Фіаско

«Невже подібна експедиція унеможливлює будь-який контакт?»

«Вона унеможливлює у запропонованій тактиці, бо при подібному розміщенні контакт не має роз’єднаних адресатів».

«Виходь із передумови про відсутність поселень, які підкопуються одне під одне».

«Де провести межу поміж супротивниками?»

«На меридіані серединою океану».

«Це найпростіше, але це буде цілком довільно».

«Починай».

«Слухаю. Я враховую передумови запущення зондів, випромінювання сигналів, а також отримання пошти. Вони одержали коди, які ми переслали. За такої передумови у мене на міні-максі — вилка. Або послати обом сторонам той самий постулат контакту з гарантією нейтральності межово правдивий, або винятково сфальшивлений».

«А може, повідомити кожну зі сторін, що ми звертаємось одночасно й до другої? Чи, навпаки, запевнити, ніби ми тільки її закликаємо до контакту?»

«Так».

«Подай навантаження цієї вилки ризиком».

«Відвертість дає кращі шанси при невдалому адресуванні й гірші шанси при невдалому адресуванні. Обман дає більші шанси при вдалому адресуванні та менші шанси при вдалому адресуванні».

«Але ж це явна суперечність».

«Так. Простір гри не дозволяє сквантувати себе мінімаксово».

«Покажи причину суперечності».

«Блок, який ми запевнимо у винятковості контакту з нами, буде схильний до позитивної реакції за умови, що він зможе цю винятковість перевірити сам, попри наше повідомлення. Якщо ж він визнає, що супротивний блок перехопив наше послання, або, що ще гірше, якщо розпізнає лукавство нашої гри, шанси порозуміння знизяться до нуля. Може також виникнути негативна ймовірність контакту».

«Негативна?»

«Відмова — це нуль. Негативну цінність я приписую відповідям, котрі нас дезінформують».

«Наставляння пастки?»

«Цілком можливо. Тут вилка розгалужується у факторіали. Пастку можуть наставити або одна сторона, або обидві незалежно, або обидві в короткочасній спілці, визнавши, що коли вони укладуть тимчасовий кооперативний союз, щоби знищити нас або відбити у нас бажання до контакту, то піддадуть себе меншому ризикові, ніж коли почнуть домагатися винятковості контакту з „Гермесом“».

«А як зі згодою на паралельний контакт нарізно?»

«У цьому варіанті в самій уже основі лежить суперечність. Щоб одержати такий паралелізм, ти як відправник повинен цілком певно гарантувати адресатам нашу нейтральність. Тобто ти даєш слово, що дотримаєш свого слова. Твердження як самоманевр не може себе підтвердити. Це типова антиномія».

«Якою міркою ти вимірюєш нюанси?»

«Виходжу з твоєї передумови, що на планеті є тільки двоє гравців, які оголосили один одному шах. І з того, що вони наполягають на законі мінімакса. Ціна гри для них — збереження status quo ante fuit, а для нас — контакт через вихід із глухого кута».

«А точніше?»

«Це досить тривіально. Я виходжу з існування двох імперій — А і Б. Оптимальний варіант вилки для нас: обидва адресати сконтактовують із нами, і кожен думає, що має на нього виняткове право. Якщо хоч один із них не впевнений у власній винятковості, то цим самим ставить під сумнів це виняткове право. Тоді, згідно із законом мінімакса, він вручить своєму супротивникові пропозицію укласти коаліцію проти нас, бо не бачить шансу вступити в коаліцію з нами. Це безперечно. Знаючи власну історію, вони знають і закони своїх конфліктів. Зате закони наших конфліктів їм невідомі. Якщо ми подамо будь-якій зі сторін оферт альянсу, то він буде неймовірний. Primo[103]: оферт альянсу, що ми подали обом супротивникам, — це абсурд. Secundo[104]: стаючи на бік однієї сторони, ми підтримуємо її. Цим самим налаштовуємо проти неї сторону супротивну, а самі з цього не здобуваємо нічого, крім вступу у війну, яку вони ведуть між собою. До подібної стратегії контактів може вдатися тільки цивілізація ідіотів. Це навіть у межах метагалактики малоймовірне».

«Так. Вони можуть тимчасово об’єднатися проти нас. Яка гра виникає тоді?»

