Дорога мама

Глава 4

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Тіні за весільним святом

За мусульманським звичаєм, весільне святкування мало розпочатися близько восьмої години вечора. Після ночі хни наречені та їхні родичі могли трохи відпочити, набратися сил і підготуватися до особливого дня.

Для родини Акалин весілля було не просто урочистою подією, а важливим духовним обрядом, що символізував створення нової сім'ї. Особливе значення мав ніках — мусульманський шлюбний обряд, під час якого подружжя бере на себе відповідальність не тільки одне перед одним, а й перед Аллахом. Однак Хасан та Алексіс вирішили також офіційно зареєструвати свій шлюб у РАЦСі, адже жили в Україні й хотіли, щоб їхній союз був визнаний відповідно до українського законодавства.

Попереду на них чекало весілля, сповнене музики, східних традицій, грецьких мотивів і щирих побажань. Проте не всі, хто мав розділити з молодятами цю радість, були готові прийняти їхнє щастя без заздрощів.

Марія уже давно не могла змиритися з думкою, що її донька виходить заміж за Хасана. Її дратували чужі звичаї, незнайомі традиції та особливо та обставина, що Алексіс, усупереч материнським очікуванням, сама обрала чоловіка, з яким хотіла пов'язати своє життя. А ще Марію мучило почуття, у якому вона не бажала зізнаватися навіть собі. Алексіс отримувала те, чого сама Марія, здавалося, ніколи не мала в достатній кількості: щиру увагу, захоплення, турботу та впевненість у тому, що її обрали не через обов'язок, а через кохання. І замість того, щоб порадіти за доньку, Марія дедалі частіше шукала привід зіпсувати їй настрій.

---

— Ну ось і все… Я виходжу заміж, — промовила Алексіс, сидячи перед дзеркалом у своїй кімнаті.

У її голосі прозвучала легка іронія, за якою приховувалося хвилювання. Дівчина зчепила пальці в замок і на мить заплющила очі. Їй хотілося побути наодинці зі своїми думками, заспокоїтися й усвідомити, що цей день, про який вона так багато думала, нарешті настав. Вона ще не встигла розплющити очі, як двері відчинилися. До кімнати увійшла Марія. Побачивши доньку у весільному вбранні, вона завмерла на порозі. На мить її обличчя застигло, а погляд повільно ковзнув від білосніжного головного убору до довгої сукні. Алексіс була одягнена в традиційну мусульманську весільну сукню. Білосніжна тканина м'яко спадала донизу, приховуючи силует. Сукня мала вільний крій, довгі рукави й повністю закриту горловину. На голові нареченої був білий весільний підхиджабник, поверх якого спадала фата, оздоблена стразами. Образ був стриманим, елегантним і водночас урочистим. У ньому не було нічого зайвого, але саме ця простота надавала Алексіс особливої вишуканості.

Марія мала б сказати доньці щось приємне. Можливо, похвалити її вибір або просто обійняти перед важливою подією. Натомість вона зітхнула:

— Я досі не розумію, навіщо тобі все це потрібно. Невже не можна було знайти нормального чоловіка? Обов'язково було виходити заміж за цього… Мустафу?

Алексіс повільно повернула голову:

— Не Мустафу, а Хасана, мамо!

— Ой, яка різниця! — відмахнулася Марія. — Усе одно я не розумію, чим він тебе так зачарував. І навіщо ви влаштовуєте весілля в цьому східному стилі? Невже не можна було зробити все по-людськи?

Алексіс відчула, як усередині починає підійматися роздратування. Вона не хотіла сваритися в день власного весілля, проте й дозволяти матері принижувати її вибір більше не збиралася.

— Мамо, чого ти намагаєшся досягти? Поясни мені, будь ласка. Ти хочеш, щоб я передумала в останню хвилину? Щоб відмовилася від людини, яку кохаю, тільки тому, що тобі не подобаються його традиції?

— Я хочу, щоб ти нарешті почала думати головою!

— Я саме це й роблю. Я думала про наше майбутнє, про труднощі, які можуть виникнути, про те, наскільки ми різні. І я все одно обрала Хасана.

Марія невдоволено скривилася.

— Побачимо, як ти заспіваєш, коли зрозумієш, що кохання не годує й не робить життя легким.

