Страница 8 из 46
…Вона не знала, скільки їй довелося проспати. Цього разу вона спала солодко, без страшних сновидінь, однак, вона бачила маленьку біляву дівчинку, котра тягнула до неї свої маленькі рученята. Ольга не знала цієї дитини, однак, відчувала неймовірне тепло від тілесного контакту, коли дівчинка брала її за руку та притискалася до неї. Цей сон дарував спокій та душевну рівновагу. Зник той жорстокий натовп зі своїми сміхом та глузуваннями, а на зміну їм прийшло світло. Неймовірне світло, котре повільно заповняло душу, як наповнює старий, потрісканий глечик жива вода. Коли Оля вдруге відкрила очі та побачила перед собою вже знайому їй кімнату, то відчула значно більший прилив сил та навіть спробувала встати з ліжка, пильно оглядаючи кімнату. В її душі був неймовірний страх, немов у маленької дитини, котра знаходиться сама у незнайомому місці– без мами чи тата. Те саме було й з Ольгою, адже вона була зовсім сама, слабка, в незнайомому місці, а поряд не було зовсім нікого зі знайомих та рідних облич. Але найстрашнішим було не це. Найстрашнішим було те, що жінка зовсім нічого не пам’ятала.
Приклавши руки до скронь та міцно заплющивши очі, Оля намагалася пригадати хоча б те, як опинилася тут, що з нею трапилося. Однак, перед очима було лише темне провалля та чиїсь голоси, вірніше, злорадний сміх. З того її чи то сну, чи то видіння. Ольга зробила спробу зробити ще декілька кроків, однак, в неї запаморочилося у голові та вона мало не впала, вчасно втримавшись за бильце ліжка.
-Доню, ну що ж ти?- та сама жінка, котра сиділа біля неї увесь цей час, підбігла до Ольги, підхопивши її під лікоть, та допомогла дійти до ліжка та лягти назад, вкривши наостанок теплою ковдрою.- Ти ще слабка дуже. Не треба тобі ще робити таких різких рухів! Ось, візьми, випий!- протягнула жінка Ользі наповнене дивним гарячим відваром горня. На смак воно було приторно- гіркуватим та боляче обпікало язик, від чого Оля ледве помітно поморщилася. - Несмачно, знаю. Однак, випити ти це все повинна до дна. Саме так ти відновиш життєві сили!
-Хто Ви і чому мені допомагаєте?- запитала Ольга, зробивши останній ковток і відкинувшись на широкі подушки. Жінка й досі намагалася збагнути, хто вона й як тут опинилася.- Як…. Як Вас звуть?
-Параска Степанівна, доню.- посміхнулася жінка.-Таке покликання в мене, доню, людям допомагати у скрутний час.- сказала стара жінка, очі якої світилися неймовірною мудрістю.
-Але ж… Ви мене зовсім не знаєте і….- розгублено говорила Ольга, скрутившись під одіялом клубочком– знову підіймалася температура, а тіло бив дрібний озноб. Знахарка відразу ж помітила зміни у стані хворої та, змочивши компрес у невеличкій мисочці, поклала його на чоло хворій.
-Хто ти така за документами, не знаю. Але головне знаю– ти хороша людина, котра потрапила у біду. І котрій потрібна допомога. А ми ж що, хіба звірі– кидати напризволяще того, кому допомога потрібна? Та й звірі б теж так ніколи не вчинили!- посміхнулася жінка.
-Найстрашніше, що я сама не можу пригадати, хто я і звідки.- прошепотіла Ольга, пригорнувши руки до грудей.
-Ти, головне, зараз відпочивай, дитинко, а ранок вечора розумніший.- і Параска Степанівна дала ще раз випити Ользі цілющого відвару, після цього жінка знову поринула в солодкий сон.
* * *
Як ви гадаєте, чим відрізняється успішна людина від простої людини? Статусом в суспільстві? Чималими статками? Безбідним життям та можливістю дозволити собі більше, ніж інші члени суспільства? Можливістю дозволити собі відпочити за кордоном, їздити на дорогих авто в костюмах від дизайнерів? Однак, не всі знають та розуміють, так би мовити, зворотну сторону медалі, те, що за все треба платити і нічого просто так в житті не дається. До недавнього часу Артем Володарський вважав себе абсолютно щасливою людиною, у котрої є все – родина, кохана дружина та чудові діти, робота, яку він любить, визнання та повага. З ним рахуються, його поважають, вважаючи спеціалістом високого класу. А вдома його завжди чекає кохана дружина та смачна вечеря. І хто ж знав, що ця чудова казка зникне, зруйнується в одну мить і на зміну сімейному щастю прийдуть сухі звіти детективів, тяжке зітхання мами, безсонні ночі, кава, яка вже перестала бадьорити, безперервний плач Петрика, котрому так не вистачало мами та не по-дитячому сумні оченята Марійки. Старша донька взагалі дуже вразила Володарського– за ці дні вона ніби подорослішала на половину своїх років: не плакала, не капризувала, не влаштовувала істерик, а переживала свою біль та тугу за коханою матусею глибоко в собі, міцно зціпивши зуби, допомагала турбуватися про Петрика, розповідала йому казки та не надокучала таткові капризами, як це роблять часто діти у її віці. Вирішивши брати себе в руки, Артем декілька днів провів виключно з дітьми, читаючи книжки з Марійкою та не спускаючи з рук Павлика. Потім, прослухавши черговий звіт детективів про те, що поки що пошуки не дають належних результатів, адвокат Володарський вирішив повернутися до роботи, адже юридична контора не могла знаходитися довго без керівника– справи завмерли, клієнти обурювалися і репутація падала. Багато хто, звичайно, входив у положення адвоката, щиро йому співчуваючи та пропонуючи свою допомогу, однак, Артем розумів, що його власні проблеми– це його проблеми, а питання клієнтів, за вирішення котрих він, до речі, отримує гроші і чималі, не можуть чекати і потребують вирішення саме зараз. До того ж, на роботі до голови менше лізли усілякі погані думки та страхи.
-Артеме Сергійовичу, сьогодні до Вас двічі телефонували з міністерства на рахунок юридичної консультації для нового законопроекту, також Березовський попросив записати його на прийом на наступному тижні та… Також до Вас сьогодні прийде на перший день практики молода студентка!- прощебетала Юлія, його секретар, дуже мила та старанна дівчина, котра отримала свою роботу виключно за своїми професійними якостями і, до речі, виконувала її бездоганно.