Збірка п'єс та розповідей про сучасне життя

Глава 1

Згубна пристрасть

14 лютого 2013 р.

- Дядько Єгор, ти був правий, мені вже давно було слід навідати тебе. Я у Тбілісі тільки другий день, а вже захоплений красою природи, гостинністю грузинського народу, та найбагатшою історією країни! - захоплювався В'ячеслав.

- А я тобі давно казав, Славко, приїжджай у гості! Тільки подумати, я вже сімнадцять років, як живу тут, зі своєю Анукі,а мій єдиний племінник надумав навідати мене тільки зараз! - Єгор похлопавши В'ячеслава по плечу, та злегка пригрозивши пальцем, сказав. - Не добре це!

Єгор, разом зі своєю дружиною Анукі, та дітьми: дочками близнючками дев'яти річними Ніно та Кето, а також дванадцятирічним сином Шаліко прогулювались по фортеці Нарікала. Це старовинна фортеця розташована на Святій горі, у центрі Тбілісі, знайомлячи В'ячеслава з пам'ятками столиці Грузії. Парубок приїхав на літо навідати свого дядька Єгора, який вже давно запрошував в гості... Сорокарічний Єгор переїхав з Київа до Тбілісі сімнадцять років тому, влаштувавши своє життя у сонячній Грузії, і не пожалкував! Анукі була ровесницею Єгора, і не відрізнялась вродою (як і сам Єгор), взагалі вони покохали одне одного аж ніяк не за вроду! Єгор та Анукі змогли побудувати щасливі та довірчі відносини. Кажуть, що такі родини - це велика рідкість, але це помилкова думка! Секрет в побудові щасливих та міцних відносинах простий, і у той же час, складний: ТРЕБА ВІДНОСИТИСЬ ДО СВОЄЇ КОХАНОЇ ЛЮДИНИ ТАК, ЯК ХОЧЕТЕ ЩОБ ВІДНОСИЛИСЬ ДО ВАС! Діти перейняли риси обличчя Єгора , а від Анукі - смугляву шкіру та темне волосся . Цілий день вони гуляли містом, а в вечорі Анукі накрила на стіл, у дворі їх великого та гостинного дому. Раптом почувся мелодичний жіночий голос, який перекликався зі співом птахів, В'ячеслав не розумів слів, тому що вони були сказані на грузинській мові. Парубок обернувся, щоб побачити кому належить цей чарівний голос, та обомлів! За парканом стояла яскрава грузинська дівчина. Не дивлячись на те, що більшість людей Ближнього Сходу мають смугляву шкіру та карі очі, але й бувають виключення, і одним з цих виключенням була вона, шкіра цієї рокової красуні була кольору слонової кістки. Вона виглядала приблизно як ровесниця В'ячеслава ( а йому було двадцять п'ять років), але свій точний вік вона приховувала, і це придавало їй загадковості... коротке домашнє плаття вогняного кольору підкреслювало її стрункий стан ( ця дівчина взагалі визнавала тільки два кольори: червоний та чорний, кольори істиної жінки - вамп!), копна довгого волосся, яке нагадувало за кольором крило ворона, розвивались по вітру, ласкаючи її ніжні плечі, шкіра сяяла свіжістю, а у блакитних очах наче палав вогонь... вогонь пристрасті... а риси її обличчя біли виразними. Анукі і ця дівчина перекинулись парою фраз.

- Хто це? - поцікавився В'ячеслав у дядька.

- Це Гіулі, наша сусідка. - відповів Єгор племіннику.

- Що вона сказала? - не міг заспокоїтись В'ячеслав.

- Привіталась. - після відповіді дядька В'ячеслав знову повернув голову в бік східної красуні, але Гіулі вже не було.

- А тобі, Славко, як я бачу сподобалась Гіулі. - помітила Анукі. - Забудь про неї, вона має чоловіка та дитину.

- Але вона така молода! - здивувався В'ячеслав.

- Розумієш, Славко, на Кавказі більшість дівчат одружуються та заводять дітей у ранньому віці. - пояснив Єгор племіннику.

- А я вважав, це вже пережиток минулого. - пожав плечами В'ячеслав.

- У свій час, Вахтанг викрав Гіулі! - промовила Анукі, сміючись, тоді добавила, - Він досі вихваляється, що одружений на найкрасивішій та гордій дівчині...

- Невже на Кавказі, досі, прийнято викрадати наречених? - дивувався В'ячеслав. Анукі, посміхаючись, розвела руками.

