Страница 94 из 108
— Вона одержима, кажу тобі!
— Багато хто так каже. Одного дня їй доведеться пройти випробування. Тим часом є інші міркування, і вони важливіші.
Айдаго сумно похитав головою.
— Усе, що я тобі сказав, можна перевірити. Зв’язок із Джакуруту завжди тримався через Храм Алії. Змова проти близнят мала там спільників. Туди потрапляють гроші від продажу хробаків за межі планети. Усі нитки ведуть до канцелярії Алії, до Регентства.
Стілґар труснув головою і глибоко вдихнув:
— Це нейтральна територія. Я дав слово.
— Так не може продовжуватися далі! — запротестував Айдаго.
— Погоджуюсь, — кивнув Стілґар. — Алію піймано в коло, і це коло щодня стискається. Це як наш старий звичай багатоженства. Дозволяє виявити чоловіче безпліддя. — Він запитально зиркнув на Айдаго. — Ти кажеш, що вона зраджує тебе з іншими чоловіками. Думаю, ти саме це мав на увазі, кажучи, що вона «використовує свою стать як зброю». Перед тобою відкривається цілковито законний шлях. Джавід тут, у Табрі, з відомостями від Алії. Тобі достатньо лише…
— На твоїй нейтральній території?
— Ні, за її межами, у пустелі.
— А якщо я скористаюся можливістю, аби втекти?
— Ти не матимеш такої можливості.
— Усе ж я присягаюсь тобі, що Алія одержима. Що я маю зробити, аби переконати тебе…
— Це складно довести, — промовив Стілґар. Цієї ночі він часто це повторював.
Айдаго згадав слова Джессіки й сказав:
— Але ти маєш способи довести це.
— Спосіб, так, — сказав Стілґар. Знову хитнув головою. — Болісний, незворотний. Тому я й нагадав тобі про наш підхід до почуття провини. Можна звільнитися від будь-якої провини, спроможної нас знищити, окрім Випробування на одержимість. У цьому випадку трибунал, яким є весь народ, бере на себе повну відповідальність.
— Ви вже робили це раніше, чи не так?
— Я певен, що Превелебна Мати у своїй декламації не оминула нашої історії, — відповів Стілґар. — Так, ми вже це робили.
Айдаго зреагував на роздратування у голосі Стілґара.
— Я не намагався звинуватити тебе в брехні. Це просто…
— Ніч була довгою, і питання зосталися без відповіді, — сказав Стілґар. — А зараз настав ранок.
— Мені потрібен дозвіл, щоб передати послання Джессіці, — промовив Айдаго.
— Це було б посланням на Салусу, — відповів Стілґар. — Я не даю вечірніх обіцянок. Мушу тримати слово — тому Табр є нейтральною територією. Ти зберігатимеш тут цілковите мовчання. Я пообіцяв це від імені всіх моїх людей.
— Алія мусить бути піддана твоєму Випробуванню!
— Можливо. Насамперед ми повинні довідатися, чи існують пом’якшувальні обставини. Наприклад, брак авторитету. Чи навіть невезіння. Це може бути виявом природної схильності до зла, властивої всім людям, а не лише одержимим.
— Ти хочеш мати певність, що я не звичайний обманутий чоловік, який прагне помститися чужими руками, — сказав Айдаго.
— Так могли б подумати інші, але не я, — відповів Стілґар. Усміхнувся, щоб зробити свої слова не такими колючими. — Ми, фримени, маємо свою науку про традицію, наш хадис. Коли боїмося звернутися до ментата чи Превелебної Матері, звертаємося до хадису. Там сказано, що єдиний страх, який ми не можемо подолати, — це страх перед власними помилками.
— Леді Джессіку слід повідомити, — сказав Айдаго. — Ґурні каже…
— Ця звістка могла прийти не від Ґурні Галлека.
— Вона не могла прийти ні від кого іншого. Ми, Атріди, маємо власні способи перевірки інформації. Стіле, хіба ти не можеш з’ясувати принаймні частину…
— Джакуруту більше немає, — промовив Стілґар. — Його зруйновано багато поколінь тому. — Він торкнувся рукава Айдаго. — Хай там як, я не можу розпорошувати вояків. Це неспокійні часи, канати під загрозою… ти розумієш? — Він знову сів. — Тепер, коли Алія…
— Алії більше немає, — сказав Айдаго.
— Це ти так кажеш. — Стілґар зробив черговий ковток кави, відсунув чашку. — Облишмо цю тему, друже Айдаго. Часто немає потреби відривати руку, щоб витягти скалку.
— То поговорімо про Ганіму.
— У цьому немає потреби. Вона має мою підтримку, мою оборону. Тут ніхто не може її скривдити.
