Страница 10 из 46
Володарського Лілея застала сидячим за своїм широким столом та пильно вивчаючим якісь папери. Вигляд в нього був зосередженим та стурбованим, навіть заглибленим в себе– ще б пак, від чоловіка дружина втекла і вже майже тиждень ні слуху, ні духу і навіть місцеві Шерлоки Холмси розводять руками.
-Доброго дня! Я Лілея. Лілея Нестерова і ми з Вами зустрічалися декілька днів назад з приводу проходження мною практики у його адвокатській конторі.- повторила доволі настирно дівчина, коли побачила, що на неї не звертають належної уваги, що дівчина завжди вважала по відношенню до себе найбільшим хамством, адже звикла з дитинства бути центром Всесвіту.- Ви сказали, що в мене сьогодні перший день проходження практики та щоб я приїхала до Вас рівно о десятій!- сказала Лілея, трохи безцеремонно підвищивши голос так, ніби Артем її не дочуває. І, як не дивно, це спрацювало– тугодум Володарський відклав в сторону папери і перевів погляд на співрозмовницю.- Мені дуже приємно працювати саме з Вами!- відчеканила дівчина та простягнула долоню для рукостискання і в Артема не залишалося іншого виходу, ніж потиснути її, хоч чоловік так і знаходився заглиблений глибоко в себе і це, коли по правді, починало Лілею трохи дратувати, адже, вона звикла, що вся увага повинна належати саме їй.
-Добре, добре, Лілю, а…- хотів щось запитати Володарський, як тут його досить безцеремонно увірвали:
-Тільки, перепрошую, я не Ліля, а Лілея. Це трохи інші речі, вибачте.- трохи з натиском виправила його Лілея і, навіть знаходячись думками десь далеко, Артем зрозумів, що цій панянці палець до рота не клади. А Лілеї того часу, протягом котрого співрозмовник та потенційний роботодавець вивчав її обличчя, вистачило для того, щоб в свою чергу спостерігати за ним. І виявилося, що цей зануда зовсім не такий сірий, як їй здавалося. Чоловік, котрий сидів перед нею, володів досить специфічною, трохи східною зовнішністю, яка мала властивість притягувати до себе, невідомо навіть, чим. І всю цю картину доповнював досить хороший аромат парфумів, а Лілея дуже любила, коли чоловік випромінює гарний аромат. А тут все просто співпало– і те, що на даний час кандидат вільний, і зовнішність. Хоч, Артем не був тим типом чоловіків, котрі зазвичай приваблювали красуню, однак, було в ньому щось таке, що заставляло красуню йти проти правил.
-Вибачте. Я не знав. Вибачте. Так ось, вивчаючи схему Ваших практичних завдань, котрі мені передала секретар, я можу зразу сказати, що роботи саме за Вашим профілем у нас вдосталь. Справа в тому, що один з наших адвокатів саме веде низку адміністративно-земельних справ та справ, котрі стосуються розділення спадку, Тетяна Василівна, чудовий спеціаліст. Вона відразу введе Вас в курс справи та допоможе освоїтися. Її кабінет зліва, в кінці коридору і…
-А я думала, що братиму уроки юридичного досвіду саме у Вас!- не приховуючи розчарування, протягнула Лілея і навіть надула губки, не знаючи, що принесло їй розчарування більше– чи те, що доступу саме до справ Володарського, як це потрібно братові, не буде, чи те, що їй прийдеться мати справу не з симпатичним мужчиною, а з буркотливою тітонькою в окулярах, котра точно не дасть їй відпочинку та завантажить зовсім непотрібною інформацією. Але найбільше вона розлютилася через те, що її чари не справили на Володарського належного враження і він лишався так само сухим та неприступним. «Ну, нічого-нічого, ще не така крига скресала…»– похмуро подумала дівчина та рефлективно потягнулася до сумочки, де лежала пачка довгих дамських цигарок– найкращого способу зігнати стрес або злість.- У Вас можна курити?- запитала вона, дістаючи з сумочки вишукану рожеву упаковочку.
