Блуд

… в Окси стосунки з її першим чоловіком були, м’яко кажучи, напружені. По молодості він її трахнув у під’їзді будинку на Тарасівській, вона мені колись показувала той будинок і той під'їзд, — вони тоді поверталися з чийогось дня народження поночі, якраз липи цвіли, вже трамваї не ходили, вони всю дорогу цілувалися, а потім опинилися в тому під’їзді. Завагітніла, а як завагітніла, то вирішили не робити аборту, а поженитися. То коли розлучалися, в нього до Окси який був найневідпорніший аргумент? Мовляв, є в нього товариш-холостяк, то цей товариш-холостяк витрачає рівно вдвічі менше презервативів, ніж він, жонатий, то навіщо йому здалася така жонатість?! Сіли вони з Серьожкою, розговорились, підрахували, хто скільки потратив презервативів останнім часом, стало все зрозуміло обом, — і край, іншого виходу нема, як розлучатися.

… давно про Маргаритку не розказувала, а це знову згадалося дещо з її бурхливої біографії, не з біографії, а з вулкана… Чи то раніше її Анчаров був знайомий з тим змієловом, коли змієлов ще не був змієловом і ще тільки збирався їздити в Середню Азію ловити змій і зашибати бабки на зміях, чи то вже пізніше познайомився з тим змієловом, коли той уже став змієловом і вже їздив у Середню Азію ловити змій і вже зашибав добрячі бабки на зміях, на отруті, яку добувають з їхніх жал, а Анчаров захотів зняти про нього фільм на нашій хронікально-документальній кіностудії. Була в нього така ідея, бо ж екзотика. Але які фінанси в кіностудії, щоб спорядити знімальну групу в Середню Азію на відлов змій, щоб показати натуру? Ніяких фінансів. Було б дешевше, якби змії самі проповзли до Києва, прямо на кіностудію й позували перед камерою, але від змій не дочекаєшся, хоч, може, вони б свої ролі зіграли краще за українських актрис, які перед камерами гарні змії, знаю не з чуток. Одним словом, Анчаров почав водитися із змієловом, усім показував, з усіма знайомив, а всі дивляться на змієлова й кричать: ах, змієлов! ах, змієлов! То Анчаров по простоті душевній познайомив свою Маргаритку із змієловом, бо ж не знав, яку змію пускає сам собі за пазуху. А дивлячись на змієлова, й не скажеш, що це змієлов, бо скидався на зачуханого сантехніка, на вчорашнього алкаша-двірника, який відбув примусове лікування й тепер тимчасово поки що не п'є. Але як послухаєш його, тоді повіриш, що це таки змієлов, бо любив розказувати про свої пригоди, пригод у нього там було багато. А може, й до своїх пригод уміло додавав чужі пригоди, хіба він признавався? А тільки весь час хвалився, що ніяких укусів ніяких змій не боїться, бо його там стільки перекусали, що його дублене тіло так звикло до отрути, що ніяка отрута йому не страшна! Маргаритка дивилася на змієлова, як кролик на удава, усе їй здавалося, що він її ось-ось ковтне, їй навіть цікаво було. Було цікаво, як змієлови залицяються до жінок, у неї ж ніколи не було ні одного змієлова, бо Київ — це все-таки не Середня Азія, де водяться змії і змієлови, у нашій столиці з цим товаром дефіцит, Аж тут Анчаров кудись поїхав у відрядження, аж тут у змієлова жінка з дітьми подалася кудись у відпустку, і змієлов подзвонив маргаритці, щоб зустрітися. Зустрілися — чи в нього, чи в неї, чи в кафе, чи в парку, я вже забула, де зустрілись. Ага, в парку біля філармонії. Змієлов приніс Маргаритці великий фотоальбом. Ти не повіриш, але так було. А в фотоальбомі знімки з найдревніших часів — оце мій прадід, оце моя прабаба, оце мій дід, оце моя баба, оце моя мати, оце мій батько, оце