Страница 8 из 64
З 30-х років ХХ ст. в країнах Західної Європи, США, а також і в СРСР значного поширення набули дослідження проблеми адаптації в робітничому колективі. Е.Мейо, Е.Вільховченко, В.Шепель, В.Попов та інші дослідники дійшли висновку, що розв’язання питання професійної адаптації може бути забезпеченим виключно в межах усього колективу, за участі всіх рівнів керування виробництвом. Зміна змісту та напрямку адаптації неможлива “відразу”, вона потребує постійної цілеспрямованої праці впродовж тривалого часу.
Дослідження процесу адаптації працівника до умов виробництва свідчать, що на його поведінку впливають не лише виробничі, а й позавиробничі чинники: побут, дозвілля, спілкування, сім’я, суспільна ситуація. Важливо врахувати й такі складні регулятори поведінки особистості, як потреби, настанови, ціннісні орієнтації [15], див.також [169].
Аналізуючи проблему соціальної адаптації, слід зазначити, що в літературі домінує структурно-функціональне розуміння сутності названого процесу стосовно особистості як об’єкта соціально-філософського аналізу, а його вивчення здійснюється з позицій нормативного (структурно-функціонального) підходу. Слід звернути увагу на те, що немає ясності стосовно відповідних парадигмальних, теоретико-методологічних основ аналізу соціальної адаптації особистості в соціумі, її соціальної та інформаційної специфіки, змісту, структури та місця адаптаційних процесів у життєдіяльності індивіда. Не визначені також субординація та характер взаємодії процесів соціальної адаптації та соціалізації, простежується розмитість у розумінні різнорівневих стратегій та бар’єрів адаптації особистості в соціумі. Отже, пізнання різних аспектів соціальної адаптації особистості вимагає застосування інтегрованого, міждисциплінарного наукового підходу, здатного забезпечити цілісне, системне врахування всього комплексу соціокультурних, економічних, політичних, та психологічних факторів і впливів на статику і динаміку соціальної адаптації особистості [16] див. також [17; 18; 19; 20].
Для більш глибокого вивчення факторів соціальної адаптації особистості неодмінною умовою є виявлення взаємозв’язку адаптації з окремими параметрами індивідуальності, оскільки одні й ті самі обставини впливають на людину по-різному. Скажімо, особистість як суб’єкт діяльності може правильно оцінювати об’єктивне значення соціальної ситуації, але на її поведінку можуть впливати суто внутрішні настанови: свобода вибору, ціннісні орієнтири, індивідуалізація, конформізм і т.ін.
Іншими словами, ми прагнемо довести, що соціальна адаптація – це комплексний феномен, складний за своєю структурою, який одночасно постає в ролі процесу та кінцевого результату адаптації. Водночас, при визначенні поняття “соціальна адаптація”, слід мати на увазі складний набір її якісних характеристик і, відповідно, доповнювати соціальний аспект адаптації психологічним, враховуючи при цьому, що соціальне середовище, в якому перебуває особистість, однаковою мірою поділяється на предметне та особистісне.
Так, один з найвідоміших західних представників фройдистсько-марксистської традиції Е.Фромм переконаний у тому, що людина має здатність пристосовуватися до тих умов життя, в які потрапляє. Свідченням цьому є те, що людина розселилася по всій земній кулі і змогла адаптуватися до значної кількості соціально-політичних систем. Але чи є межа цьому пристосуванню? Зрозуміло, що людська природа не є безмежно мінливою та пластичною. Тож для опису кількісних характеристик Е.Фромм вводить поняття статичної та динамічної адаптації.
“Статична адаптація – це пристосування, за якого характер людини не змінюється і можлива поява лише якихось нових звичок. Кардинальних змін особистості при цьому не відбувається. Наприклад, якщо китайця навчити користуватися виделкою замість паличок, то на його особистість це не вплине.
За динамічної адаптації в особистості стають помітними зміни. Приміром, якщо дитина боїться суворого батька, то згодом може виникнути ненависть до батька-тирана, яку дитина придушуватиме в собі. Як наслідок, у дитини може з’явитися безпричинний протест до життя взагалі. Придушена ненависть та ворожість стають динамічними факторами в характері дитини. При цьому відбувається процес пристосування індивідуума до ірраціональних зовнішніх умов. Як наслідок, ми отримуємо хвору на невроз особистість. Отже, динамічна адаптація може спричинити появу в індивідуума руйнівних чи садистських імпульсів” [21].
Слід зазначити, що номінації “статична” та “динамічна” адаптації наразі рідко зустрічаються в соціології. За словами Л.Корель, розмежування за цією ознакою “грунтується на двох тлумаченнях поняття “адаптація”: 1) адаптація як процес (адаптація, що виникає) та 2) адаптація як результат (набута адаптація). Статичним адаптаціям відповідає поняття адаптації як результату, динамічним – як процесу” [1, 160].
Л.Корель у центр уваги спеціальної соціологічної теорії “соціології адаптацій” поставила загальні закономірності, а також характер, зміст, типи, форми, види взаємного пристосування суб’єкта (індивіда, соціальної групи, організації, інституту) до зовнішнього середовища. Важливе місце в предметному полі цієї теорії займають питання про соціальні регулятори та соціальні механізми, а також про критерії адаптації [22, 17-18].