Страница 78 из 91
— А в її вустах це висока похвала, — докинув Нормальний Алекс.
— І ще вона сказала, що ви такий хитрокручений, що пролізете скрізь без різьби, — додав Непевний Адріян. — Хоча коли вона це казала, то усміхалася.
— Це не обов’язково означає щось добре, — сказав Мокр. — А звідки ви її знаєте?
— Ми працювали з її братом, — сказав Схиблений Ал. — У вежі на Другій відмітці.
Мокр слухав. Це був цілий новий для нього світ.
Нормальний Алекс та Схиблений Ал були в семафорній справі ветеранами; вони працювали в ній уже майже чотири роки. Потім компанію захопив консорціум Злотного, й вони вилетіли з «Великого шляху» того ж самісінького дня, коли Непевний Адріян вилетів з димаря Гільдії алхіміків — тільки в їхньому випадку причиною було небажання приховувати своє ставлення до нового менеджменту, а в його ситуації причиною була недостатня швидкість рухів, коли в пробірці щось забулькотіло.
Врешті-решт усі вони потрапили до «Нового шляху». Вони навіть вклали в це гроші. Як і чимало інших. Ця система могла похвалитися всіма можливими технічними новинками, була дешевшою в експлуатації, це було як підкована блоха і ще пів десятка чудернацьких створінь. А потім Джон Любесерце, який ніколи не забував про страхувальний трос, приземлився на капустяне поле — і це був кінець «Нового шляху».
Відтоді тріо підробляло на будь-якій роботі, яку тільки погоджувалися дати новим квадратним гвинтикам у світі старих круглих отворів — але щоночі, високо над головами, семафори продовжували сяяти своїми повідомленнями. Вони були такими близькими, такими заманливими, такими... доступними. При цьому всі розуміли — хай і не знали, а тільки здогадувалися — що «Великий шлях» вкрадено, навіть якщо це й назвали по-іншому. Тепер компанія належала ворогові.
Відтак вони заснували маленьку неформальну компанію в складі самих себе і почали використовувати «Великий шлях», приховуючи це від самого «Великого шляху».
Це теж було трохи схоже на крадіжку. Навіть дуже схоже. Власне, крадіжкою це й було. Але це не каралося законом, бо ніхто не міг довідатися про сам факт злочину — й хіба це крадіжка, коли вкрадене нікуди не зникає? А чи крадіжка це, якщо крадеш у злодіїв? І взагалі, будь-яка власність — крадіжка, якщо ця власність не моя.[63]
— То ви — як там воно називається... кракери? — запитав Мокр.
— Саме так, — підтвердив Схиблений Ал. — Бо ми можемо кракнути систему.
— А ви не надто драматизуєте, враховуючи, що просто користуєтеся лампами?
— Так, але «світильники»[64] було вже зайняте, — сказав Нормальний Алекс.
— Добре, але чому «Димний Гну»? — спитав Мокр.
— Це кракерський сленговий вираз для надшвидкого повідомлення, яке пересилається по всій системі, — з гордістю пояснив Нормальний Алекс.
Мокр обміркував це.
— Логічно, — сказав він нарешті. — Якщо в команді тільки троє людей, і у всіх імена починаються з однієї й тієї ж літери, я б теж обрав подібну назву.
Вони знайшли спосіб проникнути в систему семафорів, і ґрунтувався він ось на чому: вночі семафорних веж не видно. Видно тільки вогні. І якщо ви не вирізняєтеся чудовим відчуттям напрямку, то єдиний спосіб встановити, хто передає семаграму — це вихідний код. А інженери знали багато кодів. О-о-о, багато.
— Тобто ви можете надсилати семаграми безкоштовно? — здивувався Мокр. — І ніхто не помічає?
Відповіддю були три самовдоволені усмішки.
— Це легко, — сказав Схиблений Ал, — коли знаєш як.
— А звідки ви дізналися, що та вежа має зламатися?
— А це ми її зламали, — сказав Нормальний Алекс. — Зіпсували диференційний барабан. Щоб розібратися з таким, потрібні години, бо оператори мусять...
Решту фрази Мокр прослухав. Звичні йому безневинні слова кружляли в ній, як уламки під час повені, зрідка виринали на поверхню, відчайдушно махали і знову зникали, затягнуті течією.
Він пару разів помітив «це», перш ніж воно потонуло остаточно, і навіть «роз’єднання» та «ланцюгову передачу» — але довжелезні технічні терміни з ревиськом напирали й поглинали все.
