Страница 9 из 46
-Студентка?- машинально перепитав Артем, котрий досі не прийшов до кінця до тями та не відразу зрозумів все почуте.
-Саме так.- почала тактовно пояснювати його старанна помічниця, котра чудово розуміла ситуацію свого шефа та те, як йому на даний час складно влитися в колію після того, що сталося– адже, про таємниче зникнення дружини відомого юриста говорили усі вищі юридичні і не тільки кола.- Аркадій Сергійович Нестеров ще на минулому тижні телефонував та просив узяти до нас на практику його сестру Лілею.
-Сестру?- знову перепитав ошелешений Артем, розуміючи, наскільки сильно він відстав від життя.
-Так, вона навчалася та проживала в Варшаві і лише недавно приїхала до України, завершивши навчання в Університеті імені Тараса Шевченка, закінчивши з відзнакою юридичний факультет. – говорила секретарка, а Артем лише кивав головою.
-Так-так-так, я згадав, минулого тижня я зустрічався з нею, зовсім з голови вилетіло.- Артем взявся масажувати собі перенісся– голова навіть розболілася від такого перенасичення інформацією, хоч і вже відомою.- Гаразд. Коли вона прийде, повідом мені, я введу її в курс справи.- сказав чоловік, проглядаючи папери та намагаючись зосередитися, а помічниця лише згідно кивнула.
…Близько опівдня біла юридичної контори «Володарський А.С» зупинилося шикарне, червоне «Шевроле». Звідти вийшла задоволена собою молода особа та, поставивши авто на сигналізацію, ефектно поправила зачіску. Після того, вона дістала зі своєї дорогої дизайнерської сумочки мобільний телефон останньої марки та декількома граційними рухами провела по екрану. Почулася черга довгих гудків.
-Алло, братику. Так, я на місці. Звичайно, все пам’ятаю, адже я в тебе розумна дівчинка, чи не так?- досить самовдоволено посміхнулася Лілея та ще раз подивилася на своє відображення в боковому дзеркалі власного авто.-Все, не можу більше говорити, потрібно працювати на благо Батьківщини! Ну, вірніше, на наше з тобою благо. Звичайно, коли щось цікаве буде в мене в руках, я відразу ж дам тобі знати. Все, до зв’язку!- і, граційно повернувшись, дівчина попрямувала до офісу, добре пам’ятаючи всі настанови брата та порядок своїх дій на благо їхньої спільної справи.
…Коли Лілея увійшла до контори, то відразу ж перевела дух та зібралася з думками. Головне– притримуватися правдивого міфу, котрий вони склали декілька днів тому разом з братом для того (варто сказати, що основну частину плану таки придумала саме Лілея), щоб вивідати необхідну інформацію у Володарського, котра могла б допомогти їм, а самого власника цієї самої інформацію– потопити і бажано– потопити якомога глибше та швидше, адже, дівчина чудово знала, що її потенційний шеф– найбільша кістка у горлі її рідного брата, завдяки котрому вона має те, що є в неї зараз– коштовне вбрання та прикраси, квартира у центрі міста, дороге авто та чималі гроші як на кишенькові витрати, так і на те, щоб «здавати», якщо можна так сказати, заліки та сесії. А просто бути утриманкою та сидіти на одному місці та всьому готовенькому дівчині зовсім не хотілося і тому вона вважала своїм боргом допомогти братові нейтралізувати вискочку-конкурента.
Офіс Володарського не справив на дівчину належного враження, адже, якщо адвокатська контора її брата всієї своєї обстановкою та дорогими інтер’єрами чітко вказувала своїм клієнтам та відвідувачам на те, що вони мають діло з серйозним юристом та професіоналом своєї справи, котрий знає толк не лише в юриспруденції, але й естетиці та, до того ж, знає собі ціну, то контора Володарського була досить простим, примітивним офісом, хоч і з досить дорогою оргтехнікою, однак, зі скромною обстановкою. Приймальня, сам кабінет юриста, вихідні від нього кабінеті інших працівників та кімната очікування, в котрій стояв кавовий апарат. Ніякого тобі міні-бару, більярдної– справжнісінька нудьга! «Отож, маємо справу з типовим офісним кротом- занудою!»– відмітила про себе Лілея, але, побачивши здалеку свого потенційного боса, відразу ж подумки виправилася. – «Одначе, з досить симпатичним занудою!»– самовдоволено посміхнулася сама до себе дівчина і самовпевнено попрямувала просто до потенційного начальника.
Володарський саме віддавав розпорядження своїй секретарці– досить скромній інтелектуального вигляду сірій мишці, котрі зазвичай в такого типу офісах працюють так званими «чорноробами»: людьми, на котрих скидають усю чорну та клопітку роботу з паперами–, котра зосереджено та скрупульозно записувала все у свій діловий записник.
-Тоді повідомиш всім про виробничу нараду завтра о дев’ятій і перетелефонуєш Рибчинському та підтвердиш зустріч на завтра о третій.- сухим голосом говорив Володарський, передивляючись теку з паперами, котру тримав у руках і навіть не дивився на свою помічницю, котра зосереджено фіксувала розпорядження боса та деколи з майже фанатичною відданістю кивала головою та переводила погляд на начальника.- Якщо телефонуватимуть з міністерства, терміново з’єднуй, я поки що буду в себе і ще…
-Подвійний еспрессо з молоком та однією ложечкою цукру.- проторохкотіла секретарка, а Володарський ствердно кивнув та ледве помітно посміхнувся.
-Ось за що я ціную тебе, Юлечко, так це за те, що ти розумієш мене, як ніхто інший!- посміхнувся чоловік і в його голосі не було навіть натяку на те, що зазвичай буває в чоловіків, котрі роблять компліменти протилежній статі. Коли за начальником закрилися двері, Юля миттю заходилася виконувати доручення начальника і саме коли вона була заклопотана роботою, у приймальню самовпевнено закрокувала Лілея.
-Доброго дня! Ви до Артема Сергійовича по якій справі? Ви за записом?- суворий голос тієї самої сірої мишки , на котру Лілея навіть не звернула увагу, примусили молоду особу запинитися. Вона дещо глузливо подивилася на цю сіру мишку, пильно, з ніг до голови оглянувши її, особливо, відмітивши подумки досить скромний костюмчик, а потім, гордо піднявши голову, без стуку увійшла в кабінет Володарського, залишивши зануду-секретарку сидіти з відкритим від шоку ротом.