Страница 4 из 43
Через два роки щаслива Поліна верталась з роботи додому. Її щастю не було меж, адже сьогодні її підвищили на посаді! Темно -янтарні очі Поліни світились від щастя, а вуста закарбувались в приємній напівпосмішці. Виглядала дівчина чарівно: гладенька, доглянута шкіра, неслухняне м'яке волосся, каштанового кольору, елегантна, дорога одежа та аксесуари. Також Поліна знову почала носити лінзи, а окуляри залишала вдома. Неочікувано, дівчина відчула, що її хтось схопив за руку. Вона обернулась та побачила ... Констянтина!
- Привіт, Поліна. Як справи? - по його виду було помітно, що Констянтин зловживає алкоголем. Одягнений був не охайно. Поряд з ним стояла дівчина, яка виглядала так само нікчемно, як і він. В цій дівчині Поліна ледь впізнала ту саму юну особу, з якою застала Констянтина у кав'ярні, тоді, два роки тому. По ній також було помітно, що й вона пиячить. Зрозуміло, що такі негідники, як Констянтин, самі пиячать та споюють тих, хто з ними у відносинах, а потім звинувачують їх у всьому, у тому числі, і в пияцтві. Те ж саме відбувалось і у відносинах Констянтина та його нової пасії, в тім, це вже був її вибір...
- В мене все добре, Костя, а тебе, я бачу, життя потріпало. - відповіла вона, і не дочекавшись відповіді, вимовила, - Я не можу говорити з тобою, тому що дуже поспішаю. - І Поліна. Дівчина чула якійсь слова Констянтина, які він казав у слід Поліні, але вона не розібрала, що він казав, тому що ій це було не цікаво.
КІНЕЦЬ.
НЕВДАХИ
( 1 лютого 2021 р.)
Валентин вертався додому після скінчення трудового дня, повільно човгаючи ногами, які зовсім не хотіли йти додому. Нарешті, дійшовши додому, він відчинив калитку, погладив пса, потім його гукнув сусід. Ігор сидів на лавці, у своєму дворі, та побачив Валентина, який вертався з роботи. Валентин підійшов до низького паркану, для того, що б бути ближче до сусіда. Вони пожали одне одному руки, та почали спілкуватись. Їх спілкування було, як завжди, ні про що. Ці жалюгідні подоби чоловіків жалілись одне одному на життя. Їх діалог завжди скінчувався тим, що в їх проблемах винен хтось інший, а не вони самі!
- Валюша, покликала його дружина, яка побачила чоловіка у вікні, та поквапилась накрити обід на стіл, тому що сама була голодна.
- Вже йду! - викрикнув Валентин, продовжуючи говорити з Ігорем.
Дружина Валентина, Клавдія, тучна та не красива жінка,з коротким кучерявим волоссям пшеничного кольору та зеленими очима, п'ятидесяти років, з самого першого дня їх знайомства почала називати його лагідно: "Валюша" ( адже так його називала його матір, з дитинства), але це було на жіночий манір, тим самим вони ампутували у нього можливість бути чоловіком! Але ж то як ми звертаємось до людини має велике значення! Їх шлюб тривав вже двадцять чотири роки, і всі ці роки Валентин та Клавдія жалілись друзям та знайомим на те, що що вони нещасні одне з одним. Коли їм радили розлучитись , Клавдія зітхала: "Ой, та кому він такий потрібен?" А відповідь Валентина була слідуюча: "Жоден чоловік, крім мене, Клаву не буде терпіти! З нею соромно вийти в люди, Клава весь час кричить, наче не може спокійно пояснити, що її не влаштовує."
Валентин не був пристосований до життя, завжди плив за течією, полагаючись на долю. Сам по собі він був глупою людиною, з відповідним виразом обличчя. Валентин робив все не в попад, тим самим дратував Клавдію. Що до отчуючих, хтось не звертав на це увагу, а інші глузували з нього, в той час як Клавдія сварила і навіть ображала чоловіка, зовсім не розуміючи того, що її провина також є у власній нещасній долі, адже це вона колись обрала Валентина! Валентин не звертав уваги на образи Клавдії, тому що вже звик до цього! Правда, при гостях, він показував свій характер, а Клавдія, за його спиною, висміювала чоловіка: " Ну, ну, нехай відчує себе мужиком."
