Страница 5 из 64
У західній науці нагромаджено багатий досвід у дослідженні адаптації особистості та соціальних груп до різних соціальних обставин. У вивченні адаптації виокремлюються два теоретичні підходи: нормативний та інтерпретативний.
Підвалини нормативного підходу заклали такі дослідники, як: Б. Малиновський, А.Радкліфф-Браун, Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс, Р.К.Мертон, К.Леві-Стросс та ін.; інтерпретативного – У.Джемс, Е.Фромм, М.Вебер, В.Дільтей, Дж.Г.Мід, Г.Блумер, У.А.Томас, С.Еш, Л.Росс, Р.Нісбет, П.Бергер, Т.Лукман, А.Шюц та ін.
Щодо нормативного підходу, доцільно було б зупинитися на праці представників структурно-функціональної парадигми Т.Парсонса і Н.Смелзера “Економіка та суспільство”, де авторами були визначені функціональні реквізити систем дії: адаптація (Adaptation), досягнення мети (Goal attainment), інтеграція (Integration) та латентність (Latency) - AGIL. Адаптація полягає в отримані та переробці ресурсів із зовнішнього середовища; досягнення мети – це визначення пріоритетів; інтеграція пов’язана із узгодженням дій різних системних компонентів; латентність вміщує два компоненти: підтримку зразка та управління напругою. Підтримка зразка функціонально орієнтована на вироблення норм та засобів її зміцнення, а управління напругою пов’язане з пошуком адекватних дій. Схема AGIL являє собою перехід од волюнтаристської теорії соціальної дії до аналізу системних функцій. Структура соціальної дії розглядається з позицій її функціональних наслідків для підтримки системної рівноваги [8].
На початку 50-х років ХХ ст.. Т.Парсонс разом з Р. Бейлсом використав чотирьохфункціональну схему для дослідження малих груп. Відтак сфера її використання була розширена на пояснення функціонування “великих” суспільних утворень, зокрема й ролі сім’ї у процесі соціалізації та економічних процесів. Ідея полягає в тому, що кожна соціальна система розв’язує чотири функціональні завдання (Таблиця 1.1). Дві перші функції відносяться до ступенів системи та зовнішнього середовища (сюди входять також фізичні потреби учасників взаємодії), дві інші характеризують внутрішню організацію взаємодії соціалізованих індивідів, сюди ж входять і зразки культури [9, 180].
Таблиця 1.1
Чотирьохфункціональна схема:
Адаптація
Ефективна взаємодія із зовнішнім середовищем, яка передбачає передусім виробництво належних ресурсів, захист від фізичної чи соціальної загрози, а також отримання відповідної інформації про зовнішнє середовище.
Досягнення мети
Розв’язання проблем зовнішнього порядку передбачає внутрішню координацію системи, орієнтуючи цим колективні дії акторів.
Інтеграція
Підтримка довірливих стосунків між учасниками інтеграції та перемога у конфліктних ситуаціях. У малих (контактних) групах інтеграція пов’язана з міжособистісними стосунками, у “великих” суспільних об’єднаннях здійснюється інтеграція міжгрупових стосунків.
Підтримка латентного зразка
Критерії “членства” у груповій взаємодії, типові форми поведінки та рольові репертуари, які дозволяють виробляти загальні норми.
Експериментальне опрацювання чотирьохфункціональної схеми в малих групах, члени яких розв’язують спільне завдання, показало, що мотиваційні та поведінкові характеристики учасників взаємодії залишаться нерозв’язаним доти, доки не буде напрацьований “зразок” адаптивної поведінки, яка відповідає розв’язанню групового завдання.
Т.Парсонс і Р.Бейлc зауважували, що різні “типові змінні” функціонально пов’язані з різними адаптивними механізмами соціальної системи. Наприклад, “афективна поведінка відповідає інтеграції та досягненню мети, однак не допомагає в підтримці зразка та адаптації, де потрібна афективна нейтральність” [8, 182]. Суперечливі орієнтації індивідуальних акторів координуються в чотирьохфункціональній схемі. Що ж до малих груп, то це виявляється в їхній диференціації на чотири системи, кожна з яких специфічним чином пов’язує акторів. Р.Бейлс, наприклад, встановив, що лідерські поривання переважно проявляються в тих ситуаціях, коли група зосереджена на розв’язанні завдання (досягненні мети), а не на особистих стосунках (інтеграції).
Т.Парсонс та Н.Смелзер стверджують, що економіка може бути аналітично інтерпретована як адаптивна підсистема суспільства і політична система, функціонально орієнтована на досягнення мети. В принципі, будь яка система дії може розглядатися як виробництво якогось продукту. Політична система орієнтована на виробництво ефективних рішень, інтегративна система якоюсь мірою продукує соціальну солідарність, система культури продукує “зразок” [9, 47].
Отже, функція адаптації дає системі дії фізичні та енергетичні ресурси для взаємодії із середовищем. На рівні соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема, функцію досягнення мети – політична, функцію інтеграції – правові інститути та звичаї, функцію відтворення структури – система вірувань, мораль та органи соціалізації, що включають родину та інститути освіти.