Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Ми зупинилися на цій проблемі більш-менш докладно тому, що вона в сучасному українському суспільстві із площини теоретичної перейшла в практичне поле людського існування, де соціальна адаптація до нових форм людського буття відбувається на фоні кризи споконвічних зв’язків між окремими індивідами. Швидка зміна міжіндивідуальних контактів, тягар як соціальних, так й індивідуальних життєвих проблем, соціально-політична нестабільність, невпевненість людей у майбутньому, - все це робить міжіндивідне спілкування в нашому суспільстві поверховим, формалізує взаємовідносини. За умов поверхового, “суєтного” спілкування (досить часто на суто практичній основі за принципом “ти – мені, я – тобі”) індивід мимоволі захищає свою психіку від перенапружень, вдаючись до гальмування емоцій шляхом шаблонних реакцій, стандартних оцінок – штампів. Врешті-решт це обертається почуттям неблагополуччя, невдоволенням людини своїм життям.

Будь-яка перебудова, руйнування порядку чи усталеного способу життя супроводжується пристосуванням учасників подій до нових умов. В Україні, за словами відомого соціолога О.Донченко, адаптація до глобального соціально-економічного переструктурування соціуму надто затягнулася. Вище ми вже згадували про запропоновані нею та іншими авторами, три послідовні стадії адаптації [41, 38].

Сьогодні в нашій країні, як справедливо наголошують Є.Головаха та Н.Паніна, головними суперечностями існуючого стану речей є прискорений соціальний запит, з одного боку, і невтішна соціальна реальність – з іншого. Не структуруються й не спрацьовують найважливіші соціальні механізми перетворень та розвитку. З цих причин не може завершитися перша фундаментальна стадія соціалізації в новонародженому суспільстві, а отже, не спрацьовують друга й третя. До того ж, більшість громадян, змушені розлучитися зі своїм соціально-психологічним минулим і стати на шлях пристосування до інших цінностей, хоча це їм дається досить нелегко. На індивідному рівні вступають у дію інстинкти самозбереження в різних формах. Зростає суперечність між емоційними оцінками, зумовленими економічною ситуацією, і реальними настановами у напрямку пошуку шляхів підвищення життєвого рівня [39, 40-44, 87-89, 105-112].

Незважаючи на це і навіть усупереч важким соціальним обставинам в українському суспільстві сформувався феномен соціально-психологічної терпимості, який є важливою для суспільства здатністю, оскільки вона слугує захистом від саморуйнування. Більше того, українське суспільство роздирають внутрішньопартійні і міжблокові суперечності, замість того щоб виробити спільну позицію, побачити внутрішній смисл руху загалом. Однак у свідомості людей формується потреба в консолідації, без якої не може бути стабільності та прогресивного розвитку. Ця потреба може бути названа також важливою самоцінністю індивідуального порядку, яка виникає спонтанно у громадян трансформаційного суспільства у процесі адаптаційного періоду, коли формується нова система цінностей.

Ще один важливий момент: усі соціологічні опитування фіксують невпевненість людей у завтрашньому дні, про що вже йшлося в монографії. У зв’язку з цим надзвичайно важливим для людини є задоволення її потреби у впевненості, у здійсненні очікуваного. Названа потреба співіснує (досить часто на підсвідомому рівні) у тісному взаємозв’язку з потребами у консолідації, дружбі і взаємодопомозі, стабільності в країні тощо і також може бути віднесена до нової системи цінностей трансформаційного суспільства.

У ціннісній картині світу людини названого суспільства загострюється проблема виживання. Вона пов’язана з жорстокою реальністю, до якої дуже важко адаптуватися нашому пересічному громадянинові. Йдеться про феномен бідності, який супроводжує людство від зародження й до нині. Дослідження бідності у вітчизняній соціології ускладнюється тривалим вилученням цього явища зі сфери наукової та суспільної уваги, про що свідчить брак науково обгрунтованих концепцій бідності та бази емпіричних даних для порівнянь і розвитку української аналітичної та методичної традиції вивчення бідності. Водночас об'єктивна і всебічна наукова оцінка поширеня бідності в сучасному українському суспільстві вкрай потрібна органам державної влади для розв’язання таких завдань, як розробка ефективних і цільових програм соціальної допомоги вразливим прошаркам населення, впорядкування процесів "тіньової" й несправедливої диференціації доходів населення, усвідомлення потенціалу соціальної напруги, накопиченої у суспільстві тощо.

Трансформаційні процеси суспільства перехідного типу, яким є сьогоднішня Україна, актуалізують також такі соціально-психологічні цінності, як співчуття, співпереживання, соціальний обмін. За словами Еріха Фромма, суть співчуття полягає в тому, що одна людина “страждає” разом з іншою людиною, або, в широкому розумінні, “відчуває разом” з нею. Це ставлення не “Я” до “Ти”, його характеризує принцип “Я є Ти” (Tat Twam Asi). Співчуття або співпереживання передбачає, що одна людина переживає в собі те, що пережито іншою людиною. Це переживання, на думку Фромма, вимагає звільнення від звуженої належності до того, що нам близьке лише за кровними зв’язками. “Щоб знати людей з боку співчутливого й проникливого знання, треба звільнитися від звуженої належності до даного суспільства, раси, культури й проникнути в глибину людської сутності, де ми є нічим іншим, як просто людьми. Справжнє співчуття й знання людини значною мірою недооцінене як революційний чинник у розвитку людини так само, як це трапилося з мистецтвом” [153, 178].

Оскільки жодне суспільство не може нормально функціонувати без елементарної солідарності, значною мірою актуалізується також соціальний обмін, теоретичні засади якого заклали американські соціологи П.Блау та Д.Хоманс. Солідарність та соціальний обмін як соціально-психологічні та соціологічні категорії тісно пов’язані між собою і набувають особливої значущості у трансформаційному суспільстві, де під тиском важких обставин людського існування спостерігається таке негативне явище, як дезінтеграційні процеси.