П'єски-гуморески

НАТАЛКА. А ви бачили, шановні, як оті депутати побилися у Раді. Вчора було у новинах… Там один, такий молоденький та справний, як в’їхав такому собі дідугану по пиці. Ой-ой! Такий красивий вийшов ляпас. Аж задзвеніло.

ГАЛЯ. А чого?

НАТАЛКА. А щоб не патякав зайвого.

ГАЛЯ. А яке хоч прізвище?

НАТАЛКА. Я прізвище не почула.

ГАЛЯ. А з якої хоч фракції?

НАТАЛКА. Та не знаю, кажу ж. А яка тобі, Галю, різниця?

ГАЛЯ. Ну, все ж таки має бути якийсь сенс…

НАТАЛКА. Та таке… ляпас був… ляск був… ото тобі і увесь сенс. Мені сподобалося.

ГАЛЯ (зі сміхом). А… то так. Нормально.

МИКОЛАЇВНА. Не меліть дурниць, дівчата, ще раз вам кажу. Що це за сенс, бити людину по обличчю? Та ще й старшу… Хіба ж так можна?

ГАЛЯ (глузливо). Та нічого страшного, Миколаївна, як ці депутати усі один одного переб’ють, то ми інших виберемо. Чи то важка справа? Поставимо хрестик десь там, на папірці, та й усе!

МИКОЛАЇВНА. Ой, та відповідальність треба мати хоч якусь!

ГАЛЯ. Це ви, Миколаївна, про кого? Про нас чи про них?

МИКОЛАЇВНА. Про усіх. Ось подумайте тільки – може ж це вдарили саме того депутата, за якого ви голосували? Може, це був ваш депутат?

НАТАЛКА. Кажу ж вам, я не знаю, прізвище не почула. Та й я взагалі не знаю, які там депутати наші, а які не наші. Яка мені різниця?

ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Слухайте, Миколаївно, а яке це насіння ви їсте? Це що, гарбузове? Елітних сортів? Вам що, просте соняшникове насіння вже не смакує?

МИКОЛАЇВНА. Дівчата, їжте що хочете, не чіпляйтесь до насіння!

НАТАЛКА. Слухайте, шановні, а чи не знаєте ви, як зараз платити за оте опалення? Я сьогодні узялась заповнювати книжку за опалення та й не змогла навіть порахувати. Такого понакрутили з тією комуналкою, не второпаю вже взагалі нічого!

Та ще й цифірки такі дрібненькі треба вписувати. Очі заболять, поки заповниш хоч одну книжку. Я, мабуть, не буду платити… почекають. А які там хоч тарифи зараз?

ГАЛЯ. Тарифи великі. Годі й рахувать. Такі великі, що і я, мабуть, платити не буду.

МИКОЛАЇВНА. Як це, не буду? А якщо кожен у місті отак «не буду»? Що тоді? Як котельня зупиниться, взимку будемо замерзати? Які ж ви, дівчата, легковажні. Несвідомі та невідповідальні. Так не годиться.

ГАЛЯ. Ні, я не так, щоб зовсім не платити. Але зараз не буду.

МИКОЛАЇВНА. А коли ж будеш?

ГАЛЯ. Ну, як розбагатію, тоді й заплачу.

МИКОЛАЇВНА. А це коли ж воно таке станеться?

ГАЛЯ. Ну, як почнемо жити по-новому, як той казав… тобто, одразу після виборів… усі розбагатіють… от тоді й я…

МИКОЛАЇВНА. А… ну, якщо жити по-новому… тоді всі розбагатіють точно… звісно.

ГАЛЯ. А… то так. Звичайно, якщо усі розбагатіють, то почнуть їсти тільки гарбузове насіння. Бо ж воно більш корисне. Для багатіїв! Так, Миколаївно?

МИКОЛАЇВНА. Не мудруй! І не сміти у дворі! А комуналку треба платити чесно і вчасно. І тільки так.

ГАЛЯ. Та таке! Я ось три дні тому була в електричній конторі. Хотіла ж, бачте, чесно заплатити. То бачила, що там коїться. Страшне… люди один одного мало не повбивали у черзі. Так лаялись, що аж гай шумів. Черга довжелезна, всі злі, а віконечко тільки одне. Хотіли і мене вбити, а я ж тільки намагалась спитати про оті довбані тарифи. Ну, без черги… та я ж ввічливо, я ж хотіла скоріше. Щоб нікому не заважати. Ледь не задушили. Невихований у нас народ, годі й казать. Навіть чесно заплатити не вийшло. А ви кажете «порядок»!

НАТАЛКА. А ви платіть по Інтернету. Так простіше… ну, чи скоріше… Це ж сучасно і швидко. Не стійте у чергах.