Цієї ночі В'ячеслав не міг заснути, перед очима стояв образ Гіулі. Він піднявся з ліжка, та виглянув у вікно. Над будинком, в якому мешкала фатальна сусідка, світив помаранчево - червоний місяць, його ще називають кривавим! В'ячеслав мимоволі зазирнув у сусідське вікно, та побачив як Гіулі свариться з чоловіком. Він виглядав імпозантно. Смуглявий, на його чорнявому волоссі була ледь примітна сивина, але він був набагато старший за неї, візуально, років на п'ятнадцять - сімнадцять: "Невже це її чоловік?" - подумав В'ячеслав. Тоді він побачив, як плаче дитина, яка підійшла до пари, яка сварилась між собою. Гіулі взяла п'ятирічного хлопчика на руки, та унесла до іншої кімнати, де дістала з комоду книжку з казками та почала читати малюку.

- Це її дитина. Їх син з цим чоловіком. - здогадався В'ячеслав.

В'ячеслав та Гіулі бачились кожен день, вітались як сусіди, і не більш за те. Коли Гіулі виходила на вулицю, вона виглядала інакше , не так яскраво як вдома, але не менш екстравагантно. Класична маленька чорна сукня з атласу обтягувала її струнку фігуру, не дивлячись на те, що сукня була довжиною до коліна, все одно видавала красу її ніг. Здавалось, це не сукня прикрашає Гіулі, а навпаки. В'ячечлав бачив як обертаються на Гіулі перехожі чоловіки, і ревнував, хоча й розумів, що не має на це права... Холодні, і в той же час, палкі очі знойної грузинки пронизували В'ячеслава до кісток, він відчував себе снігом, який падає на розпечений асфальт. В'ячеслав навіть почав вигадувати причини, щоб поїхати з Тбілісі раніше зазначеного часу, але нічого в голову не лізло. Він ні про що не міг думати, окрім, Гіулі! Нарешті парубку почало здаватись, наче б то і Гіулі небайдужа до нього. Дивиться з обожнюванням вона тільки на В'ячеслава, хоча й намагається ретельно приховати, але очі все видають... Тоді В'ячеслав зібрався з духом, та зізнався дівчині у всьому, що почував до неї. Гіулі розуміла українську мову, але говорила з грузинським акцентом:

- Я поважаю твої почуття, але в мене є чоловік і дитина! - Гіулі рідко зверталась до людей за ім'ям, особливо до чоловіків, тому що боялась сближення. При данній розмові, її чорні брови сдвинулись, і обличчя прийняло сердите вираження, але вона залишалась гарною, тепер це була справжня диявольська врода! В'ячеслав вирішив не відступати:

- Я викраду тебе у чоловіка!

- Забудь про це! - холодно відповіла вона.

Гіулі буквально розривало від пристрасті, але вона з усіх сил стримувалась! Піддатись спокусі її стримувала внутрішня мораль, адже вона має чоловіка та дитину! Вахтанг, чоловік Гіулі, був старший за неї, вони були одружені сім років, їх синові Гогі було вже п'ять років. За сім років шлюбу пристрасть у відносинах Вахтанга та Гіулі стихла, чоловік поринув з головою в роботу, а Гіулі більше не відчувала себе бажаною, а для кожної жінки це необхідність! Гіулі неодноразово розмовляла про це з Вахтангом, на що він завжди відповідав: " У нас все добре. Ти вигадуєш собі проблеми." З боку це виглядало саме так. І бували моменти, коли дівчині також це здавалось. Вона порівнювала свої відносини з Вахтангом, та те, які шлюби мали інші люди: у однієї із сусідок чоловік зраджував, у іншій її знайомої пив та бився. А Вахтанг багато разів підкреслював що йому ніхто не потрібний, окрім Гіулі, також він робив гарні подарунки дружині та підносив для коханої все на блюдечку. От тільки Гіулі поряд з Вахтангом почувала себе не погано, але й не добре. Було внутрішнє відчуття що життя Гіулі мало складатися зовсім по - іншому!

- Якби в наших відносинах не було б проблем, я б не заводила цю розмову! - злилась Гіулі. Коли вона побачила В'ячеслава, гаряча грузинка втратила спокій! На перший погляд, В'ячеслав був простим парубком, але в ньому, все ж таки, щось було. Гіулі підкорила зовсім не слов'янська зовнішність хлопця. Яскрава грузинка бувала й раніше в країнах колишнього СНГ, Європі, США та Скандинавії, а там люди виглядають приблизно схоже: світле волосся та шкіра, голубі або зелені, іноді карі очі... В'ячеслав виглядав цілком пересічно: високий, худорлявий, зі світло - русявим волоссям та голубим кольором очей,але він дивився на яскраву кавказьку дівчину з щирою пристрастю та захватом, він боготворив цю фатальну жінку, при цьому дотримуючись рамок пристойності, адже об'єкт його пристрасті мав дитину та чоловіка! Однак, тепер В'ячеслав намагався підкорити Гіулі, і з кожним днем їй було все важче стримуватись!