Фіаско

— Розумію, — кивнув Стірґард. — GOD іще не одержав знімків і не підсумував їх?

— Повністю — ще ні. Я встиг переглянути зведення щогодинних томограм.

— Усе-таки це щось! Я слухаю.

— Я волів би, щоб ви, астрогаторе, самі переглянули найчіткіші спінограми. Словесний опис може бути необ’єктивним. Майже все видиме на плівці дає підстави для певної інтерпретації, але не для точного діагнозу.

— Гаразд.

Вони підвелися. Накамура встромив диск у відеомагнітофон, і його монітор засвітився. Екраном побігли розмазані тремтячі смуги, фізик хвилину налаштовував, зображення потемніло, але всі побачили кулястий спектр із круглою чорною плямою в центрі й нерівномірним сяйвом навколо. Накамура пересував зображення доти, аж доки випукла поверхня планети Квінти опинилася в нижній половині екрана. Над кривизною літосфери, непроглядно чорною, так само вигиналася пасмом біляста імла, найгустіша вздовж лінії обрію. То була атмосфера з мікроскопічними клаптиками хмар. Фізик відрегулював спектр, переходячи від легких елементів до щоразу важчих. Атмосферні гази зникли, немовби їх здмухнули, і непроникна досі чорнота континентальної плити почала прояснюватися.

Темпе стояв між Гаррахом і командиром, утупившись в екран. З планетарною спіноскопією він ознайомився ще на борту «Евридіки», але застосованої з такою силою досі йому не доводилося бачити. Нуклеоскоп астрономічної дальності брав планету в чаші магнітних полів з напругою Гаусса[93], яка на піках імпульсів дорівнювала магнітосфері мікропульсара. Планета просвітлювалася наскрізь, і виниклі зображення, які утворювалися завдяки резонансові атомних спінів, можна було краяти або томографувати зосередженням керованого поля на чергових шарах небесного тіла, починаючи з поверхневих і посуваючись углиб, до дедалі гарячіших шарів мантії та керна.

Так само як мікротом крає застиглі тканини, щоби їх можна було по черзі оглянути під мікроскопом, нуклеоскоп давав змогу робити знімки, які шар за шаром показували внутрішню атомну структуру небесного тіла, недоступну ні для радіолокації, ні для нейтронного зондування. Для радіолокаторів планета була абсолютно непрозорою, для потоків нейтрино — прозорою аж занадто, через те ніщо, крім магнітокогезійної багатополюсної спіноскопії, не давало змоги зазирнути вглиб космічних тіл — щоправда, тільки захололих, таких як планети та їхні природні супутники.

Темпе чимало начитався про це. Дистанційно фокусовані магнетичні потенціали вишиковували спіни атомних ядер уздовж силової лінії, а після вимкнення поля ядра примушували їх брати енергію. Кожен елемент таблиці Менделєєва коливався тоді властивим йому резонансом. Зафіксоване у рецепторі зображення ставало термоядерним портретом перетину, на якому секстильйони атомів виконували роль точок звичайної поліграфічної друкарської сітки. Позитивним боком нуклеоскопії великої потужності була її нешкідливість для просвітлюваних матеріальних об’єктів, а отже, й для живих істот, а негативним — те, що, застосовуючи таку потужність, не можна приховати її трансляційних джерел.

На замовлення фізиків GOD відфільтрував зі знімків кожної січної площини спінограми елементів, особливо придатних для технологічного використання. Цей вибір спирався на єдину, але цілком надійну передумову, що й була в їхньому розпорядженні, а саме: аналогію квінтянської і земної техносфери, хоча б часткову. Ось чому в глиб кори просвітленого небесного тіла входила невиразно вимальована сітка ванадієвих, хромових і платинових елементів з групи важких, таких як осмій та іридій. Підповерхневі нитки міді наводили на думку про енергетичні кабелі. Спінограми території, враженої луноклазмом, виявили хаотичні мікровогнища спустошень, а переріз зірчастого утворення, котре назвали Медузою, нагадував безладні руїни зі слідами уранідів. Там також виявлено кальцій. Для руїн житлових будівель його було замало; осадових закам’янілостей ґрунт не показував узагалі, через що було висунуто припущення, що це мільйонні рештки живих істот, підданих перед смертю або після смерті радіоактивному зараженню, оскільки його ізотопом був великий відсоток кальцію, а, як відомо, цей ізотоп виникає лише в кістяках опромінених хребетних. Це відкриття, щоправда, тільки як непрямий доказ, за всієї своєї жорстокості подавало й крихту надії. Досі не могли встановити, чи населення Квінти складається із живих істот, чи, може, це якісь небіологічні автомати, спадкоємці згаслої, колись живої цивілізації. Не відкидали й страхітливої гіпотези, що гонку озброєнь, яка знищила життя разом з його рештками, загнаними у сховища та печери, продовжують її механічні спадкоємці.