ГАЛЯ. Правильно кажеш, Наталочко. Це сучасно. Я ось просила брата заплатити за мене по Інтернету, то він мені… намагався заплатити. Тільки в нього не вийшло. Там щось таке сталося з комп’ютером, збій якийсь, чи що. Я-то сама не користуюсь… не вмію… не знаю. Але ж я чула, є люди, які вміють.

МИКОЛАЇВНА. Отож, дівчата. Тут я згодна, ці комп’ютери не для мого віку. Хай вже молодь навчається, а ми якось по-старечому, через касу та з книжками. Хоч у них і цифірки дрібні. Для мене зараз усі цифірки дрібні – і у абонентських книжках, і у телефоні. Ось тільки на цінниках цифри великі. Чи самі ціни великі?

НАТАЛКА. А що, Миколаївна, є труднощі з мобілкою?

МИКОЛАЇВНА. Та не те, щоб труднощі… ну, таке… я-то нею взагалі користуюсь. Мені показали. Як мені дзвонять, то я натискаю зелену кнопочку, відповідаю. Все нормально. А от що його потім робити, то я вже поганенько зрозуміла. І запам’ятати вже геть нічого не виходе. Такі вже мої справи.

ГАЛЯ. А… то так. Нормально. Так, а гарбузове насіння що, не допомагає? Пам’ять не покращує? Воно ж корисне!

НАТАЛКА. Ну, хоч це, може, й прикро, але у вашому випадку, Миколаївно, зробити вже нічого неможливо. Ані з вашим телефоном, ані з вашою відповідальністю. Вибачайте.

МИКОЛАЇВНА. Та якось будемо жити. (Викидає лушпиння з кулака собі за спину, обтрушує долоні.) Треба сказати Петровичу, нехай потім підмете тут…

ГАЛЯ (після паузи, до зала). Оце скільки сидимо, скільки балакаємо, а я так і не второпала – йти мені на ці вибори чи не йти…

2019 г.

У стоматолога

Под табличкой «Стоматолог. Кабинет №1» сидят четыре человека в ожидании приёма. Тон их беседы поэтапно меняется от самоуверенного до сомнения и страха. Ситуация заканчивается паникой и бегством.

Действующие лица:

(Под кабинетом сидят: Селянин в простой одежде, Интеллигент в очках и с кроссвордами, Блатной с большим мобильным телефоном в руках. Входит Военный).

ВОЕННЫЙ (бодро и раскатисто). Здр-равия желаю! Кто кр-райний?!

СЕЛЯНИН (поднимает правую руку, левой держась за зубы). М-м-м.

ВОЕННЫЙ. Понял. А вы за кем?

ИНТЕЛЛИГЕНТ (поднимает левую руку, правой держась за зубы). М-м-м.

ВОЕННЫЙ. А вы по талончику?

БЛАТНОЙ (делает неопределённый жест рукой). Ну, типа того…

ВОЕННЫЙ. А то тут, как всегда, ходят – то блатные, то ещё «я только спросить»… Ладно, буду крайним. (Садится на свободный стул.)

(Все сидят, самоуверенно развалившись.)

СЕЛЯНИН. А слухайте-но, хлопці. Може, хтось знає, цей лікар взагалі порядний? Добрий фахівець? Га? Зуби рвати вміє? Чи так собі?…

Ось я тут узяв із собою декілька шматочків сала… невеличких. Для впевненості, звичайно. Сало, воно сало і є. Завжди корисне. Оце, як той казав, можна його не тільки їсти, а й прикладати до хворого місця. Навіть до хворого зуба. Ото так. І воно має полегшати майже одразу! У нас у селі баба Ганна завжди так робить. Та й самому лікарю непогано відрізати шматочок. Щоб був більш лагідним і добрим. А коли лікар у доброму гуморі, тобто скуштував доброго сальця, то й медицина буває на доброму рівні. І самому варто теж з’їсти сала і вже ситому сміливо йти до кабінету. Можна і з часничком. Тоді і не хвилюєшся. Ось як я зараз!

А чого тут хвилюватись? Все буде добре! Так. Це ж таке діло. Серед стоматологів дуже часто трапляються нечемні люди. І вони нас, простих людей, всіляко намагаються утиснути – вирвати зуба без наркоза, або працюють такими величезними щипцями, що аж жах! І завжди так боляче… І так нудно свердлить і свердлить, ковиряється у зубі, намотує нерви… дуже боляче! От якби був лікар благородного виховання – він би так не робив. А завжди з наркозом, чемно, акуратно. Поважаю!

ИНТЕЛЛИГЕНТ. Да, да! Нужно именно с хорошим наркозом. Вот у меня всё будет хорошо. Я согласовал с доктором, что наркоз будет высокого качества, проверенный по Интернету. Я читал статью, научную, на тему обезболивания при хирургическом вмешательстве. Так у нашего доктора всё соответствует международным стандартам качества. Я знаю. Я изучил эту тему с научной точки зрения. Вероятность превышения болевого порога весьма невелика.