наші родичі по батьковій лінії, оце по материній лінії, оце моя жінка, оце її мати і її батько, оце її баба і її дід, оце її прабаба і прадід, оце їхні родичі по материній лінії, а це їхні родичі по батьковій лінії, а це я — в колисці, у яслах, у дитячому садочку, у першому класі, у другому класі, у піонерах, у комсомолі. Маргаритка засміялася, згорнула альбом, сказала, що годі, не треба показувати, а змієлов страшно здивувався — як то не треба, ти дивись, раз я тобі приніс показати! Маргаритці стало скучно, але вона терпляче подивилася весь альбом, а як подивилась, то запитала, навіщо він їй показує весь той музей. Змієлов ще більше здивувався — який музей, який музей, це зовсім не музей, ти тільки подивися на моє генеалогічне древо, таке древо в Києві рідко тепер у кого знайдеш, нема тепер таких дерев, і він сам дбає і дбатиме про своє генеалогічне древо, й дітей своїх навчить, щоб дбали, бо то тільки дурні не мають свого генеалогічного древа, а він таки не дурень. Маргаритка не сподівалась такого від змієлова, їй стало ще скучніше, й вона призналася змієлову, що ніколи не любила розглядати чужі фотоальбоми, вони їй здаються схожими на археологічний музей, де зібрано всякі скелети, кістяки, рештки доісторичних чи історичних істот, яких давно вже немає, а от начебто чомусь треба вірити, що вони були. Ну, були то були, а не були то не були, яке їй діло до якихось археологічних музеїв, їй просто нецікаво. Ех, як образився змієлов за той археологічний музей, за скелети й за доісторичні істоти, Маргаритка ледве його заспокоїла, чого ти нервуєш, не нервуй, ось тобі подобаються такі археологічні музеї, такі дерева генеалогічні, я ж тебе за це не осуджую, не критикую, це твоя справа, а от я байдужа до таких музеїв і таких дерев, то чого ти мене осуджуєш і критикуєш, це моя справа. Змієлов трохи заспокоївся і пояснив. Пояснив, що не збирається розлучатися із своєю жінкою (там на фотографіях така лисичка з лисячим носиком) і не збирається кидати своїх дітей (там такі лисенята з носиками лисеняток). Та ніхто ж тобі не каже кидати дітей і жінку, засміялася Маргаритка, вони в тебе славні, вони в тебе свої, то навіщо їх кидати, коли вони свої, і я тобі не казала кидати. А змієлов слухає її — і не чує. Та коли б ти мені сказала кинути, завівся змієлов, то я б ніколи не кинув, бо я б тоді порушив природний ріст свого генеалогічного древа, й тоді на мене звалилися б усі гріхи, мене б тоді прокляли навіть пращури, які лежать по могилах, та вони б навіть з могил повставали б з великої розпуки, що на їхньому генеалогічному древі завівся отакий мерзотник! Маргаритці ще скучніше стало, й чого вона прийшла на побачення зі змієловом, з усіма її вже в Києві бачили знайомі на всяких побаченнях — і з приборкувачами тигрів, із водіями трамваїв, і з аматорами підводного плавання, навіть з одним ювеліром, тільки цей ювелір був дуже полохливий, швидко злиняв, ось тільки її ще не бачили на побаченні зі змієловом! Хотіла втекти, але змієлов не пустив, мовляв, куди ти тікаєш, не тікай, у мене якнайсерйозніші наміри, поважай хоч мої наміри, коли не поважаєш мене. Маргаритці навіть стало цікаво, чим усе це закінчиться. А змієлов каже, що вона йому зразу сподобалася, як тільки Анчаров їх познайомив, але він вирішив не квапитися й перевірити своє почуття. Куди не квапитися, запитала Маргаритка, але змієлов не відповів. І навіть розпитував за неї на кіностудії у знайомих Анчарова. У яких знайомих, ще більше здивувалася