Клавдія чекала Валентина, для того, щоб повечеряти, вона й сама була голодна, а чоловік все говорив з сусідом.
- Про що так довго можна говорити? - бурчала жінка, виглянувши у вікно, після чого, знову вийшла на вулицю та завизжала не приємним голосом:
- Валік!
- Я тебе чую! - голос Валентина був також не приємний.
- Я тебе гукала ще півчаса тому, а ти не йдеш! Я голодна та чекаю на тебе, щоб повечеряти! - почала сваритись жінка.
- Я йду, Клава. - відповів Валентин, і вона пішла в хату. - Ой, як же я втомився від цієї гадюки! Все життя вона п'є мені кров! - жалівся він Ігорю.
- А ти дай ій ляща 1, в мить закриє рота. - дав дурну пораду Ігор.
-Мені шкода ії. - відповів Валентин.
1 ( жарг.) - вдарити.
- Валік! - знову вийшла Клавдія та почала кричати. - Я ще довго буду чекати не тебе?
- Я йду! - знову викрикнув Валентин. Разом з тим, він бачив, що Клавдія виходить гукати його часто та навмисне не приходив, знущаючись над дружиною, тому що вона реагує! - Ох, за що мені це покарання! - скиглив Валентин.
- Валік! - Клавдія остаточно розізлилась та почала обзивати чоловіка, і після цього Валентин увійшов у хату! Але Клавдія не унімалась та продовжувала гнобити його, за вечерею. Згодом Валентин заговорив як ні в чому не бувало:
- До нас у гості хочут прийти наші сусіди Ігор та Женька, все - таки, сьогодні п'ятниця, зробимо шашлики. - слова Валентина звучали наче дозвіл, і Клавдія дозволила.
Через декілька годин до Валентина та Клавдії прийшли в гості їх сусіди, подружжя Ігор та Євгенія. Вони були набагато молодші за Валентина та Клавдію, тим не меньш, щось спільне між цими сім'ями простежувалось... Валентин та Ігор розвели багаття наприкинці городу, підкидаючи у вогонь дрова горіхового дерева. До них одразу підійшли їх дружини та почали, як кажуть "пилити".
- Для шашликів краще закидувати дерево вишні. - помітила Клавдія.
-Ну, якщо ми вже закинули дерево горіха, значить цього разу буде так. - відповів Ігор.
- Ігорьок, який же ти дурненький! - висміювала його дружина ( не дивлячись на те, що Євгенія використовувала зменьшувально-пестильні фрази, для того щоб це не було схоже на образи, її голос був грубим, прокуреним та слова автоматично сприймались з неприязню, через неприємний тембр голосу) . Клавдія та Євгенія почали давати вказівки чоловікам про те, як їм нанизувати м'ясо на шампура, з рештою, жінки зробили це самі, а їх чоловіки відійшли в іншу частину двору. Клавдія, нанизуючи м'ясо на шампура присіла на невеликий табурет.
- Ой, Женя. я не поміщаюсь на цьому табуреті! - вигукнула Клавдія.
- Роби вправи, тим самим позбудишся від зайвих кілограмів. - порадила Євгенія сусідці, але Клавдія лише розсміялась у відповідь:
- Для кого скидати зайві килограми, для Валіка? - почувши це від сусідки, Євгенія також розсміялася, погодившись з нею. Тобто слідкувати за власним тілом та зовнішністю на благо собі та своєму здоров'ю для обох жінок було неприйнято.
- Як же я тебе розумію, Клава, адже мій Ігорьок такий самий бовдур, як і твій Валік! - зітхала Євгенія, починаючи смажити шашлики.
Після того, як шашлики були приготовані, обидві сімейні пари розташувались у невеликій альтанці, у дворі.
- Шашлик такий жорсткий, наче резина! - бурчала Євгенія, відкусюючи шматок жареного м'яса.
- А я казала, що на дровах горіхового дерева ніхто шашлики не готує! - почала бурчати Клавдія, потім звернулась до Євгенії. - Ох, Женя, хіба ж ці бовдури нас коли - небудь послухають? - Євгенія погодилась з Клавдією, вони обидві весь вечір жалілись одна одній, щиро вважаючи, що їх покарав Господь Бог безглуздими чоловіками, не відомо за які гріхи... а Валентин та Ігор мовчки їли смажений ша