— Я ніколи не думала, що шлюб буде легким, — спокійно відповіла Алексіс. — Але я виходжу заміж не за казку, а за чоловіка, з яким хочу будувати життя. І я не дозволю тобі зіпсувати цей день!

Останні слова прозвучали твердо.

— Що ж, — холодно промовила Марія. — Тоді не скаржся потім.

Вона розвернулася й вийшла, залишивши Алексіс саму.

Дівчина ще декілька секунд дивилася на зачинені двері. Потім повільно видихнула й повернулася до дзеркала. Сьогодні вона не хотіла плакати. Сьогодні вона виходила заміж за чоловіка, якого кохала. І ніхто не мав права відібрати в неї цю радість.

У будинку родини Акалин панувала зовсім інша атмосфера.

Рідні Хасана зібралися разом, щоб помолитися за майбутнє молодят. У домі відчувалася особлива урочистість: хтось поправляв святкові скатертини, хтось перевіряв останні приготування, а хтось тихо перемовлявся, намагаючись приховати хвилювання. Хасан тримався спокійно, хоча й він не міг повністю позбутися внутрішнього напруження. Попереду на нього чекала не просто весільна церемонія. Він збирався створити сім'ю з жінкою, яка не належала до його культури, мала власні погляди й не збиралася відмовлятися від своєї індивідуальності. Але саме це в ній і подобалось Хасану! Він знав, що попереду будуть непрості розмови, суперечки та моменти, коли їм доведеться вчитися розуміти одне одного. Але він не боявся цього. Хасан покохав Алексіс саме такою, якою вона є, тому і хотів, щоб Алексіс залишалася собою.

Близько восьмої години вечора до будинку прибули представники РАЦСу, щоб провести офіційну реєстрацію шлюбу.

Після цього на молодят чекала спільна святкова церемонія в кафе родини Василіадіс.

Організацію свята Хасан узяв на себе. Він подбав про те, щоб гості відчули атмосферу східної гостинності: запросив персонал, який був одягнений у вишукане вбрання, організував подавання фруктів, дорогого шоколаду, традиційних турецьких та грецьких страв і напоїв. На столах виблискував посуд, у повітрі змішувалися аромати спецій і солодощів, а музика поступово наповнювала зал. Серед гостей були друзі родини Василіадіс, кум Сет із дружиною Іріс та їхнім сином Єліасом.

Усі чекали на появу молодят.

І коли Хасан та Алексіс нарешті увійшли до зали, гості зустріли їх оплесками.

Молодята сиділи на прикрашеному весільному підвищенні, нагадуючи короля та королеву власного маленького світу.

Алексіс усміхалася гостям, приймала привітання й намагалася запам'ятати кожну мить. Хасан сидів поруч, час від часу нахилявся до неї, щоб щось тихо сказати, і щоразу перевіряв поглядом, чи не втомилася вона.

Це не залишилося непоміченим для Марії. Вона спостерігала за ними з іншого кінця зали. Коли Хасан поправив край фати Алексіс, щоб той не зачепився за оздоблення крісла, Марія лише скривилася. Коли він нахилився до дружини й запитав, чи хоче вона води, її губи стиснулися ще сильніше. А коли Алексіс усміхнулася й тихо відповіла йому щось на вухо, Марія відчула, як її охоплює роздратування: "Невже він справді так нею захоплений? Невже не бачить, що вона зовсім не така, як жінки його родини?" - Марія не хотіла визнавати, що її дратував не сам Хасан і навіть не його культура. Її дратувало те, як щасливо почувалася поруч із ним її донька.

Незабаром заграла повільна турецька мелодія.

Єліас запросив Делію на танець. Дівчина прийняла його руку, і вони вийшли на середину зали. Єліас виглядав щасливим, хоча в його очах усе ще ховалося хвилювання через майбутню службу в армії.

— Ну що, Делія, — тихо запитав він, обережно ведучи її в танці, — ти справді чекатимеш на мене?

Делія опустила погляд:

— Так. - відповідь прозвучала не надто впевнено, але Єліасу вистачило й цього.

— Ти навіть не уявляєш, як багато для мене означають ці слова, — зізнався він.