Художник хиткого світу

— Пане Оно, це справа поліції. Вона вас більше не стосується.

— Усе зайшло надто далеко. Я неодмінно обговорю це з паном Убакатою. Або, може, піду відразу до самого пана Сабурі.

Чоловік у цивільному гукнув до когось у будинку, і той самий чоловік, який відчинив мені двері, постав біля мене.

— Подякуй панові Оно за допомогу і проведи його, — наказав чоловік у цивільному. А потім, повернувшись назад до вогнища, раптом закашлявся. — Від поганих картин навіть дим поганий, — сказав він з уїдливою посмішкою, відганяючи рукою повітря від обличчя.

Зрештою, все це майже ніяк не стосується моєї розповіді. Пригадую, я переповідав події того дня минулого місяця, коли Сецуко недовго в нас гостювала; справді, я саме розказував про те, як Таро розсмішив нас усіх за столом кумедними оповідками про своїх колег.

Як я пам’ятаю, вечеря тривала в напрочуд приємній атмосфері. Щоправда, я дещо нітився, дивлячись на Ічіро щоразу, коли Норіко наливала саке. Перших кілька разів він зиркав на мене через стіл, по-змовницькому всміхався, і я намагався якомога нейтральніше всміхатися йому у відповідь. Та коли він зрозумів, що вечеря триває і саке підливається, то перестав на мене дивитися, а натомість не зводив сердитого погляду з тітки, поки вона вкотре поповнювала наші піали.

Таро розповів нам іще декілька смішних історій про своїх колег, а тоді Сецуко сказала:

— Таро-сан, ви нас так чудово розсмішили. Але я чула від Норіко, що зараз у вашій компанії дуже високий моральний дух. Ясна річ, працювати в такій атмосфері — сама радість.

Від цих слів Таро відразу споважнів.

— Так і є, Сецуко-сан, — сказав він, киваючи головою. — Зміни, на які ми пішли після закінчення війни, тепер почали давати плоди на всіх рівнях компанії. Ми всі дуже оптимістично дивимося в майбутнє. Впродовж наступних десяти років — якщо, звичайно, ми всі працюватимемо щосили — про нашу компанію, «Кей-Ен-Сі», знатимуть не лише в усій Японії, а й поза її межами.

— Це ж просто чудово. Ще Норіко мені розповідала, що керівник вашого відділу — дуже хороша людина. Мабуть, це теж суттєво впливає на моральний дух колективу.

— Ви маєте цілковиту рацію. Однак пан Хаясака людина не лише хороша, а й напрочуд уміла і далекоглядна. Можу вас запевнити, Сецуко-сан: якщо працювати на некомпетентного керівника, хоч би якою хорошою людиною він був, то це страшенно всіх деморалізує. Нам дуже пощастило мати такого наставника, як пан Хаясака.

— Справді, Суічі також пощастило мати дуже вмілого керівника.

— Справді, Сецуко-сан? Хоча від такої компанії, як «Ніппон-Електрик», я не чекав чогось меншого. У компанії з таким іменем обіймати керівні посади можуть лише найкращі фахівці.

— На наше щастя, саме так і є. Але я певна, що те саме можна сказати і про «Кей-Ен-Сі», Таро-сан. Суічі завжди схвально відгукується про вашу компанію.

— Перепрошую, Таро, — втрутився в розмову я. — Звісно, я не сумніваюся, що ти маєш усі підстави для оптимізму щодо майбутнього «Кей-Ен-Сі». Але я вже давно хотів тебе запитати, чи, на твою думку, така кількість кардинальних змін у вашій компанії після війни справді виявилася на краще? Я чув, що з колишнього керівництва майже нікого не залишилося.

Мій зять замислено всміхнувся, а тоді сказав:

— Я дуже ціную, що батько так переймається нашою компанією. Самі лише молодість і завзяття справді не завжди дають найкращі результати. Але, якщо вже говорити цілком чесно, батьку, повна заміна керівництва була необхідним кроком. Ми потребували нових лідерів з новими підходами, які відповідають сучасному світові.

— Авжеж, авжеж. І я не маю й крихти сумніву, що ваші нові керівники напрочуд компетентні люди. Але скажи мені, Таро, хіба тебе часом не тривожить, що ми іноді надто поспіхом прагнемо в усьому наслідувати американців? Я перший визнаю, що деякі старі методи роботи слід залишити в минулому раз і назавжди, але тобі не здається, що іноді разом із поганим ми викидаємо на смітник історії і щось хороше? Направду, іноді Японія нагадує мені маленьку дитину, яка вчиться усього від когось чужого.

