Страница 17 из 91
Коли своє місце займав пан Підступп, Патрицій приязно йому усміхнувся.
— Здається, я знайомий не з усіма присутніми, — сказав він.
Пан Підступп зітхнув.
— Ваша високосте, дозвольте відрекомендувати вам пана Зеленм’яса від Асоціації співпраці «Анк — Сто», який є скарбієм компанії «Великий шлях», пана Муската від «Рівнин Сто Холдингс», пана Ґедзя[17] від Анк-Морпоркського торгово-кредитного банку, пана Крадька від «Анк Ф’ючерс (Фінансові радники)» та пана Злотного...
— ...від самого себе, — незворушно завершив одноокий.
— А, пан Хаббар Злотний, — промовив Ветінарі, дивлячись прямо на того. — Я такий... радий нарешті з вами познайомитися.
— Ви ж не ходите на мої вечірки, мілорде, — сказав Злотний.
— Прошу вибачення. Державні справи забирають дуже багато часу, — сказав Правитель Ветінарі без сліду ввічливості в голосі.
— Кожному з нас треба іноді розслаблятися, мілорде. Як то кажуть, на те й субота, щоб не все робота.
Дехто з присутніх, почувши це, затамував дихання — але на обличчі Ветінарі не ворухнувся жоден м’яз.
— Цікаво, — тільки й мовив він.
По тому Патрицій порився в папках, що лежали на столі, й розгорнув одну з них.
— Отже. Мої підлеглі підготували деякі нотатки, укладені на основі загальнодоступної інформації з Барбакану[18], — сказав він, звертаючись до адвоката. — Наприклад, щодо рад директорів. Звичайно, таємничий світ фінансів для мене загадка, щось таке, як загробний... даруйте, потойбічний світ; але в мене складається враження, що декотрі з ваших клієнтів, по суті, працюють одне на одного?
— І, ваша високосте? — спитав Підступп.
— Це нормально?
— О, ваша високосте, це досить поширене явище, коли люди з винятковою компетенцією засідають у радах директорів одразу кількох компаній.
— Навіть якщо це компанії-конкуренти? — уточнив Ветінарі.
Люди за столом заусміхалися. Більшість фінансистів дещо розпружилися. Цей чоловік явно був невігласом у бізнесовій сфері. Що він міг знати про складені відсотки, га?
Він же має класичну освіту. Та тут вони згадали, що цю свою освіту він отримав у Школі найманців, і їхні посмішки згасли. І тільки пан Підступп продовжував пильно дивитися на Ветінарі.
— Є методи — абсолютно доброчесні методи — забезпечити конфіденційність і уникнути конфлікту інтересів, ваша високосте, — сказав нарешті адвокат.
— А, це, мабуть... як же воно... «скляна стеля»[19]? — промовив Ветінарі, сяючи.
— Ні, ваша високосте. Це дещо інше. Гадаю, ви мали на увазі «агатійську стіну»[20], — м’яко виправив пан Підступп. — Ця система процедур дає всебічну й надійну гарантію того, що конфіденційність не буде порушено, якщо, наприклад, одна частина певної організації отримає у своє розпорядження привілейовану інформацію, яку інша частина організації могла б використати для неетичного отримання прибутку.
— Вражаюче! А як конкретно це працює? — поцікавився Ветінарі.
— Люди домовляються не чинити неетично, — пояснив пан Підступп.
— Перепрошую? Ви ж сказали, що є стіна... — почав Ветінарі.
— Це просто термін, ваша високосте. Означає домовленість не чинити неетично.
— Ах. І ніхто справді не чинить? Неймовірно. Що, навіть якщо ця невидима стіна проходить просто через чиї-небудь мізки?
— Ми, знаєте, маємо кодекс поведінки! — пролунав голос.
Всі очі, за винятком очей пана Підступпа, звернулися до власника голосу, який занепокоєно засовався в кріслі. Але пан Підступп вивчав Патриція давно і знав, що коли той починає прикидатися розгубленим держслужбовцем і ставити наївні запитання, потрібно бути на сторожі.
— Дуже радий це чути, пане...? — почав Ветінарі.
— Кріспін Ґедзь, мілорде, і мені не до смаку тон вашого допиту!
Якусь мить здавалося, що крісла колег пана Ґедзя самі намагаються відсунутися від нього подалі.
Пан Ґедзь був досить молодистим чоловіком, який не просто прямував до погладшання, а підстрибом мчав до ожиріння. До тридцяти років він набув поважної колекції підборідь, і зараз усі вони трусилися від праведного гніву.[21]
— Повірте, я маю чимало й інших тонів, — спокійно відповів Правитель Ветінарі.
Пан Ґедзь озирнувся на своїх соратників, які дивним чином ніби опинилися аж ген на обрії.
— Я просто хотів пояснити, що ми не зробили нічого поганого, — промимрив він. — От і все. Є кодекс поведінки.
— Я глибоко переконаний, що й не говорив, ніби ви зробили щось погане, — сказав Правитель. — Одначе я візьму сказане вами до уваги.
Він підсунув до себе аркуш паперу й каліграфічним почерком занотував: «Кодекс поведінки». З-під витягнутого ним аркуша визирнула папка з написом «Незаконне привласнення майна». Решта присутніх, зрозуміло, бачили надпис догори дриґом, і оскільки звідси випливало, що він не призначений для прочитання ними, вони негайно його прочитали. Ґедзь аж шию витягнув, щоб краще бачити.
