Правда

Террі Пратчетт

Правда

Від автора

Інколи письменник-фантаст із подивом зауважує, як неймовірно влаштовано реальність. Наприклад, дії, до яких вдаються під час паводків в Анк-Морпорку (дивись на с. 327 і далі), як дві краплі води подібні до методів, що їх використовували в місті Сіетл, штат Вашингтон, аж до кінця XIX сторіччя. Можете з’їздити переконатись; заразом спробуєте чудову юшку з молюсків.

Чутка поширилась містом, як пожежа (які помітно почастішали в Анк-Морпорку відтоді, як громадяни дізнались про страхування від пожеж).

Гноми вміють перетворювати свинець на золото...

Вона збурила затхле повітря Кварталу алхіміків, мешканці якого століттями намагались зробити те саме — і щиро вірили, що впораються до завтра, щонайбільше до наступного вівторка... ну, в гіршому разі, до кінця місяця.

Вона змусила губитися в здогадах чарівників Невидної академії[1], де достеменно знали, що будь-який елемент справді можна перетворити на інший — от тільки наступного дня все стане як раніше, тож яка в тому користь?

Вона скочила в покручені й укриті рубцями вуха членів Гільдії злодіїв (звичайно, ми не рахуємо тих, хто давно лишився без вух). Злодії ні про що замислюватись не стали, а стали сталити свої фомки; їх ніколи не обходило, звідки бралося золото.

Гноми вміють перетворювати свинець на золото...

Чутка досягла холодних, але неймовірно чутливих вух Патриція. І то дуже швидко, бо важко лишатись правителем Анк-Морпорка, не отримуючи новини першим.

Патрицій зітхнув, занотував почуте й додав нотатку до купи інших.

Чутка дійшла до гостровухих гномів.

— Ми справді це вміємо?

— Хай мені грець, коли я знаю. Особисто я не вмію.

— Авжеж, але якби ти вмів, ти б не сказав. Особисто я не сказав би, якби вмів.

— То ти вмієш?!

— Ні!

— А-га!..

О десятій годині чутка дійшла до Варти. Точніше, до тих Вартових, які чергували того крижаного вечора при міській брамі.

Чергування при брамі Анк-Морпорка полягало не у зборі мита за в’їзд. Головним чином воно полягало в байдужому змахові рукою — проїзди! — кожному, хто бажав потрапити до міста. Але мало хто рвався потрапляти куди б то не було в цій туманній нічній холоднечі.

Вартові щулилися під козирком на брамовій арці, пускаючи по колу вогку сигарету.

— Не мона перетворяти шось одне на шось друге, — сказав капрал Ноббс. — Алхіміки вже скіки років не можуть.

— Ну, мона, примірно, перетворити хату на дірку в землі, — зауважив сержант Колон.

— Так і я ж про шо, — погодився капрал Ноббс. — А на їлось інше — не вийде. Це все зв’язано з цими, як його... з елементами. Мені один алхімік розказував. Все зроблено з елементів, правильно? Земля, Вода, Повітря, Вогонь і... ну, короче.

Він потупцяв на місці, намагаючись хоч трохи зігріти ноги.

— Якби хтось міг перетворяти свинець на золото, це б усі робили, — завершив він.

— Чарівники можуть, — сказав сержант Колон.

— Ах, чарівники, — проговорив Ноббс таким тоном, що розмова урвалася.

Величезна фіра, гуркочучи, випливла з хмар жовтавого туману і, хитаючись, проїхала під аркою. Дорогою вона обляпала Колона грязюкою з однієї з калабань, що споконвіку були невід’ємною рисою анк-морпоркських шляхів.

— Трикляті гноми, — процідив той услід возові. Але не дуже голосно.

— Їх ціла купа штовхає того воза, — замислено промовив капрал Ноббс.

Фіра, нахилившись, повільно завернула за ріг і зникла з очей.

— Мабуть, золото повезли, — припустив Колон.

— Ги. Атож.

Врешті-решт чутка досягла вух Вільяма де Ворда. У певному сенсі там вона й лишилася, оскільки він старанно її записав.

То була його робота. За це леді Марґолотта з Убервальда надсилала йому п’ять доларів на місяць. Удова квірмійського герцога теж надсилала йому п’ять доларів. Так само чинили Веренц, король Ланкру, та кілька інших вельмож із Вівцескельних гір. Так само робив і шариф Аль-Халі, хоча в його випадку платнею були піввоза фіг двічі на рік.