вона. Змієлов не сказав, які саме знайомі, але сказав, що ніхто з цих знайомих жодного поганого слова про неї не сказав, бо просто її там погано знають, і його це влаштувало, що її там погано знають, бо було б, на його думку, погано, якби її там знали непогано. И тому-то він зважився нарешті прийти до неї з фотоальбомом, показати генеалогічне древо і всерйоз поговорити про це древо, що не збирається розлучатися з жінкою й кинути дітей. Так, він любить свою жінку, вона задовольняє його, а він задовольняє її, й вона не скаржиться, що він не задовольняє її. Ось тільки вона хоч і задовольняє його, але задовольняє мало, йому треба значно більше. Ні, він своїй жінці не дорікав, вона не знає, що вона його задовольняє не повністю, що йому треба більше, він її цього не скаже, бо ніколи її не образить, вона не заслужила образи, вона віддає йому все, більше віддати не може, — то навіщо ж її ображати, правда? А йому треба значно більше, він добре знає, що йому треба значно більше, ніж здатна дати його жінка, він терпів, давно терпів, але терпіти далі просто несила, ось тому він і вирішив запропонувати Маргаритці, щоб стала його полюбовницею. Бо ж і їй, очевидно, треба більше, ніж здатен дати один чоловік, себто Анчаров. Тим більше що він часто буває у відрядженнях, а у відрядженнях ой як важко зберігати вірність жінці, залишеній удома. Звичайно, вона приваблива, спокуслива, чарівна, загадкова, звичайно, вона завжди собі знайде партнера, бо партнер її сам знайде, але оті нинішні партнери! Всі вони і розбещені, і вередливі, і ненадійні, з непередбачуваними психозами-нервозами, з неконтрольованою поведінкою, невиправні егоїсти-егоцентристи, зациклені на всіляких комплексах власної особи, вони звикли святкувати самих себе — й нікого більше, а коли навіть уміло вдають, що святкують свою партнерку, то насправді безсоромно і безцеремонно ошукують, бо в її довірливій особі шанують таки свою особу! Отже, обманюватимуть Маргаритку, завдаючи їй удару за ударом, а він, змієлов, буде з нею хоч і прагматичний, але справедливий. Він поклонятиметься їй не сліпо, а з розплющеними очима. Він матиме з нею статеві стосунки для обопільного задоволення, отож їхня фізіологія буде задоволена, але водночас їхня душа не почуватиметься упослідженою чи ущербною. Маючи життєвий і сексуальний досвід, тверезо ставлячись одне до одного, вони поступово і, звичайно, не без успіху опанують секретами і прийомами французької любові, для них за насущну азбуку стане знаменита Кама-Сутра, перетворившись із міфічної і знаменитої на щоденну й побутову Кама-Сутру, а коли вони спільними зусиллями досягнуть успіхів у мистецтві любові, то виграють не тільки вони вдвох, без особливого вміння, хоч не без бажаня, віддаючись сексу, а виграють від того і їхні законні партнери — у Маргаритки виграє від її великого вміння законний партнер Анчаров, а в змієлова виграє законна партнерка жінка. Виграють особистості, таким чином ще більше утвердившись як особистості!.. Ну, то як, згодна вона чи не згодна стати його полюбовницею? Він дуже чесна людина, тому питає згоди, а якби він був нечесною людиною, тоді б він і згоди її не питав, і ніяке генеалогічне древо було б йому не потрібне. Маргаритка спершу не допетрала, що це він про згоду сказав, якось так чудно сказав. І перепитала. А змієлов сказав, що в нього є страшна таємниця. Яка таємниця? А така таємниця, що немає в Києві, й не тільки в Києві, а й скрізь немає такої жінки, яка б йому не віддалася! Маргаритка як