароспоруди, де (Впертонз зітхнув) на його невеличкий трюк витрачалося до 40 % рунічного часу Гекса, мислячої машини Академії[66].
— Гарний термін, — мовив Ридикуль, прицілюючись для нового удару.
— Як фазопростір? — з надією сказав Зрозум. — Розумієте, щойно куля має зіткнутися з перешкодою, яка не є іншою кулею, Гекс переміщує її до теоретичного паралельного виміру з вільною ділянкою рівного простору, де зберігає й підтримує її момент імпульсу, доки не виникне можливість повернути її назад. Насправді це найважчий та найскладніший розділ чаклування в режимі нереального часу...
— Так-так, прекрасно, — сказав Ридикуль. — Ще що-небудь, пане Впертонз?
Зрозум зазирнув у свою папку.
— Є чемний лист від Правителя Ветінарі, який в інтересах міста цікавиться, чи не могла б Академія розглянути можливість прийняття, о, двадцяти п’яти відсотків не дуже здібних абітурієнтів?
Ридикуль просто крізь пачку академічних наказів загнав у лузу чорну кулю.
— Ми не терпітимемо, щоб зграя зеленарів та м’ясників вказувала Академії, як нам вести наші справи, Впертонзе! — суворо відказав він, цілячись у червону кулю. — Подякуйте їм за небайдужість і перекажіть, що ми, як завжди, й надалі прийматимемо сто відсотків цілковитих і доконаних тупаків. Приймати нездар, випускати геніїв — таким завжди був підхід Невидної академії! Ще щось?
65
Ридикуль був першовідкривачем Принципу Раціонального Використання Всього Доступного Простору. — Прим. авт.
66
В оригіналі «rune-time», варіація на тему комп’ютерного терміну «run-time», тобто «час виконання» (йдеться про виконання задачі); Гекс (Hex) — також математичний та комп’ютерний термін, який, зокрема, означає шістнадцяткову систему обчислення (нагадаємо, в Дискосвіті священним числом є вісімка); подальша термінологія, точніше, пародія на термінологію, вимагає певного знання про поняття «уявного часу» (як і простору — неевклідового простору, простору Римана тощо) та інші категорії з царини сучасної фізики, які Пратчетт засвоїв чудово, але гра слів з якими подекуди не зовсім можлива українською, бо певні вирази вже усталилися в науковому лексиконі. — Прим. пер.