Вільям волів уважати, що має шляхетне заняття. Все, що він мусив зробити — це дуже акуратно написати одного-єдиного листа, скалькувати написане на самшитову дощечку, надану паном Кріпслоком, гравером з вулиці Вправних Ремісників, а тоді сплатити панові Кріпслоку двадцять доларів, аби той акуратно все це вирізьбив і підготував п’ять відбитків тексту на паперових аркушах.

Звісно, все треба було робити вкрай уважно, з пробілами після «Ваша Ясновельможносте» та іншими подібними пересторогами (пробіли заповнювались пізніше). Але навіть з вирахуванням витрат йому щомісяця лишалася добра частка від тридцяти доларів, зароблених менше ніж за один день.

Парубок без особливих зобов’язань та претензій може жити в Анк-Морпорку за тридцять-сорок доларів у місяць. Фіги Вільям зазвичай продавав, бо, хоч людина й може сидіти на фіговій дієті, дуже скоро вона забажає чого-небудь іншого.

До того ж він завжди мав нагоду підзаробити. Для багатьох громадян Анк-Морпорка світ письма був чимось забороненим, примарним, таємничим і не дуже пристойним. Але той, кому вряди-годи таки треба було довірити справи паперу, навряд чи байдуже пройшов би повз табличку «Вільям де Ворд: Письмо та Листування».

Взяти хоча б гномів. Гноми постійно прибували до міста в пошуках роботи, і перше, що вони робили, — це надсилали додому листи про те, як добре вони влаштувалися. Це було священною традицією, навіть якщо котрийсь із гномів був такий невлаштований, що ладен був з’їсти власного шолома. Тож пан Кріпслок зробив спеціальний запас із кількох десятків листів, у яких треба було лише заповнити по кілька пробілів для цілковитої відповідності замовленню.

Люблячі гноми-батьки по усіх гірських усюдах, як скарб, зберігали листи приблизно такого змісту:

«Любі [Мамо й Тату],

Отож, я прибув сюди успішно і зупинився, за адресою [Вул. Півнедзьоба, 109, Анк-Морпорк]. Все добре. Я отримав добру роботу у [пана ВДВ Нудля, комерсанта] і тепер дуже, скоро, почну заробляти справді добрі гроши. Я памьятаю всі ваші добрі пуради і не пйу в барах, та, не звьязую си з Тролями. Отакі справи, тепер маю йти, з нетерпіньям чекаю зустрічі з вами та [Емелією], вашлюблячий син

[Томас Мордобій]»

...який зазвичай диктував усе це, п’янувато гойдаючись на стільці.

За таку роботу легко давали двадцять пенсів; ексклюзивна послуга Вільяма полягала в тому, що він старанно пристосовував граматику під клієнтів, дозволяючи їм заразом і власну пунктуацію.

Цього конкретного вечора Вільям сидів у крихітному кабінеті над приміщенням Гільдії заклиначів, і дощова вода дзюрчала у водозливах за вікнами його кімнати. Він старанно писав, краєм вуха слухаючи безнадійно, але ретельно повторювану розминку: поверхом нижче початківцям з іще не розробленою артикуляцією проводили вечірні курси.

«— ...уважно. Готові? Гаразд. Ґудзик. Ґава.

— Ґудзик. Ґава, — апатично-монотонно зумерив клас.

— Ґава. Ґудзик.

— Ґава. Ґудзик.

— Чарівне слово...

— Чарівне слово...

— Фазаммм. Ось так. Хе-хе.

— Фазаммм. Ось так. Хе-хе...»

Вільям поклав перед собою свіжий аркуш, нагострив нове перо, кілька секунд подивився у стіну й записав так:

«І насамкінець: хоча це й дещо кумедно, подейкують, ніби гноми навчилися перетворювати свинець на золото. Ніхто не знає, звідки пішла така чутка, але гноми, потрапляючи до міста у своїх законних справах, повсякчас чують вигуки, напр.: „Агов, малий, покажи-но, як ти робиш золото!“ Втім, так чинять лише селюки, бо всі інші тут знають, що чекає на того, хто обізве гнома „малим“: нагла смерть.

1

Невидна академія — фігурує в багатьох романах серії «Дискосвіт» як The Unseen University. Перекладач взяв на себе сміливість вжити слово «невидна», а не «невидима», оскільки «невидимий» англійською все-таки буде «invisible». Що ж до «академії» замість «університету», то справа, по-перше, в легшому вимовлянні, а по-друге, в очевидному натяку Пратчетта на Unseen Collegium — неформальний гурток учених і філософів, який був створений в Англії в першій половині XVI ст. і пізніше переріс у знамените Королівське наукове товариство. В Україні, як відомо, «колегіумом» приблизно в той же час називався заклад, який пізніше переріс у Києво-Могилянську академію, до якої перекладач, утім, не має жодного стосунку. — Прим. пер.