Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Трансформації, суспільні зміни і перебудови як це показує досвід України спричинюють порушення структурно-функціональної системи суспільства, кардинально змінюють, а іноді повністю руйнують повсякденний світ особистості, тобто її усталену систему соціальних статусів, ролей і норм. Вони порушують ціннісно-символічні підстави, що пов’язуються з усвідомленням людьми соціальних норм, з наданням соціальній ролі відповідного оцінного судження та інструментального значення. Вони руйнують межі, в яких існувала впорядкована система соціальних зв’язків та ціннісних уявлень. Суспільство на певний час втрачає свою солідарність і толерантність щодо загальновизнаної системи цінностей, набуваючи, за визначенням Е.Дюркгайма, аномічного стану. До того ж обмеження матеріальних благ, престижних соціальних позицій у політичній та економічній структурах суспільства посилює конкуренцію між людьми за їх завоювання. Все це зумовлює передусім соціальне розшарування, сутність якого можна пов’язати з ієрархічним розподілом соціокультурних благ. Суспільство, як зазначає А.Лобанова “залежно від участі та позиції людей у відтворенні (відновленні) соціально-статусної ієрархії та ціннісно-нормативної системи, може бути “розшароване” на декілька умовних груп:

tті, хто займає активну позицію. Це люди, які “беруть ситуацію в свої руки”, ініціюючи та здійснюючи зміни. Вони не задовольняються “тим, що мають” і прагнуть за будьяку ціну досягти “більшого” – бажаного соціального статусу, достатку, влади;

tті, хто займає скоріше активну, ніж пасивну позицію. Вони не здатні “взяти ситуацію в свої руки”, однак стають прихильниками й помічниками тих, хто це може зробити, намагаються утримати “те, що мають” і сподіваються на певні дивіденди (соціальні чи матеріальні) за свою відданість;

tті, хто займає скоріше пасивну, ніж активну позицію. Вони не підтримують тих, хто “бере ситуацію в свої руки”, але й не виступають проти них. Вони намагаються утримати “те, що мають”, вичікуючи “свого часу”;

tті, хто займає пасивну позицію. Цих людей можна назвати байдужими до змін. Їм бракує індивідуальних якостей, а також особливого бажання утримувати “те, що вони мають”, щось змінювати, досягати чогось “більшого”, вони “живуть, як складеться”;

tті, хто активно й відверто виступає проти змін (особливий прошарок “контрреволюціонерів”). Вони намагаються утримати “все те, що мають” і залишити “все так, як було”.

У кожній з цих умовних соціальних груп формується своя ціннісно-нормативна система, що утворює відповідну ієрархію соціальних статусів, ролей та адекватну їй систему мотивацій та очікувань, тобто в умовах трансформацій у суспільстві виникає поліфуркація ціннісно-нормативних систем” [6, 115-116].

Якщо говорити про труднощі адаптаційного періоду трансформаційного суспільства, то є потреба у визначенні того оптимального шляху, рухаючись яким суспільство могло б значно скоротити названий адаптаційний період, розв’язуючи при цьому важливі проблеми свого існування та успішного розвитку. На думку багатьох дослідників, ефективний результат цього досягається через поєднання адаптаційних процесів з активною діяльністю соціально цінного характеру при адекватному управлінні на всіх рівнях – від нижчих до вищих. А це водночас сприятиме формуванню у свідомості й практичній діяльності людей довіри до наявної (в сучасній Україні) соціально-політичної системи. За нинішніх умов довіра, впевненість у завтрашньому дні, готовність до активної діяльності заради сьогоднішнього й майбутнього, соціальна активність є також важливими цінностями суб’єктивного характеру, без яких неможливі й інші цінності. Звідси можна вивести принцип адаптації через соціальну активність і діяльність, у процесі яких формуються життєво важливі цінності.

Особливої значущості набуває соціальна активність, якій завжди приділялась значна увага в усіх суспільних науках. У соціально-філософському аспекті ця проблема часто аналізувалася у працях Ортеги-і Гассета, А.Камю, Г.Маркузе, Е.Фромма та інших авторів. У теоретичній соціології – в творчості К.Маркса, М.Вебера, Е.Дюркгайма, П.Сорокіна та багатьох інших відомих соціологів-класиків.

З огляду на трансформаційні процеси в Україні дедалі більше посилюється інтерес до названої вище проблеми. Зокрема, тривалий час проблема соціальної активності та відповідальності особистості була центральною у представників харківської соціологічної школи (О.Якуба, А.Плахотний, В.Бакіров, І.Ковальова та ін.). Вагомий внесок у розробку проблеми особистості та її активності внесли київські та львівські соціологи Л.Сохань, О.Донченко, Є.Головаха, В.Матусевич, Н.Черниш, В.Піча та ін.

Потрібно водночас зауважити, що діяльнісний підхід при аналізі особистісного існування піддається критиці з боку окремих дослідників [91, 36-38]. Тим-то видається цілком слушною вимога доповнити діяльність спілкуванням, суб’єкт-суб’єктними відносинами, бо саме взаємодія індивіда з іншими людьми виступає як висхідний принцип суспільної організації, на чому нераз наголошували М.Вебер, П.Сорокін, М.Бубер та інші дослідники. Однак найголовнішою є та обставина, що “Я – Ти взаємодія” є основою індивідного самовизначення та адаптації людини до соціального середовища, адже саме в ній індивід переживає проблеми свого буття та обирає життєвий шлях.

Відомо, що індивідна активність особливо інтенсивно виявляється в молодому віці. Тому коли йдеться про життєві плани та громадянську позицію індивіда, надзвичайно важливим є усвідомлення молодою людиною змісту і смислу свого життя. З цього приводу польський соціолог К.Обуховський зазначив, що “потреба в усвідомленні свого життя не як серії випадкових, розрізнених подій, а як цілісного процесу, що має певний напрям, наступність і зміст, є однією з найважливіших індивідуально орієнтованих потреб людини” [142, 128-129]. Головна проблема юнацької рефлексії полягає в тому, щоб правильно поєднати ближню й віддалену перспективу. Вміння відкласти задоволення своїх бажань, працювати не тільки на сьогодення, а й заради майбутнього – один з найважливіших показників морально-психологічної зрілості особистості.