«Він не може бути таким наївним», — подумав Айдаго.
Але Стілґар підвівся на знак того, що розмову закінчено.
Айдаго змусив себе підвестися, відчуваючи скованість у колінах. Литки отерпли. Коли Айдаго піднявся на ноги, з’явився ад’ютант і став збоку. За ним до кімнати ввійшов Джавід. Айдаго обернувся. Стілґар стояв за чотири кроки від нього. Не вагаючись, Айдаго одним рухом вихопив ножа і вдарив у груди Джавіда, який нічого не підозрював. Чоловік поточився назад, ніж вийшов з рани. Джавід обернувся і впав навзнак. Копнув ногами й помер.
— Це має втишити поголос, — сказав Айдаго.
Ад’ютант стояв із витягнутим ножем, не знаючи, як реагувати. Айдаго вже сховав свого ножа, залишивши кривавий слід на краю жовтого одягу.
— Ти заплямував мою честь! — скрикнув Стілґар. — Це нейтральна…
— Стули пельку! — Айдаго зиркнув на враженого наїба. — Ти носиш ошийника, Стілґаре!
Це була одна з трьох найсмертельніших зневаг, які можна було кинути фримену. Обличчя Стілґара зблідло.
— Ти прислужник, — сказав Айдаго. — Ти продавав фрименів за їхню воду.
Це була друга смертельна зневага, яка знищила колись первісне Джакуруту.
Стілґар скреготнув зубами, поклав руку на крис-ніж. Ад’ютант відступив назад від мертвого тіла, до дверей.
Повернувшись спиною до наїба, Айдаго зробив крок у двері, у вузький прохід біля тіла Джавіда, і, не озираючись, кинув третю зневагу:
— Ти не маєш безсмертя, Стілґаре. Ні в кому з потомків не тече твоя кров!
— Куди ти тепер підеш, ментате? — гукнув Стілґар, тоді як Айдаго виходив із кімнати. Голос Стілґара був холодним, наче вітер з полюсів.
— Шукати Джакуруту, — відповів Айдаго, так і не озирнувшись. Стілґар витяг свого ножа:
— Раптом я зможу тобі допомогти.
Айдаго вже дістався зовнішнього виступу переходу. Не зупиняючись, сказав:
— Як хочеш допомогти мені ножем, водяний злодію, то, прошу, бий у спину. Саме так годиться тому, хто носить ошийник демона.
Двома стрибками Стілґар перетнув кімнату, переступив через тіло Джавіда й догнав Айдаго в зовнішньому переході. Сучкувата рука обхопила Айдаго й зупинила його. Стілґар став лице в лице з Айдаго, вищиривши зуби й витягши ножа. Гнів його був таким сильним, що він не помітив дивної посмішки на обличчі Айдаго.
— Витягай свого ножа, ти, сміття ментатське! — заревів Стілґар.
Айдаго зареготав. Різко завдав Стілґарові лівою, а потім правою рукою двох дзвінких ляпасів.
З неартикульованим пискливим криком Стілґар усадив ножа Айдаго в живіт, вдаряючи вгору, — крізь діафрагму в серце.
Айдаго осів на клинок, посміхнувся Стілґарові, гнів якого змінився раптовим крижаним шоком.
— Дві смерті за Атрідів, — прохрипів Айдаго. — І друга не з кращої причини, ніж перша.
Він схилився вбік, навзнак упав на кам’яну долівку. Кров бризнула з його рани.
Стілґар глянув униз, на скривавлений ніж у тілі Айдаго, глибоко, з тремтінням зітхнув. Позаду нього лежав мертвий Джавід. І консорт Алії, Лона Небес, лежав мертвий, убитий власноруч Стілґаром. Можна доводити, що наїб рятував честь свого імені, мстився за порушення обіцяного ним нейтралітету. Але ж цим мертвим був Дункан Айдаго. Хай які аргументи висувай, хай якими були «пом’якшувальні обставини», такого вчинку ніщо не зітре. Навіть якщо Алія приватно це схвалить, вона буде змушена прилюдно оголосити помсту. Врешті-решт, вона фрименка. Щоб правити фрименами, вона мала нічим від них не відрізнятися, навіть трохи.
Лише тоді Стілґар усвідомив, що саме такої ситуації добивався Айдаго, заплативши за неї «другою смертю».
Стілґар звів очі, побачив вражене обличчя Хари, своєї другої дружини, що вдивлялася в нього крізь довколишній натовп. Куди б Стілґар не обернувся, всюди бачив той сам вираз на обличчях: шок і розуміння наслідків.
Стілґар поволі випростався, обтер клинок об рукав і сховав його в піхви. Звичайним голосом заговорив до тих, що його обступили.