«Гра за правилами, які важко передбачити. Вони виникатимуть і змінюватимуться залежно від змагання. Через те невідомо, чи функція відплати містить у собі додаткові величини. Гра дасть у підсумку, наймовірніше, нуль, бо жоден із гравців, у тому числі ми, не матиме ніякого зиску. Всі зазнають збитків».

«Ризик не можна звести до нуля. Але де мінімум?»

«Я не маю достатніх даних».

«Давай без достатніх даних».

«Ослаблення фрустрації[105] з приводу нерозв’язних проблем не лежить у сфері моєї розрахункової спроможності. Командире, не вимагай від мене неможливого. Деревце еврези не є божим деревом Пізнання».

Після останніх GODових слів запала тиша, і Стірґард уклав у відтворювач другий кристалик, повідомивши, що це — уривок діалогу з GODом одразу ж після луноклазму. І справді — всі знову почули голос машини:

«Раніше ризик був лише непередбачуваний. Тепер він набув сили трансфінальної, тобто незліченної численності. Мінімакс залишився тільки у відступі».

«Чи можемо ми примусити їх до капітуляції?»

«Теоретично — так. Наприклад, через поступове стискання техносфери їхніх сутичок».

«Через деструкцію всіх бойових засобів у всьому просторі Дзети?»

«Так».

«Які шанси контакту за такої операції?»

«Мінімальні за найоптимістичніших передумов, а саме: що наше витрачання сидеральних потужностей триватиме без перебоїв; що квінтяни збережуть інертність роззяв при зніманні лушпиння з їхньої автомахічної цибулини в космосі, а також що, позбавлені цього лушпиння, вони вступлять у стагнацію озброєння. У категоріях теорії ігор це було б таке саме диво, як і головний виграш у лотерею того, хто не придбав жодного лотерейного квитка».

«Познайом нас із варіантом роззброювання їхньої техносфери без чудес».

«Крива буде щонайменше двосідлова: вони вчинять нам опір або наступаючи, або обороняючись, а може, мирна деструкція холодної сферомахії розпалить конфлікт, який постійно тліє на планеті, й унаслідок цього ми підштовхнемо їх до тотальної війни».

«Чи можна частково знищити їхню космічну автомахію без порушення рівноваги сил на планеті?»

«Можна. Для цього треба виводити з ладу орбітальні бойові засоби або скорочувати космічний воєнний потенціал сторін однаковою мірою, щоб не порушити динамічної рівноваги сил. Це можливе за двох умов: коли визначимо дальність, із якої вони керують своєю зброєю в космосі, тобто радіус їхньої командної ефективності; коли виявимо бойові системи спершу поза цим радіусом, щоб розбити їх, а після знищення автомахічного периметра виводитимемо цю цивілізацію зі стану володіння силами всередині сфери, над якою вона ще панує. In abstracto[106] її можна якоюсь мірою оголити. Але якщо ми допустимо помилки в ідентифікації, хто й чим володіє у внутрішній сфері, тобто в просторі їхніх оперативних впливів, то розпалимо на планеті конфлікт, оскільки ослабимо одну сторону на користь другої. Цим самим виведемо супротивників із хисткої рівноваги гонки озброєнь у тотальну війну. Командире, ти віддаляєш мене й себе від реальності. Адже ти прагнеш успіху?»

«Звичайно».

«Що він для тебе означає? Контакт? Але у цій взірцевій формі таке поняття успіху не є визначальним. Він залежить не тільки від того, чи „Гермес“ зможе, крім сферомахії, перемогти всю продукцію бойових засобів, що їх безперервно викидають у космос».

«Вестимемо непряму боротьбу, атакуючи не їх, а їхню зброю. Де певність, що, втягуючи у війну нові види техніки, вони не опанують тих джерел, котрі живлять і нас, а саме джерел сидеральних?»

«Виходь із передумови, що вони на таке не здатні».

«Гаразд. Окрім супутніх факторів, таких як сумнівні технологічні комплекти, явно мінімаксові, за оптимізаційними розрахунками, для логічних реакцій квінтян вирішальне значення мають і фактори ірраціональні, про які нам нічого не відомо. Однак ми знаємо, яку вагу мали саме ці фактори в земній історії».

103

По-перше (лат.).

104

По-друге (лат.).

105

Фрустрація (від лат. frustratio — «омана», «марне очікування») — негативний психічний стан людини, що виникає у ситуації невідповідності бажань наявним можливостям.

106

Абстрактно, позареально (лат.).