Саме цього найдужче боявся Стірґард після перших сутичок, хоч і не афішував такої концепції. Він уважав, що можливий такий хід подій, за якого живу силу заступають при секулярній тривалості воєнних дій машини — не тільки в космосі, у чому астронавти вже переконались, а й на планеті. Бойові автомати, позбавлені інстинкту самозбереження, призначені для смертельної боротьби, нелегко схилилися б до будь-яких переговорів із космічним пришельцем. Щоправда, інстинктом самозбереження і тоді зобов’язані були б керуватися військові штаби, навіть повністю комп’ютеризовані, але, ставлячи на перший план директиву здобуття переваги в ході стратегічних дій, вони також не дозволили б звести себе до ролі парламентерів.

Зате шанс порозуміння живих із живими був вищим од нуля. Оптимізм, який виник після перегляду спінограм і можливого розпізнання гекатомби скелетів на підставі співвідношення кальцію з його ізотопом, був, можна сказати, більше ніж скромним. Важко було б назвати його й добрим побажанням. Коли пілоти і командир слухали Накамуру, який демонстрував знімки, коментуючи їх переважно здогадами, пролунав зумер інтеркома. Слухавку взяв командир:

— Стірґард слухає.

Усі чули голос того, хто говорив, але слів зрозуміти не могли. Коли голос урвався, Стірґард добру хвилину мовчав.

— Гаразд. Зараз? Будь ласка. Я чекаю, — він поклав трубку, обернувся до присутніх і сказав: — Це Араґо.

— Нам вийти? — запитав Темпе.

— Ні. Залиштесь.

І, ніби мимохіть, у нього вихопилося:

— Це буде не сповідь.

Домініканець зайшов у білому, хоч і не в сутані: на ньому був довгий светр, а про те, що він носив на грудях хрест, свідчив темний шнурок, який обвивав йому шию. Побачивши, що Стірґард не сам, Араґо зупинився на порозі:

— Я не знав, що ви, астрогаторе, проводите нараду...

— Сідайте, всечесний отче. Це не нарада. Час парламентських засідань з голосуванням закінчився.

І, мовби відчувши, що ці його слова пролунали надто безцеремонно, додав:

— Я не хотів цього. Однак факти впертіші за мої бажання. Прошу всіх сідати.

Усі сіли, бо хоч останню фразу він вимовив з усміхом, це був наказ. Чернець готувався до розмови віч-на-віч. А можливо, його вразила Стірґардова категоричність. Здогадуючись про причини його вагання, астрогатор сказав:

— C’est le ton qui fait la chanson[94]. Але я не створив цієї музики. Хоча пробував — піанісімо.

— Вона закінчилася на ієрихонських трубах[95], — відповів чернець. — Але, може, досить перифраз.

— Звичайно. Я не збираюся говорити натяками. Годину тому в мене був Ротмонт, і я знаю зміст розмови, екзегези[96]. Ні, вважаймо це все-таки розмовою, яку спровокував GOD. Вона стосувалась... астробіології.

— Не тільки, — зауважив домініканець.

— Знаю. Через те хочу запитати, в якій ролі приймаю нового гостя: як лікаря чи як папського нунція?

— Я не нунцій.

— Із волі чи без волі папського престолу — так. In partibus infidelium[97]. А може, in partibus daemonis[98]. Я кажу це у зв’язку з пам’ятним висловом не доктора астробіології, а отця Араґо на борту «Евридіки», в Бар Гораба. Я там був, усе чув і запам’ятав. А тепер слухаю.

93

Названа на честь видатного німецького вченого Карла Гаусса (Carl Gauß, 1777-1855), котрий заклав основи математичної теорії електромагнетизму.

94

Суть у мелодії, а не в словах. Буквально: мелодія творить пісню (франц.).

95

Вислів походить від назви Ієрихона, стіни якого, згідно із біблійною легендою, були зруйновані звуком священних труб ізраїльських воїнів (Книга Ісуса Навина, 6).

96

Від давньогрецького εξηγηοις — «тлумачення, виклад». В основному стосується тлумачення біблійних текстів.

97

У царинах невір’я (лат.).

98

У царинах диявольських (лат.).