Фіаско

— Я бачу тут ті самі знімки, які розтлумачив мені Ротмонт, — мовив отець Араґо. — Моє вторгнення справді спровокував GOD.

— Кальцієвою гіпотезою? — уточнив командир.

— Так. Ротмонт запитав у GODa, чи смужка, яка повторюється в спектральному аналізі певних пунктів, бува, не ізотоп кальцію. GOD не унеможливив цього припущення.

— Мені відомі всі деталі. Якщо то кістки, то їх мільйони. Гори трупів.

— Критичне місце — велика агломерація; мабуть, там квінтяни, — мовив чернець. Він здавався блідішим, аніж звичайно. — Навряд, щоб це був звіринець діаметром п’ятдесят миль. Отже, там дійшло до геноциду. Кладовище жертв — не найкраща сцена для безпрецедентної події нашої історії. Батьки проекту SETI не намічали собі за мету встановлювати контакт з Розумом на бойовищі, заваленому трупами господарів.

— Ситуація набагато гірша, — відповів Стірґард. — Я повторюю: сталося щось значно гірше, ніж катастрофа, викликана збігом ніким не передбачених обставин. Можливо, ці спектральні лінії — від ізотопів скелетного кальцію. Ми не заперечуємо цього зі стовідсотковою певністю. Я сказав, що планета може випередити наш ультиматум. Через крайню підозріливість квінтян. Однак я не допускав, що вони зловмисне стягнуть кавітований Місяць на себе. Ми стали катами за максимою одного італійського єретика: «Від надміру чесноти перемагають сили пекла».

— Як я маю це зрозуміти? — запитав приголомшений Араґо.

— За канонами фізики. Ми попередили їх, що розтрощимо їхній Місяць, аби продемонструвати свою перевагу, й запевнили, що ця сидеральна операція не завдасть їм ніякої шкоди. Як знавці небесної механіки вони розуміли, що мінімальною кількістю енергії можна розбити планету, нарощуючи тиск у її ядрі. Розуміли, що тільки вибух, точно спрямований у центр Місяця, не змінить орбіти його уламків. Якби вони перехопили наші сидератори із сонячного боку Місяця або з його чільного боку по дотичній до орбіти, то розтягнену масу було б виштовхнуто на вищу орбіту. Тільки перехоплення наших снарядів біля місячної півкулі, поверненої до Квінти, мусило стягти ексцентричні результати кавітації на самих себе.

— Як я можу в це повірити? Ви стверджуєте, що вони вирішили з нашою допомогою вчинити самогубство?

— Не я так стверджую, а так свідчать факти. Визнаю: в такій інтерпретації їхня поведінка скидається на безумство, але відтворений хід катаклізму виявляє ознаки його раціональності. Ми розпочали луноклазм у той момент, коли в Гепарії сходило Сонце, а в Норстралії — заходило. Балістичні снаряди, скеровані назустріч нашим сидераторам, були вистрелені з тієї частини Гепарії, яка перебувала ще за термінатором, отже, вночі. Снарядам треба було п’ять годин, щоби досягти периселенію й зіткнутися з нашими ракетами. Аби ми не змогли вчасно їх знищити, квінтяни вивели снаряди на еліптичну орбіту, до того ж таку, щоби спуститися з неї до Місяця за якихось дванадцять хвилин перед луноклазмом. Двох думок тут бути не може: їхні снаряди чатували на наші, рухаючись по сектору еліпса, найдальшому від Квінти і найближчому до Місяця. Усі вони полетіли в бік наших кавітаторів, позбавлених прикриття, оскільки такої протидії ми навіть не припускали. Я сам у першу хвилину подумав, що катастрофу спричинили їхні хибні розрахунки. Однак аналіз перебігу подій заперечив це.

— Я цього не можу зрозуміти, — похитав головою Араґо. — Хоча... Невже це означає, що одна сторона намагалася спрямувати рикошетом удар на другу?

