Правда

Щиро Ваш, В. де Ворд».

Він завжди волів завершувати новини на оптимістичній ноті.

Потому він приніс самшитову дощечку, запалив ще одну свічку і поклав листа, донизу текстом, на самшит. Натискаючи на аркуша вигнутим боком ложки, він перебивав чорнильний напис на матрицю — а відтак, тридцять доларів та достатня для шлункового розладу кількість фіг були все одно що в кишені.

Він занесе це до пана Кріпслока увечері, забере копії після неквапного ланчу завтра і, якщо не станеться чогось надзвичайного, відішле їх ще до середини тижня.

Вільям вдягнув пальто, старанно загорнув дощечку в шматок провощеного паперу й ступив у крижану ніч.

Світ складається з чотирьох елементів: Землі, Повітря, Вогню й Води. Це — факт, відомий навіть капралові Ноббсу.

Також це — помилка.

Існує п’ятий елемент, і зазвичай він зветься Несподіванкою.

Наприклад, гноми навчилися перетворювати свинець на золото у важкий спосіб. Відмінність його від легкого полягає в тому, що важкий спосіб працює.

Гноми, докладаючи нелюдських, чи то пак — негномських зусиль, штовхали свою перевантажену рипучу фіру вулицею, вдивляючись у туман. Фіра обмерзала, і їхні бороди бралися кригою.

Все, що було потрібно, — це одна замерзла калабаня.

Стара добра тітонька Фортуна. Ви таки можете на неї покластися.

Туман густішав, перетворюючи вуличні вогні на плями тьмяного світла й притлумлюючи звуки. Сержантові Колону та капралові Ноббсу було ясно, що жодна варварська орда не внесла завоювання Анк-Морпорка у свої плани на цей вечір. Вартові на це не ображалися.

Вони зачинили браму. Це була не така вже й велика справа, як можна було би подумати, оскільки ключі було загублено казна-коли. Спізнілі прибульці зазвичай кидали через міські мури камінці; вони цілились у вікна знайомих, які погодились би підняти засува.

Вважалося, що загарбники, коли що, не знатимуть, у які вікна кидати камінцями.

Потому двоє вартових попленталися через бруд і перегній до брами Вотерґейт, крізь яку мала честь входити до міста річка Анк. Вода в темряві була непомітна — тільки вряди-годи під парапетом примарною плямою пропливала крижина.

— Стривай, — мовив Ноббс, коли вони вже поклали руки на корбу підйомної решітки. — Там унизу хтось є.

— У річці? — спитав Колон.

Він прислухався. Далеко внизу почулось рипіння весла.

Сержант Колон склав долоні рупором і прокричав традиційний бойовий клич правоохоронців усіх часів та народів:

— Гей, ти!

Кілька митей не чулось ані звуку, крім вітру та води. Потім долинув голос:

— Так?

— Загарбуєш місто, чи що?

Знову запала пауза.

— Ще?

— Що «ще»? — гукнув Колон, не бажаючи пасувати.

— Ще які є варіанти?

— Не гай мого часу! Ти там, на човні, загарбуєш місто?

— Ні.

— Звучить щиро, — сказав Колон, який, з огляду на погодні умови цієї ночі, радо повірив би на слово будь-кому. — Тоді ворушися, бо ми збираємось зачинити ворота.

Ще за мить плюскотіння весел відновилося, віддаляючись за течією.

— Гадаєш, достатньо було просто поставити йому це запитання? — поцікавився Ноббс.

— Ну, а кому ж іще його ставити?

— Та ясно, але...

— Ноббі, це був малесенький човник. Звісно, якщо ти хочеш спуститися цією чудовою стежкою до самісінької дамби...

— Ні, сержанте!

— Тоді ходімо до казарми, добро?

Поспішаючи до гравера Кріпслока, Вільям підняв комір. Завжди заюрмлені вулиці спорожніли. Поткнути носа за двері наважувались лише ті, кого підштовхували найневідкладніші справи. Схоже, зима наближалася справді мерзенна — гаспачо із крижаного туману, снігу та вічного анк-морпоркського смогу.

У вічі йому впала пляма світла з вікна Гільдії годинникарів. На її тлі вималювалась невисока згорблена постать.

Вільям наблизився.

Слабка подоба людського голосу безнадійно прошелестіла:

— Бажаєте гарячих перепічок?

— Пане Нудль? — спитав Вільям.

Нудль на прізвисько Від-Душі-Відриваю, чи просто ВДВ, найпідприємливіший та найнеуспішніший підприємець Анк-Морпорка, поглянув на Вільяма поверх свого візочка з гарячими сосисками. На смальці, що застигав, шипіли сніжинки.

