П'єски-гуморески

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Отакої! Куди ви загнули, Сергій Олександрович. На звичайну вудку?… Та хіба ж на звичайну вудку можна зловити щуку? (Рибацький жест руками.) Чи, скажімо, судака? (Ще більший рибацький жест.) Я таки ходжу на крупну рибу… ходив… давно. Я солідна людина. Спінінг мені потрібен, конче.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Так ведь, где ж вы собираетесь ловить эту самую щуку или судака? (Повторяет те же рыбацкие жесты.) А, Сергей Иванович? Неужели в Хороле? Ха-ха! В нашей «широкой полноводной» реке? Хорол-то наш, он того… «тыхоплынный». Да и мелковат по глубине. Соответственно, и рыба мелковата. Так уж оно по природе.

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Е… та я бачу, що ви, Сергій Олександрович, не любите наш Хорол. Не любите нашу річку. Це якось, навіть, не патріотично.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. А что ж тут непатриотичного, сударь? Хорол – река мелкая, и рыба в нём тоже мелкая. И всё тут. А вы, я смотрю, Сергей Иванович, человек жадный…! Жалко вам спиннинга для старинного приятеля.

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Спінінг річ дуже потрібна у господарстві, я вам кажу.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Вас, Сергей Иванович, прямо распирает от жадности. (Насмешливо.) Толстеете на глазах!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (голосно). А ви… а ви, Сергій Олександрович, схожі на гусака! Ось!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Ну, знаете! (Возмущённо.) Чем же это я похож на гусака? Как вы смеете оскорблять меня таким презренным прозвищем?!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А ось тим і схожі… ніс у вас довгий! Як клюв. Ось! І шия у вас довга. Ти ба, який любопитний, розгледів спінінга зі свого двору… через забор… у моєму дворі. Звісно ж, гусак.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Да… знал я раньше, что вы жадноваты, да вот ещё раз и убедился.

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Я людина не жадібна, а далекоглядна. Те, що мені самому потрібно, я ніколи нікому не віддам.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (ехидно). А нельзя ли у вас, уважаемый, купить по сходной цене «прошлогоднего снега»? Или он вам самому опять же нужен?

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А можна і купить… якщо у вас, звичайно, грошей вистачить. Шановний!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Вы бы ещё яблоки все понадкусывали в саду! (Переход на крик.)

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А от як буде потрібно, то і понадкусюємо. Мій сад – що хочу, те й роблю!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Да вы, Сергей Иванович, просто хохол!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А вы, Сергій Олександрович, у такому випадку, кацап!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Ну-у-у, это уж ни в какие ворота… С чего ж это я кацап?!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А мова ваша така, кацапська! І повадки! Ото і все!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. В таком случае, разлюбезный мой сосед, заберите себе, куда подальше свой старый ржавый спиннинг. (Возмущённо.) Не нужен он мне совсем!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. А Ви, шановний, поцілуйте у сідницю свого «царя-батюшку». Ось!

(Становятся друг к другу спиной, касаясь лопатками, переговариваются через плечо).

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Глупее ничего не слышал!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Кацап!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Хохол!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Ганебні речі кажете, пане Сергію!

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. И разговаривать не хочу! (Презрительно.) Любезнейший!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Звичайно, вибачте мені, шановний, але ось вам дуля! (Показывает дулю через плечо.)

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ (криком). Да я на вас в суд подам, милостивый государь!

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ. Це я на вас подам до суду. (Пафосно.) На своїй землі живу!

(Расходятся в разные стороны, затем сходятся лицом к лицу, фыркают друг на друга. Затем ещё раз расходятся и сходятся, становятся уже лицом к зрителям.)

СЕРГЕЙ ИВАНОВИЧ (пафосно, повільно, зі значущим виглядом). Маю вам повідомити, шановні, що завтра вже неодмінно справа у суді вирішиться. І, без сумніву, на мою користь.

СЕРГЕЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. Скучно на этом свете, господа!

2017 г.

Вибори, вибори…

Три жінки-сусідки сидять «на лаві у дворі» та обговорюють вибори і інші життєві проблеми. При цьому вони лузають насіння (Наталка та Галя соняшникове, а Миколаївна – гарбузове) і плюють лушпиння (один раз у кулак, а другий – на землю).

