Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Вивчення ціннісних орієнтирів молоді дає можливість з’ясувати рівень її адаптації до нових соціальних умов та її інноваційний потенціал. Від того, який ціннісний фундамент буде сформовано, багато в чому залежить майбутній стан суспільства. Цінність соціальна за своєю природою і формується лише на рівні соціальної спільноти (як окремого соціального прошарку, так і суспільства в цілому). Індивідуальні ціннісні значення, що сформувалися в процесі діяльності – це явища суспільні, колективні. Ціннісне ставлення формується у процесі діяльності та реалізується через діяльність. Людина може обрати мету, сформувати стратегію майбутньої поведінки, керуючись  індивідуальною системою цінностей. Діапазон та кількість соціальних ролей особистості визначається багатоманітністю соціальних груп, з якими вона себе ідентифікує, різноманітною структурою діяльності та взаємин, до яких вона залучена. Кожна роль – це сукупність всеохопних значень, без засвоєння яких неможлива комунікація, встановлення соціальних зв’язків людини зі світом.

Життя дорослої особистості багатогранне, й різні види діяльності можуть мати для неї неоднакове значення. Для одного основна сфера самореалізації – це праця за професією, для іншого – сім’я, для третього – суспільно-політична діяльність тощо. До того ж, різні мотиви, цілі й види діяльності мають певну ієрархію, яка не завжди адекватно усвідомлюється. Образно кажучи, “мотиваційна сфера особистості завжди багатовекторна”, як і та об’єктивна система аксіологічних понять, що характеризує духовний стан суспільства, у якому живе людина [143, 221-222].

Усім відомий той факт, що віднедавна в нашому суспільстві вкрай погіршився морально-психологічний клімат. Люди змушені діяти не за моральними нормами, а керуючись  особистим уявленням про економічну доцільність, їхня ціннісна орієнтація спотворена ринковим імперативом – цінувати гроші більше за все, діяти так як вимагає того ринкове середовище. Людину “розірвали навпіл” – вона розуміє значення та зміст суспільних цінностей, однак змушена діяти навпаки, так як вимагають ринкові правила. Домінуючою мотивацією поведінки є економічні цілі та вигоди, натомість людські якості нехтуються. Проявами морального регресу є потворні форми поведінки заради наживи. Люди в такому разі сприймають один одного як  жертву, за рахунок якої можна поживитися. Суспільство стало на шлях відчуження, віддалення од людей їх людських якостей, руйнування цілісності особистості.

На сьогодні в Україні ситуація склалася так, що новий соціально-економічний та політичний лад, на жаль, не зміг у матеріальному та соціальному аспектах принести більшості населення позитивні зміни в умовах їхнього життя чи хоча б надію на майбутнє. Навпаки становище значної частини населення погіршилося: люди не отримали жодних благ  як компенсації за пережиті в період трансформації страждання та муки. Натомість вони стали жертвами соціальних потрясінь. Багато з них передчасно пішли з життя, що також є наслідком трансформації, що призвела до цього.

Рівень життя більшості з людей в умовах затяжного економічного спаду залишається вкрай низьким. Результати трансформації виявилися доволі обтяжливими для соціальної сфери. Кардинально погіршилося становище в галузі охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, відпочинку та науки. За даними статистики, в Україні зростають захворювання на ті хвороби, які зумовлені соціально-економічним станом, рівнем життя: туберкульоз, інфекційні захворювання, СНІД тощо. Адже якраз бідність посилює захворюваність, призводить до зниження тривалості життя, оскільки вона впливає на споживання населенням належних продуктів харчування, можливість оплати медичних послуг, засобів профілактики захворювань; породжує апатію та стомленість,  розчарування та зневіру, призводить до такого душевного стану, який може викликати психічні та соматичні захворювання. Спонукає бідність і до девіантної поведінки. Особливість бідності в Україні полягає в тому, що субкультура збіднілих прошарків, яка за своєю природою є культурою маргінальних груп, стає визначальною і для всього суспільства. Так звана “культура бідності” значно змінює ставлення до свого власного здоров’я у представників бідних прошарків населення. Якщо для представників середніх класів та більш багатих прошарків суспільства здоров’я – це найвища цінність, то для представників найбіднішої частини суспільства здоров’я – лише засіб здобування елементарних життєвих благ.

Доцільно зазначити, що в останні роки абсолютні цифри бюджетних витрат на розвиток системи охорони здоров’я дещо зростали: у 1998 р. – 3,6 млрд. грн.; у 1999 р. – 3,8 млрд. грн.; у 2000 р. – 4,9 млрд. грн.; у 2001 р. – 5,1 млрд. грн. Однак доля ВВП на охорону здоров’я зменшується. У 2001 р. вона склала всього 2,7 %, тоді, коли МОЗ визначила цифру 8 %. За обсягом витрат на охорону здоров’я в розрахунку на 10 тис. мешканців Україна посідає 114-е місце серед країн ООН та 8-е – серед країн колишнього СРСР [144, 33].

Варто також підкреслити, що акцент на абсолютних рівнях прибутку як детермінантах здоров’я не пояснює, чому окремі “заможні” країни демонструють низькі показники здоров’я. Зокрема, увагу на себе звертають соціально-психологічні чинники (соціально-економічний статус індивіда, соціальний капітал, соціальна адаптація), які впливають на статус здоров’я. Багатьма дослідниками виявлено й те, що люди з більш низьким соціально-економічним статусом демонструють занижену самооцінку, недостатній контроль (передусім за власним життям), більш негативні емоційні реакції на життєві події, стресові стани.