почула, то й розреготалася, бо змієлов зовсім не тягнув на такого вже великого спокусника-гвалтівника в одній особі, щоб аж з кожною жінкою в Києві — й поза Києвом. А змієлов образився на неї за той сміх, бо дуже амбітний трапився змієлов, і каже, що не треба сміятися, коли нічого не знаєш. Він би її і не питав згоди, вона б навіть не довідалася, що між ними відбулося, але з нею хоче тільки за обопільною згодою, бо вже мало не полюбив її. А Маргаритку ще дужчий сміх узяв. А змієлов ще більше образився, що зневажають його чоловіче достоїнство, так, так, закричав у парку на лавочці, аж на них почали випадкові люди оглядатися, я можу переспати з будь-якою жінкою — й вона про те не знатиме, й з тобою міг і зараз можу переспати — й ти ніколи про те не знатимеш, а коли скажу, то не повіриш. Як та як, сміялася Маргаритка, а змієлов сатанів: а ти не здогадуєшся, не здогадуєшся? І так на неї розлютувався, що признався у своїй страшній таємниці: на відстані! Що на відстані, не втямила Маргаритка. А на відстані, сказав змієлов, але краще, коли торкнуся до жінки, тоді краще. А чим торкнешся, не зрозуміла Маргаритка. А чим-небудь, хоч і пальцем. Пальцем? Пальцем. А до чого торкаєшся пальцем? До чого-небудь. До чого-небудь? До чого-небудь. І самим тільки пальцем? Можна пальцем торкнутися, можна долонею, можна плечем, можна грудьми, можна очима в очі пильно подивитися, а можна взагалі не торкатися, а тільки подивитися. Скільки за день буває таких зустрічей — у метро, в тролейбусі, просто на вулиці. З дівчатами й зовсім молодесенькими. З жінками заміжніми й незаміжніми. З негритянками й китаянками, з італійками й іспанками. А які трапляються красуні! Але він, змієлов, ніколи не користується своєю феноменальною здатністю, у нього з мораллю — свої серйозні рахунки. Маргаритка такого феномена ще не бачила й не чула. На відстані? На відстані. Й виходить? Виходить. А двоє дітей твоїх — на відстані зробив? Ні, не на відстані, він у ліжку зі своєю жінкою спить без відстані. А ти впевнений, що ти сам зробив собі дітей? Впевнений. А раптом хтось зробив тобі дітей? Ні, це неможливо, бо в нього дуже вірна й любляча жінка. Гаразд, хай вірна і любляча, але раптом хтось на відстані зробив з нею тобі дітей? Ні, неможливо, бо так зробити дітей неможливо. А раптом на відстані — й ти ще не все знаєш про любов на відстані? Змієлов розсердився на Маргаритку, що вона запідозрила його жінку в зраді — навіть у такій зраді, про яку сама не здогадується. Почав кричати, що в нього дуже розвинуте генеалогічне древо, по всіх лініях — що по його лінії, що по жіночій. І що він не дасть опорочити його генеалогічне древо. Й що він глибоко помилився у Маргаритці — не хоче мати з нею діла ні на відстані, ні без відстані, й тепер більше не домагається від неї ніякої згоди, бо вона йому вже не потрібна й не за згодою, і без згоди, не потрібна, не потрібна! Забрав фотоальбом — і побіг не оглядаючись. І після того більше ніколи не бачила того змієлова, й Анчаров так і не зняв про нього документального фільму. Це ж так образився за своє генеалогічне древо, бо Маргаритка засумнівалася у справжній родовитості. Може, справді не треба було сумніватися, бо воно справжнє, без відхилень? А тільки Маргаритка не забула змієлова, згадує весь час — у метро чи в трамваї. Бо мимоволі здається, що змієлов не один такий у Києві, що в столиці багато є таких змієловів, своїх та приїжджих, і невідомо, що вони з тобою роблять у будь-яку пору дня у комунальному транспорті.