-Так, звичайно.- кивнув Артем, зовсім не звертаючи увагу на звабливі рухи своєї співрозмовниці.- Так ось…- говорив він сухим, діловим тоном, в котрому не було ні натяку на те, що хитрощі дівчини справили на нього хоча б якесь враження.- Справа в тому, що зараз, на жаль, за сімейними обставинами, яки Ви, напевно вже знаєте…- тут прийшла черга Лілеї співчутливо кивнути голівкою для типовості ситуації.- На жаль, зараз я не маю змогу особисто бути куратором Вашої практики, тому як сімейні проблеми потребують при вирішенні моєї безпосередньої участи та присутності, тому, як я вже сказав, Вашою справою… Вірніше, практикою буде керувати інша, але теж досвідчена людина! Знаю, я обіцяв Вам особисто, однак, прошу мене вибачити, на даний час це неможливо.
-Я розумію, розумію.- кивнула Лілея, намагаючись напустити на себе якомога небайдужий до чужого горя вигляд.- Я розумію, Артеме Сергійовичу. Однак, яким би не було важким життя, треба рухатися далі, в новий день!- навмання сказала дівчина, вирішивши грати на почуттях вбитого горем потенційного вдівця та подивилася на нього повним співчуття поглядом.- Ви виглядаєте зовсім виснаженим, Артеме Сергійовичу.- тихим, розуміючим тоном сказала дівчина, пильно вивчаючи обличчя співрозмовника, котре було й справді виснаженим і навіть поклала свою наманікюрену долоню на руку співрозмовника, але потім різко забрала її, розуміючи, що це– зайве і перегравати в такій поки що, досить делікатній справі небажано.
Артем перевів ошелешений погляд на дівчину. Цей доволі відвертий жест, як для малознайомих людей, здався йому не тільки несподіваним, але й незрозумілим.
-Вибачте.- щиро невпевненим тоном пробурмотіла Лілея, зрозумівши, що це– зайве.- Просто… Ви знаєте, я не можу пройти повз чужої біди, навіть якщо вона мене й не стосується. Така ось я людина.-тоном невинного ягняти говорила хитра красуня і навіть закліпала оченятами.- І я відчуваю, що Вам зараз, як ніколи, потрібна допомога, потрібно виговоритися, а поряд немає такої людини, котрій би можна було довіритися цілком та повністю.
-Пробачте, але це не Ваша справа. Це суто мої проблеми і я не хочу на когось їх скидати.- Артем миттю підібрався і почав складати на своєму робочому столі папери, які й без того були в повному порядку. В ту саму мить він зрозумів, що, можливо, сказав досить різко і це дівча, яке щиро готове йому допомогти, ні в чому не винне, однак, він не хотів ні від кого жалю та співчуття, хоча, виговоритися, вилити увесь той біль, який зібрався на протязі цих декількох страшних днів у чоловіка на душі, йому було просто необхідно, однак, поряд не було такої людини, надійного плеча– діти ще зовсім малі, а маму та няню не хочеться хвилювати, вони й без того самі не свої. А друзі… Їх у чоловіка на даний час практично не було. Багатьох відсіяв час, а деяких взагалі передчасно забрала назавжди жорстока доля… Єдиний близький, ще зі шкільної лави друг жив далеко за океаном і спілкувалися вони нечасто, а бачилися й того рідше, все більше и більше віддаляючись один від одного. Єдиним та вірним другом, янголом охоронцем для нього була кохана дружина, котра… Ні, ні, він не буде, він не має права говорити про свою кохану Олечку в минулому часі. Він знайде її, обов’язково знайде і цей страшний, довгий сон, цей плід чиєїсь хворої неодмінно закінчиться. І вони неодмінно будуть щасливі разом зі своїми дітлахами….