Озеро

Обличчя над долонями почервоніло.

—...хоча це, мабуть, нормальна реакція на твої, твої...

Дівчина почервоніла ще більше.

— Тарасе?

— Не знаю, чому в мене на язику крутиться німецьке слово «Ausrüstung».

— Амуніція?

— Я сподівався, що ти не знаєш німецької.

Обоє розреготалися.

— Вигляд, нехай буде вигляд.

Вона долила пиво в склянку, піднесла до губ і зробила ковток.

— І який у мене вигляд?

Вона відставила склянку на стіл і вичікувально дивилася на нього.

— Тебе не цікавить, про що я думаю, коли дивлюся на гірську стелю?

— Можливо, — відповіла дівчина.

— Отож, коли я стою перед скелею, коли я дивлюся на неї з підніжжя або по той бік долини... Вона викликає в мене таке саме захоплення, як і голе жіноче тіло. Не смійся...

Та вона вже сміялася, хоча він зовсім не хотів такої реакції.

— Не знаю, я не можу цього пояснити. Знаю, що це безглуздо, але це те, що мені спадає на гадку.

— А яку жінку тобі нагадує північна скеля Триглава?

Вона знову сміялася, Тарас теж усміхнувся.

— Жодну. Це все абстрактно. Я просто кажу, що, коли бачу скелю чи голе жіноче тіло, я думаю про... Я не можу пояснити.

— А моє... тіло? Яка б це була скеля?

— Я мав би спочатку його побачити.

Дівчина посерйознішала, потягнулася за склянкою і затиснула її в руці. Здається, вона трохи спʼяніла.

— А тобі не бракує гір?

— Це не єдина річ, якої мені бракує. Після сорока чимало всього набралося, наприклад, вінілові пластинки, то чому б сходження мали стати винятком?

Він шкодував за часами, коли йому здавалося, що він житиме вічно, він і всі довкола нього, коли він міг пити без докорів сумління, за часами, коли факт, що по той бік столу сидить вродлива жінка, приносив радість і мету, а тепер між нею і ним не лише тисяча перепон (вони, зрештою, завжди були), а й тисяча комплексів.

— Але все добре. Все просто супер.

Він засміявся. І це правда, йому нічого не бракує і в нього все добре. На відміну від скелелазів, яких більше немає в живих, на відміну від однолітків, які мають вигляд трупів, на відміну від Брайца, на відміну від дівчини і чоловіка з озера. На відміну від цілої купи людей. Він ні з ким не хотів би помінятися місцями.

— Тепер твоя черга розповісти щось про себе.

Вона поставила склянку на стіл. Порожню.

— Боюся, що мені вже не до розмови.

Дівчина підвелася, підвівся також здивований Тарас. Що це з нею? Він пішов до офіціанта, який знуджено чекав, коли вони нарешті заберуться геть, розрахувався, а тоді піднявся за нею на другий поверх, де були їхні апартаменти. Тіна йшла перед ним, рішуче і, схоже, сердито, аж поки не спіткнулася на сходах і не вхопилася за Тарасову руку, захмеліло хихочучи. Вони навшпиньки підійшли до кімнати і відчинили двері. В темряві на двоспальному ліжку спав Цвілак, якого вони хоча й не бачили, однак добре чули. Тарас закотив очі. Тіна обійшла ліжко, добралася навпомацки до дверей своєї кімнати, відчинила їх і, знайшовши настільний світильник, увімкнула світло. Тарас сів у фотель і безнадійно дивився на колегу. Він не думав, що вечір так закінчиться. Точніше, він не думав і не знав, як вечір мав би завершитись, але точно не так.

Що робити? Розбудити Цвілака? Він чув шелестіння одягу і потім побачив обриси Тіниної голови, яка вигулькнула з-за дверей.

— На добраніч, Тарасе.

Вона вимкнула світло і причинила двері. Тарас сидів у темряві. Це буде довга ніч. Як колись серед гір. Він роздягнувся до спідньої білизни і влігся на свою частину двоспального ліжка. Інспектор спробував накритися з головою, та це не допомогло, не приглушило звуки, які видавав колега: рівномірне попискування і свистіння час від часу переростало в клекотіння, ніби йому в горлі набиралося щось, що мусило протиснутися далі, аби повернувся попередній ритм. Тарас здався і стягнув покривало з голови. Перевернувшись на спину, він якийсь час дивився у стелю, тоді підвівся, присів і торкнувся ковроліну. Той був твердим, наче камінь, але краще лежати на підлозі, ніж біля Цвілака. Він узяв покривало і подушку, навшпиньки пробрався до дверей у Тінин номер. Обережно їх відчинив і в напівтемряві побачив силует її тіла під покривалом.