— Батько має цілковиту слушність. Певна річ, були випадки, коли ми діяли надто поспішно. Однак загалом нам є чого повчитися в американців. Приміром, лише за цих кілька років ми, японці, уже спромоглися на великий крок уперед в розумінні таких понять як демократія і права людини. Справді, батьку, в мене таке відчуття, наче Японія врешті заклала міцний фундамент, на якому зможе побудувати світле майбутнє. Саме тому такі компанії, як наша, можуть упевнено дивитися вперед.

— Точно, Таро-сан, — сказала Сецуко. — Суічі думає точнісінько так само. Останнім часом він не раз казав, що, на його думку, після чотирьох років невизначеності наша країна нарешті спрямувала погляд у майбутнє.

Хоч моя донька і зверталася до Таро, в мене склалося враження, що насправді вона говорила до мене. Таро, здавалося, так само зрозумів її слова, позаяк нічого не відповів і натомість провадив далі:

— Правду кажучи, батьку, буквально кілька тижнів тому, вперше після капітуляції, я ходив на вечерю разом зі своїм шкільним випуском, і всі присутні, з найрізноманітніших сфер життя, з оптимізмом говорили про майбутнє. Тому, вочевидь, не лише на «Кей-Ен-Сі» панує думка, що все йде у правильному напрямі. І хоча я чудово розумію батькове занепокоєння, я певен, що загалом уроки минулого пішли нам на користь і допоможуть розбудувати світле майбутнє. Але, можливо, батьку, ви мене виправите.

— Анітрохи, анітрохи, — сказав я й приязно всміхнувся. — Як ти й сказав, не виникає жодних сумнівів, що на твоє покоління чекає світле майбутнє. І ви всі такі впевнені в собі. Я можу лише побажати вам усього найкращого.

Мій зять, здавалося, вже готовий був щось мені на це відповісти, але цієї миті Ічіро знову потягнувся до пляшки з саке і знову постукав по ній пальцем. Таро повернувся до нього і сказав:

— О, Ічіро-сан. Саме вас нам і бракувало для нашої дискусії. Розкажіть, ким ви хочете стати, коли виростете?

Мій онук на якусь мить продовжував дивитися на пляшку, а відтак кинув на мене ображений погляд. Його мати торкнулася до його руки і прошепотіла:

— Ічіро, дядечко Таро тебе щось питає. Розкажи йому, ким ти хочеш стати.

— Президентом «Ніппон-Електрик!» — голосно заявив Ічіро.

Ми всі розсміялися.

— Ви впевнені, Ічіро-сан? — запитав Таро. — Може, натомість, ви хотіли би керувати нами у «Кей-Ен-Сі»?

— «Ніппон-Електрик» — найкраща компанія у світі.

Ми всі знову розсміялися.

— Оце нам не пощастило, — сказав Таро. — Нам у «Кей-Ен-Сі» через кілька років буде потрібна саме така людина, як Ічіро-сан.

Ця жартівлива бесіда, здавалося, дещо відволікла Ічіро від думок про саке, і з того часу він мав цілком задоволений вигляд, голосно сміявся разом із дорослими щоразу, коли хтось казав щось дотепне. Лише наприкінці вечері він таки запитав доволі байдужим голосом:

— Саке вже все допили?

— Усе до краплі, — відповіла Норіко. — Підлити Ічіро-сану ще трохи апельсинового соку?

Ічіро ввічливо відмовився від цієї пропозиції й повернувся назад до Таро, який саме щось йому пояснював. Попри це, я міг собі уявити, який він був розчарований, і тому дуже роздратувався на Сецуко через те, що вона не захотіла поставитися з розумінням до почуттів маленького хлопчика.

У мене з’явилася нагода поговорити з Ічіро віч-на-віч приблизно годину потому, коли я пішов у маленьку вільну кімнату квартири, щоб побажати йому на добраніч. Світло ще було ввімкнене, але Ічіро вже лежав долілиць під ковдрою, притулившись щокою до подушки. Коли я вимкнув світло, то побачив, що крізь нещільні жалюзі до кімнати проникає світло з вікон багатоповерхівки навпроти, і тому стіни і стеля були поплямлені темними тінями. З сусідньої кімнати долинав сміх моїх доньок, і коли я став на коліна біля ліжечка Ічіро, він прошепотів:

— Оджі, тітка Норіко п’яна?

— Ні, Ічіро. Вона просто з чогось сміється, ось і все.