— І це було б не найгірше, — відповів Стірґард. — З позиції генерального штабу під час війни корисний та допустимий будь-який маневр, що завдає удару супротивникові. Та оскільки вони не могли знати ні сили наших гсавітаторів, ні часу, коли настане луноклазм, ні початкової швидкості уламків місячної маси, то мусили рахуватися з тим, що розкид скельних мас охопить і їхню власну територію. Ви здивовані, преподобний отче? Не довіряєте мені? Phisica de motibus coelestis[99] — головний свідок у цій справі. Подивіться, будь ласка, на цю ситуацію поглядом штабістів столітньої війни. Над Квінтою з’явився космічний прибулець із миртовою гілочкою, він прагне сердечних стосунків із тутешньою цивілізацією і, замість відповісти атакою на атаку, намагається бути помірковано поблажливим. Не хоче атакувати? Тоді треба його до цього примусити! Чи довідається населення планети, що сталося насправді? Піддане кривавій розправі, як воно зможе засумніватися в тому, що пояснить йому уряд, а саме: ніби прибулець — нещадний, безмежно жорстокий агресор? Бо хіба він не зруйнував їхніх міст? Хіба не збомбардував усіх континентів, роздробивши з цією метою Місяць? Жертви з власного боку? Їх буде списано на рахунок прибульця. Якщо ми стали співвинуватцями, то тільки від надлишку добрих намірів, бо такого повороту справи не передбачали. Відступ після того, що сталося, залишив би на планеті чутку про нашу експедицію як спробу згубного для них вторгнення. Через те ми не відступимо, ваша світлосте. Ставка цієї гри вже із самого початку була високою. Вони підняли її так, що примусили нас грати далі...

— Контакт за всяку ціну? — уточнив домініканець.

— Навіть за найвищу, яку тільки ми здатні сплатити. Оскільки я здивував папського делегата, заявивши, що на борту корабля вже минув час демократичного голосування й вагань, то вважаю, що повинен пояснити, чому, перебираючи надзвичайну роль і цим самим — цілковиту відповідальність за нас і за них, доведу цю гру до кінця. Як ви гадаєте: я повинен це зробити чи ні?

Стірґард підійшов до стінної шафи, відчинив її і, шукаючи щось у перегородках, сказав:

— Думка про нелокальну війну, винесену в космос, виникла у мене після того, як ми за Юноною спіймали кістяки ракет. І не тільки в мене одного. Керуючись принципом primum non nocere[100], я залишив ту думку при собі, щоб не заразити команду поразництвом. З історії давніх експедицій, на кшталт Колумбових і полярних, відомо, як легко ізольована група навіть найкращих людей може потрапити в загрозливе становище під впливом окремого індивідуума, особливо якщо це хтось такий, кого вважають зліпленим із ліпшого тіста, ніж решта. Тому найгіршу можливість я обмірковував тільки з GODом, ось тут є записи наших дискусій.

Із вистеленої коробочки, схожої на футляр для коштовного каміння, він вийняв кілька кристалів пам’яті й уклав один з них у щілину відтворювала.

У каюті залунав його голос, якому відповідав GOD:

«Як налагодити контакт із Квінтою, коли там існують блоки, що вже багато років воюють між собою?»

«Назви межу визначеного простору. Без початкової характеристики її не можна вирахувати стратегічно».

«Слід базуватися на припущенні про двох, а потім трьох супротивників із приблизно однаковим потенціалом, з межею знищення всіх при гарячій ескалації».

«Даних усе ще недостатньо».

«Дай мінімаксову оцінку в нечисловій апроксимації».

«Величина в апроксимаціях теж не піддається визначенню».

«І все ж таки дай мені стохастично важкий пакет альтернатив».

«Це потребує додаткових передумов. Вони будуть довільні й непереконливі».

«Знаю. Починай».

«Для двох антагоністів, розташованих на протилежних континентах, вислати два передавачі крізь атмосферичне вікно інфрачервоного проміння з точковою гострою колімацією[101]. Обидва в антирадарному камуфляжі, самонавідні на планетні радіостанції. Ця тактика приймає за очевидне все сумнівне. З першого ж погляду. Антагоністи можуть перекривати один одного належною їм територією по горизонталі та по вертикалі».

«Яким чином?»

«Якщо, наприклад, вони вступили в атомну фазу, озброєні тактикою відлякування, і кожен брав населення супротивника на мушку як заручників, погрозою нападу або відплати, після чого робили жорсткішими засоби удару й удару у відповідь, а після сатурації[102] спустилися в підземелля, їхні території можуть розміщуватися під ґрунтом у вигляді глибоко видовбаних та укріплених поверхів. Те саме може виникати й над атмосферою».

99

Фізика руху небесних тіл (лат.).

100

Насамперед — не шкодити (лат.).

101

Колімація — створення тонкого паралельного потоку випромінювання за допомогою щілин, через які він проходить.

102

Тут у значенні: обробка газом.