Страница 6 из 64
Варто звернути увагу на те, що класичне розмежування традиційних та сучасних суспільств містило в собі проблему перетворення однієї системи дії в іншу, більш досконалу. У Конта ця проблема розв’язувалась постулюванням трьох фаз розумового розвитку людства, у марксизмі розгорталася схема класового конфлікту. Спенсер пояснював соціальну еволюцію диференціацією та спеціалізацією функцій. Парсонівська ж концепція соціальної еволюції також заснована на передбаченнях про зростання адаптивної здатності живих систем, але вона має абстрактний системний характер. Особистість, за Парсонсом, не людина, а система дії, сукупність ролей та очікувань. Сама диференціація “особистості” від інших систем дозволяє суспільству розв’язувати адаптаційні проблеми. Отже, парсонівський “новий синтез” – намагання об’єднати традиції соціологічного номіналізму та соціологічного реалізму в загальній теорії дії – являє собою розгорнуту версію аналітичного реалізму.
Не зайвим, для розуміння сутності соціальної адаптації, буде згадати типи адаптації, що їх запропонував Р.Мертон. За його словами, послаблення інституційного регулювання поведінки має своїм наслідком соціальну нестабільність і веде до розвитку того, що Мертон, услід за Дюркгаймом, називає аномією (безнормністю) [10].
Джерела аномії автор “Соціальної теорії і соціальної структури” пов’язує передусім із завищеним тиском на індивіда певного роду соціальних феноменів – прийнятих даним суспільством культурних цінностей, під впливом яких в індивіда мимоволі формуються певні завищені претензії. Іншими словами, соціальна структура (одним з елементів якої є культурні цінності) формує певну систему таких вимог до індивідуальної поведінки, де вже запрограмовано можливість деінституціалізації, нехтування нормативними рамками. Однак при цьому, як підкреслює Мертон, важливе значення має та обставина, що індивіди реагують на такий тиск неоднозначно. Тобто існує не один, а кілька типів адаптації особистості до вимог культурної системи, зумовлених відмінностями в самих особистостях. Див. (Таблиця 1.2) [10].
Таблиця 1.2
Типи індивідуальної адаптації
АДАПТАЦІЇ
КУЛЬТУРНІ ЦІЛІ
ВСТАНОВЛЕНІ ЗАСОБИ
Конформізм
Прийняті
Прийняті
Інновація
Прийняті
Знехтувані
Ритуалізм
Знехтувані
Прийняті
Відчуження
Знехтувані
Знехтувані
Заколот
Знехтувані і замінені
Знехтувані і замінені
У першій половині ХХ-го століття активно розглядалися проблеми психологічної адаптації. Згідно з біхевіористською концепцією, предметом психології є реакції організму на стимули зовнішнього середовища, що об’єктивно спостерігаються, необіхевіористи доповнили цю концепцію поняттям про “проміжні змінні” як фактори, що є опосередкованою ланкою між впливом стимулів та відповідними м’язовими рухами. Прибічники цього теоретичного напряму вважали, що мотиви адаптації людини виникають і розвиваються через порушення гомеостатичної рівноваги між організмом і середовищем як намагання її відновити.
Інтеракціоністи подають нам інше визначення “ефективної адаптації особи”: воно містить у собі такі елементи, які зовсім відсутні у біхевіористському визначенні. Таку назву інтеракціоністи дають тому різновиду адаптації, при досягненні якого особистість задовольняє мінімальні вимоги та очікування суспільства.
Наприклад, відомо, що інтеракціоністську концепцію адаптації розробляв, серед інших, Л.Філіпс. Згідно з його концепцією, усі різновиди адаптації зумовлені як внутрішньо-психічними факторами, так і факторами середовища [11].
За словами Л.Філіпса, адаптаційність виражається двома типами реакцій на вплив середовища:
tприйняття та ефективна реакція на ті соціальні очікування, з якими кожен зустрічається у відповідності з віком та статтю;
tгнучкість та ефективність при зустрічі з новими та потенційно небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям бажаного напрямку [11, 58].
У цьому розумінні адаптація означає, що людина з успіхом користується умовами, які склалися, для здійснення власної мети, цінностей та уподобань. Таку адаптаційність можна споглядати в будь-якій сфері діяльності. Адаптивна поведінка характеризується успішним прийняттям рішень, проявом ініціативи та ясним баченням власного майбутнього.
Це друге, більш специфічне розуміння соціально-психологічної адаптації особистості, являє для нас значний інтерес, тому що в ньому закладена ідея активності особистості. Тобто йдеться про творчий та цілеспрямований, перевтілюючий характер її соціальної активності.