— Вибач, я можу лягти на підлогу? Там неможливо бути. Тобі чути?

Дівчина нічого не відповіла, просто відгорнула покривало. Вона була гола.

І було ще дещо — тремтіння, страх і гарячкове очікування водночас. Перед скелею, перед підйомом, перед голою жінкою, яка чекає.

Розділ 35

На тарілці Цвілака лежали сосиска, яєчня і дві скибки білого хліба, а на Тарасовій, після того, як він довго протоптався перед шведським столом у готелі, те саме. Єдина відмінність була в тому, що Тарас до сосиски взяв лише гірчицю, а не гірчицю і майонез. Цвілак підняв брову, коли Тарас поставив свою тарілку на стіл. Вони були самі в їдальні, яку офіційно ще не було відчинено. Дрібна додаткова послуга від директора.

— Я думав, що ти вегетаріанець, — сказав Цвілак.

— Звідки такі ідеї?

Цвілак поплескав себе по голові.

— Тобто ти не вегетаріанець?

Тарас зітхнув і вмочив сосиску в гірчицю.

— Ну, мені подумалося, що ти міг би ним бути.

Цвілак їв із насолодою, це було добре помітно. Мініатюрну сосиску він узяв трьома пальцями, провів нею під носом, наче сигарою, вдихаючи запах, вмочив спочатку в гірчицю, тоді в майонез, відкусив половину і нарешті взявся за білий хліб. Тарас не розумів задоволення, яке багатьом, більшості, приносить їжа. І тут справа не у фізіології — йому не бракувало органів смаку, він міг розрізнити їжу, яка йому дуже смакувала, і ту, яка смакувала менше; він ніяк не міг збагнути людей, яким вистачало просто смаку, щоб отримати задоволення. Настільки, що вони готові провести весь день у ресторані, де прислуговують офіціанти з порожніми очима, приносячи на величезних тарелях маленькі канелоні, фаршировані гусячою печінкою і декоровані чорнилом каракатиці. У чому суть? Будь-який хот-дог після сотні кілометрів на велосипеді незрівнянно смачніший.

— Як спалося? — запитав Цвілак.

— На підлозі у сусідньому номері.

— На підлозі?

Він відкусив новий шматок сосиски, і Тарас спробував відгадати з інтонації, чи його запитання невинно риторичні.

— А я думав, де ти подівся. Я вночі вставав у туалет, але тебе не було ніде.

Ні, не можна встановити напевне.

— Ти хропів як слон, — сказав Тарас, масуючи рукою шию.

Будильник на телефоні він поставив на шосту ранку. Достатньо рано, щоб випередити Цвілака, якщо той раптом спав кількагодинним сном пенсіонера. Достатньо, щоб добратися до ванної кімнати, перш ніж старий розплющить очі. Він вимкнув телефон і вибрався з-під ковдри, під якою гола, як і він, спала Тіна. Він на мить побачив її сідниці й подумав, як би було добре забратися назад, заснути і прокинутися разом. Або взагалі не заснути.

Натомість він, наче випускник з ерекцією до пупка, шукав на підлозі і стільці біля ліжка свої труси й майку, якою міг би прикритися, коли б Цвілак якраз у той момент перевернувся у своєму ліжку. Тарас прислухався. Спочатку не чув нічого і вже було перелякався, що старий його випередив, а тоді розібрав ледь чутне хропіння, тихше, ніж напередодні.

Він постарався безшумно відчинити двері і заглянув у темряву сусіднього номера, щоб перевірити, чи Цвілак, бува, не лежить обличчям до нього і не розплющив очі. Навшпиньки прокрався вздовж ліжка до ванної. Коли б зараз Цвілак прокинувся або розплющив очі, Тарас би помітив. Але ні. Він навіть не поворухнувся.

Тарас сів на кришку унітаза і зітхнув з полегшенням.

— Ми напились як на випускному, — так Брайц якось прокоментував одну пиятику.

Тарас увімкнув світло над дзеркалом і уважно придивився до свого обличчя. Він подарує ще десять хвилин ні в чому не винному Цвілакові, перш ніж розбудить його звуками душу.