Страница 4 из 64
На думку А.Лобанової, соціальну адаптацію слід кваліфікувати як складний механізм узгоджених біологічних, психологічних та соціальних дій соціальних суб’єктів та різноманітних засобів реалізації, які спрямовані на пристосування до суспільного життя (соціальних відносин, інституцій, структур тощо) та його змін. Зауважується, що біологічне і психологічне в людині має соціально модифікований характер. Такий підхід до розуміння адаптації як діяльнісного процесу уможливлює виокремлення двох смислових рівнів її застосування: широкий (пристосування людей (чи груп) загалом до суспільного життя в його відносно усталеному стані) та вузький (пристосування до соціальних змін, що відбуваються в суспільстві).
А.Лобанова вважає, що за характером пристосувальної діяльності людини соціальна адаптація може бути активною, пасивною (інерційною) та ситуативною (пасивно-активною): “Активна форма адаптації передбачає постійний діяльнісний пошук і запровадження людиною (групою) усе нових і нових найрізноманітніших (легітимних/нелегітимних, моральних/ аморальних, тактичних/стратегічних тощо) засобів і шляхів пристосування до суспільного життя (макро – та мікросоціального середовища), до його змін з метою інтеграції.
Пасивна (інерційна) адаптація являє собою такий пристосувальний до суспільного життя, його змін, процес, у перебігу якого людина використовує випробувані нею засоби та шляхи інтеграції до макро – та мікросоціального середовища, сподіваючись у такий спосіб зберегти звичний ритм свого життя. При цьому пасивність означає не бездіяльність, а життя “за звичкою”, інерцією.
Ситуативна (пасивно-активна) адаптація характеризується ситуативною зміною людиною (групою) свого діяльнісного пристосувального процесу до суспільного життя, зміною засобів і шляхів здійснення цього процесу. Вона носить циклічний характер: активний пошук і запровадження соціальним суб’єктом нових шляхів адаптації можуть змінюватися періодом пасивного очікування суспільних змін, що, у свою чергу, знову замінюється активною діяльнісною адаптацією” [Там само, 30-31].
Не можна не погодитися з думкою А.Лобанової про те (а численні дані це підтверджують), що в одних і тих самих адаптивних середовищах в одних адаптантів актуалізується активний, а у інших – пасивний захист. Це означає, що тип адаптації визначається не лише станом середовища, а й особливостями самого адаптанта.
За словами дослідника соціальної адаптації особистості як об’єкта філософського аналізу М.Ромма, “серед відомих загальнонаукових підходів до проблеми адаптації за наших часів найбільш розробленими є культурологічний, системний, інформаційний та діяльнісний”.
Культурологічний підхід дозволяє розглядати культуру як складне адаптивне середовище, яке виконує не лише стабілізуючу та самозбережувальну функції, а й творчо-адаптивну. Оскільки адаптація не може відбуватися поза системою та слугує однією з її характеристик, то і культура, і суспільство з позицій даного підходу є складними адаптивними системними утвореннями. Водночас із методології системного підходу випливає, що будь-яка адаптивна система завжди належить до класу відкритих, функціональних, самокерованих та ієрархічно організованих систем, які будують свою діяльність на основі принципу прямого та зворотного інформаційного зв’язку [7, 20].
Натомість адаптивність – це атрибутивна здатність, функціональна ознака складних самокерованих систем. Отже, можна говорити про специфіку, характер адаптивної взаємодії між системами й підсистемами у процесі адаптації, так само як і про той чи той рівень адаптованості системи або про її потенційні адаптивні можливості.
З культурологічним і системним М.Ромм нерозривно пов’язує також інформаційний підхід, який виплив з того, що всі різновиди самокерованих технічних, біологічних, соціальних, кібернетичних систем являють собою структури, самокерування в яких здійснюється на основі переробки інформації, яка в них поступає. Будь-яка самокерована система може будувати свої зв’язки із середовищем, іншими системами та підсистемами, беручи за основу активне відображення, важливі для її виживання інформаційні параметри зовнішнього середовища [Там само].
Відображення на рівні відкритих систем, що самокеруються та само-організовуються, стає інформацією в усій багатоманітності її семантичних та прагматичних значень. У результаті соціальна інформація перетворюється в ефективний засіб та умову активного пристосування цих систем до зовнішнього середовища.
Сам собою інформаційний зворотній зв’язок забезпечує контроль оптимальності пристосовницького процесу шляхом безперервного зіставлення запропонованого і реального результатів адаптації. З позицій інформаційного підходу, саме формування (у процесі еволюції людини) здатності до відображення умов середовища та перетворення результатів цього відображення в інформацію, яка, зафіксована механізмами пам’яті, бере участь у процесах регуляції, управління адаптацією, що уможливило ефективну універсалізацію процесів соціальної адаптації на рівні індивіда та суспільства [Там само, 21].