— ...і це займає мінімум пів дня, — завершив Нормальний Алекс.
Мокр безпорадно подивився на двох його компаньйонів.
— І що конкретно все це означає? — спитав він.
— Що коли відправити спеціальну семаграму, можна зіпсувати всю механіку системи, — сказав Схиблений Ал.
— Весь «Шлях»?
— Теоретично, — уточнив Схиблений Ал. — Бо код запуску і код відміни...
Знову ринула технічна повінь, і Мокр розслабив свідомість. Механікою він не цікавився: він вважав гайковий ключ пристроєм, у комплект якого входить хтось інший, хто повинен його тримати. Легше було просто усміхатися й чекати. З винахідниками завжди так: вони обожнюють пояснювати. Треба просто дочекатися, доки вони дійдуть до вашого рівня знань — навіть якщо їм доведеться для цього лягти.
— ...хай там як, більше це не вдасться, бо, кажуть, вони зараз змінюють...
Мокр роздивлявся голуба в кутку, аж доки знову не настала тиша. А. Схиблений Ал завершив — і, судячи з усього, не на оптимістичній ноті.
— То ви не можете цього зробити, — приречено промовив Мокр.
— Зараз ні. Старий пан Поні може бути трохи схожим на бабусю, але коли виникає проблема, він сідає і вдумується в кожну дрібничку. Він цілий день змінював усі коди! Ми чули від одного з наших товаришів, що кожен семаграфіст відтепер повинен мати персональний код. Вони працюють дуже ретельно. Я знаю, панна Коханна Краса вважає, що ми могли б вам допомогти, — але той виродок Злотний перекрив увесь кисень. Він боїться, що ви переможете.
— Ха! — сказав Мокр.
— За тиждень-другий ми придумаємо інший спосіб, — сказав Непевний Адріян. — Ви не можете відкласти справу до того часу?
— Ні, не думаю.
— Шкода, — сказав Адріян.
Він машинально крутив у руках невелику скляну трубку, яка світилася червоним. Коли він її перевертав, світло робилося жовтим.
— Що це? — запитав Мокр.
— Прототип, — пояснив Непевний Адріян. — Це могло би прискорити нічну роботу «Шляху» майже втричі. Тут використовуються перпендикулярні молекули. От тільки «Шлях» якось не вітає нових ідей.
— Може, тому, що ці штуки вибухають від удару? — припустив Нормальний Алекс.
— Не завжди.
— Гадаю, мені б не завадило на свіже повітря, — заявив Мокр.
Вони вийшли в ніч.
Не дуже далеко продовжувала мигтіти диспетчерська вежа, і в інших частинах міста то тут, то там теж виднілися освітлені семафори.
— Ось це яка вежа? — спитав Мокр, вказуючи ніби на зірку в небі.
— З Гільдії злодіїв, — сказав Непевний Адріян. — Загальний сигнал для членів Гільдії. Я їх читати не вмію.
— А ця? Це не перша вежа на шляху до Сто Лата?
— Ні, це станція Сторожі біля Осердних воріт. Загальний сигнал для Псевдополь-Ярду.
— З вигляду вона далеченько.
— Просто вони використовують маленькі блоки щитків, от і все. А Вежу № 2 звідси й не видно — Академія затуляє.
Мокр зачаровано дивився на вогні.
— Я тут думав, а чому, коли будували «Шлях», не використали стару кам’яну вежу на півдорозі до Сто Лата? Вона саме на вдалому місці.
— Давню вежу чаклуна? Роберт Любесерце використовував її для своїх перших експериментів, але вона трохи задалеко, стіни не дуже надійні, а якщо провести там більше одного дня, людина з’їде з глузду. Це все через давні заклинання, що в’їлися в камінь.
Деякий час панувала тиша, а потім почувся дивно придушений голос Мокра:
— Якби ви могли завтра підключитися до «Великого шляху», ви зуміли б зробити що-небудь, щоб його сповільнити?
— Так, але ж ми не можемо, — сказав Непевний Адріян.
— Так, але якби могли?
— Ну, є одна задумка, — сказав Схиблений Ал. — Дуже крута, але дуже сира.
— Цим можна буде вирубити вежу?
63
Пародія на знаменитий афоризм «Власність — це крадіжка» одного із засновників анархізму П’єра-Жозефа Прудона (1809–1865). — Прим. пер.
64
В оригіналі «flashers», від слова «спалах», але у сленговому значенні — «ексгібіціоніст». — Прим. пер.