Діючі особи:

Наталка – молода жінка, самовпевнена.

Галя – досвідчена жінка середнього віку, глузлива, але не має своєї думки.

Миколаївна – літня жінка, свідома і розсудлива, відповідальна.

НАТАЛКА. Ви як хочете собі, шановні, а я на вибори не піду. Навіщо оце даремно ходити? Нема чого там робити. Все одно – безрезультатно. Хоч ходи, хоч не ходи – все одно. Оті наші голоси не варті нічого, взагалі нічого не вирішують, аж ніяк. Тільки марна трата часу та нервів. Ніхто нас реально не слухає, хоч скільки ти хрестиків або галочок не став. А ти, Галочко, як думаєш?

ГАЛЯ. Та хто й зна… може, воно й так. Ходити чи не ходити, яка різниця? Ти, Наталочко, правильно кажеш. То ж я, мабуть, також не піду.

НАТАЛКА. Точно, різниці немає. Виберуть якось і без мене.

ГАЛЯ. Я згодна – що ти їм не кажи, а вони все роблять по-своєму. Як самі захочуть, так і зроблять. А нам зостається тільки дивитись оті дебати по телевізору.

НАТАЛКА. Отож, дебати подивитись можна, але порядку в країні це не додає.

ГАЛЯ. Так-так, порядку немає. Я оце минулого разу… вчора, на зупинці автобусу простояла двадцять хвилин! Очікувала на маршрутку.

НАТАЛКА. Так і що?

ГАЛЯ (роздратовано). Так даремно й чекала. Не дочекалась, плюнула та повернулась додому. Як вони, ті маршрутки ходять, ніколи не розбереш. Ніякого порядку у державі немає! Ніхто ні за що не відповідає.

МИКОЛАЇВНА. Ось не меліть дурниць. Ти що, Галю, не схотіла навіть подивитись розклад руху? Чи його там не було?

ГАЛЯ. Який такий розклад?

МИКОЛАЇВНА. Ну, там на зупинках зазвичай є така табличка з розкладом руху. Не бачила?

ГАЛЯ. Та таке… ніколи мені розглядати ті зупинки. Не знаю, може воно щось там на зупинці й було написано, я ж не буду роздивлятись з усіх боків. Чи в мене час є?

МИКОЛАЇВНА. Ну, звісно, навіщо ж його дивитись. Та не плюйте лушпиння на землю! Чи ви будете підмітати?

ГАЛЯ. А… то так. (Плює лушпиння у кулак.)

НАТАЛКА. Отож бо воно й є. Я ж вам про те й кажу. Нема чого робити на тих виборах.

ГАЛЯ. Звичайно. Правильно. Нема чого робити.

МИКОЛАЇВНА. Не згодна я з вами, дівчата. Без нас, може й виберуть. Когось! Але брати участь все одно необхідно. Це прояв свідомості та патріотичності. А от порядку в державі немає, то в цьому я з вами згодна. Куди тільки той президент дивиться? Хоч ми й прості люди, але від нас також багато чого залежить, нам треба за усім спостерігати і наглядати.

ГАЛЯ (глузливо). Ото таке! Миколаївна, що ви таке кажете? Ото така ви розумна? Подивіться тільки на неї! Спостерігає вона, бачте, за вищою посадовою особою… Наглядає вона, прямо не встаючи з лави у дворі. Ви б краще за своїм чоловіком дивились, а не за президентом.

Я ось бачила позавчора, як ваш Петрович пішов у магазин по хліб та гроші вдома забув. Ото було смішно дивитись, як він шукав гроші по кишеням та потім обурений мав повертатись додому з пустою торбою. То ви така родина… спостерігачі… вам саме державою керувати.

МИКОЛАЇВНА. А мій Петрович нікуди не балотується. Він вдома сидить, на пенсії. Йому ото по хліб сходити, це головна робота й є. А якщо гроші забув, то можна й ще раз прогулятись. Це корисно – фізичні вправи…

ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Наталко, а є ще насіння? Дай трохи. (Бере.) Дякую.