Вільям зітхнув.

— Ви працюєте допізна, пане Нудль, — ввічливо промовив він.

— Ах, пане де Ворд, зараз такі кепські часи для торгівлі перепічками, — пожалівся Нудль.

— Еге ж, як подумаєш, то аж нудить, — вставив Вільям.

Він не міг би стриматись і за сотню доларів та баржу фігів.

— Глобальна економічна криза, звуження ринків, — вів своєї Нудль, надто пригнічений, аби щось помітити. — Схоже, не так багато нині охочих придбати перепічку.

Вільям зазирнув до візочка. Якщо Нудль ВДВ брався за продаж гарячих перепічок, це був достеменний знак, що його амбітніші задуми знову пішли за вітром. Продаж перепічок на вулицях у певному сенсі був основою Нудлевого існування, якої він завжди намагався позбутися, але до якої постійно повертався в міру того, як зазнавали краху його чергові починання. І це було ганебно, оскільки Нудль був пречудовим продавцем перепічок. Інакше й бути не могло, враховуючи, що його натура цілком відповідала натурі його товару.

— Треба було мені отримати добру освіту, як от ви, — засмучено сказав Нудль. — Гарна робота в теплому приміщенні, й жодних фізичних навантажень. Якби я мав добру освіту, я міг би знайти свою нищу.

— Нищу?

— Це мені розповідав один із тих чарівників, — пояснив Нудль. — У всього є нища, ну, ви знаєте. Тобто ніби своє місце. Для чого все існує.

Вільям кивнув. Він тямив у словах.

— Ніша? — уточнив він.

— Щось таке, ага, — Нудль зітхнув. — Я ж проґавив можливість із семафорами, знаєте. Просто не помітив, до чого йде. А тут гульк — і всі вкладають у семафорні компанії. І мають величезні гроші. А мені не щастить, усе просто від душі відриваю. Хоча я вже намагався пробувати навіть той Фанг-Шуй... Чисте тобі кляте невезіння.

— А от мені однозначно допомогло, коли я пересунув крісло на робочому місці, — сказав Вільям.

Свого часу він заплатив за цю пораду два долари. Заразом йому порадили закривати кришку у вбиральні, щоб у живіт, бува, не залетів Дракон Печалі.

— Ви стали моїм першим покупцем, і я вам за це вдячний, — сказав Нудль. — Я був так добре приготувався, у мене ж усе було розташовано для найповнішої гармонії — дзеркала, дзвоники — і тут... Все луснуло. Клята карма знову мене опустила.

— До того ж минув цілий тиждень, доки пан Пасмур знову почав ходити, — докинув Вільям.

Випадок із Нудлевим другим покупцем виявився вельми корисним для його новинного листа, що цілком компенсувало втрату двох доларів.

— Звідки ж я знав, що Дракон Печалі справді існує, — похнюпився Нудль.

— Не думаю, що він існував, доки ви його в цьому не переконали, — сказав Вільям.

Нудль трохи просвітлішав.

— Ах, кажіть собі що хочете, але я таки справді гарно продаю ідеї. Чи вдасться мені переконати вас, що смачненька гаряча перепічка — це саме та ідея, яка опановує зараз ваш розум?

— Власне, я збирався чимшвидше дістатися до... — почав Вільям і раптом затнувся. — Ви не чули, щойно хтось кричав?

— У мене ще десь є трохи холодних пиріжків зі свининою, — сказав Нудль, порпаючись у своєму візку. — І я пропоную серйозну знижку, адже...

— Я точно щось чув, — сказав Вільям.

Нудль прислухався.

— Наче якийсь гуркіт?

— Авжеж.

Вони втупилися в місиво туману, що повільно ворушився уздовж усього Брод-Вею.

Туману, який раптом окреслився величезним, критим парусиною возом, що рухався невпинно і дуже — дуже швидко.

Останнє, що почув Вільям, був чийсь крик:

— Спиніть верстат!!![2]

Чутка, пришпилена Вільямовим пером до паперу, ніби метелик до картону, не потрапила до вух певних осіб, бо вони мали на думці інші, значно неприємніші, речі.

2

Гра слів, яка не піддається перекладу. Англійською «друкарський верстат» називають тим самим словом, що й «пресу» — «press». Це широко використовується в книзі (див., наприклад, примітку с. 439). Тут вигук «Спиніть верстат!» («Stop the press!») можна читати також як «Спиніть пресу!». — Прим. пер.