— Одначе, — продовжив Ветінарі, — позаяк пан Ґедзь підняв питання правопорушень, — він обдарував молодика короткою посмішкою, — то я висловлю впевненість, що ви обізнані з чутками, нібито серед вас існує змова з метою підтримання високих цін та недопущення конкуренції, — фраза протекла швидко і плавно, як рухається язик змії, а фінальним «клац» були слова: — Як і, зрештою, з чутками щодо смерті юного пана Любесерце минулого місяця.
Певний рух у півколі відвідувачів показав, що Ветінарі відправив м’яча точно у ворота. Команда суперників не прагнула цього м’яча, але вона на нього таки чекала — і ось він був у сітці.
— Наклеп, що тягне за собою судовий позов, — сказав пан Підступп.
— Я б сказав, пане Підступп, — сказав Ветінарі, — що просте нагадування про існування чутки не тягне за собою судового позову. Впевнений, це вам добре відомо.
— Немає жодних доказів, що ми якось пов’язані з убивством хлопаки, — відрубав Ґедзь.
— А, тобто ви теж чули, що люди говорять саме про вбивство? — промовив Ветінарі, не відриваючи погляду від обличчя Хаббара Злотного. — Ці чутки неначе з неба падають, чи не так...
— Ваша високосте, людям аби побалакати, — стомлено сказав Підступп. — Але факт у тому, що пан Любесерце був у вежі сам-один. Ніхто інший не піднімався туди і не спускався звідти. Наскільки можна судити, його страхувальний трос не був ні на чому закріплений. Це була випадковість, таке трапляється нерідко. Так, ми знаємо, що говорять, нібито його пальці були зламані, але хіба це може бути дивним при падінні з такої висоти, після ударів об конструкції вежі? На жаль, компанія «Великий шлях» наразі не дуже популярна, тому й виникають ці образливі та безпідставні звинувачення. Як вказав пан Ґедзь, в будь-якому разі немає жодних доказів, що те, що сталося, було чимось іншим, аніж нещасним випадком. І, якщо я можу бути відвертим, з якою конкретно метою ви нас покликали? Мої клієнти — зайняті люди.
Ветінарі відкинувся в кріслі і сплів пальці.
— Уявімо, що певні дуже обдаровані ентузіасти розробили вражаючу систему зв’язку, — сказав він. — У них, причому у великих масштабах, є пристрасть до винахідництва. А от чого вони не мають — то це грошей. Вони не звикли мати гроші. І ось вони зустрічають... певних людей, які знайомлять їх з іншими людьми, які за, ну, сорок відсотків у новому бізнесі надають їм таке необхідне фінансування і, що дуже важливо, детальні батьківські поради та доступ до справді хорошої бухгалтерської фірми. І ось вони помалу роблять свою справу, гроші з’являються й зникають, але поступово вони починають розуміти, що їхній бізнес фінансово не настільки стабільний, як їм видавалося, і насправді потребує більше грошей. Що ж, усе гаразд, адже кожному ясно, що основне підприємство зрештою стане грошів’яним деревом, тож чом би не продати ще п’ятнадцять відсотків? Це ж усього лише гроші. Вони не настільки важливі, як механізми щитків, чи не так? А потім вони з’ясовують, що так — важливі. Що в них усе. Світ раптом перевертається з ніг на голову, ті чудові люди раптом перестають ставитися до наших героїв по-дружньому, раптом виявляється, що ті папірці, підписані в такому поспіху — підписані за порадою людей, які не припиняли усміхатися, — означають, що наші винахідники насправді геть нічим не володіють, ні патентами, ні власністю, нічим. Власне, навіть вмістом своїх голів. Схоже на те, що навіть ідеї, які просто зараз у них народжуються, теж їм уже не належать. І при цьому вони чомусь досі мають проблеми з грошима. Що ж: хтось іде, хтось ховається, хтось намагається боротися, що надзвичайно нерозумно, бо суди вирішують, що все було зроблено законно — адже воно й справді було зроблено законно. Хтось погоджується на третьорядні посади, бо ж треба на щось жити, і, в будь-якому разі, підприємство володіє навіть їхніми снами. І при цьому нічого протизаконного, як виявляється, не трапилося. Бізнес є бізнес.
17
В оригіналі персонажа звати Horsefry. Це лише однією літерою відрізняється від «Horsefly» (ґедзь); водночас «fry» означає «смажити», тож виходить щось на кшталт «Той, хто смажить коней» — чергова безневинна пратчеттівська гра слів, що не дуже піддається адекватному відображенню іншими мовами. — Прим. пер.
18
Загалом так називалися захисні вежі перед брамами старовинних фортець, але тут, можливо, йдеться про площу перед центральною фортецею міста, де часто розташовувався ринок і можна було зібрати чимало чуток. — Прим. пер.
19
«Скляна стеля» — уведений на початку 1980-х термін теорії ґендерних досліджень, який позначає кар’єрний рівень, вище якого де-факто не можуть сягнути жінки у великих корпораціях. — Прим. пер.
20
Пародія на т. зв. «китайську стіну» — бізнес-термін, який в англосаксонських країнах дійсно означає систему процедур, призначену для збереження конфіденційної інформації брокерськими фірмами. — Прим. пер.
21
Не варто судити за зовнішністю. Попри постійний вираз поросятка, яке осяяла блискуча ідея, та манеру мовлення, яка наштовхувала на думку про маленького, напівдохлого, невротичного, проте анекдотично дорогого собачку, пан Ґедзь цілком міг би бути доброю, щедрою та побожною людиною. Так само чоловік, який вибирається з вашого вікна у смугастому джемпері, масці й великому поспіху, може просто запізнюватися на вечірку-маскарад, а людина в перуці та мантії в центрі палацової зали для прийомів — бути просто трансвеститом, який забіг перечекати дощ. Поспішні судження можуть виявитися такими помилковими! — Прим. авт.