Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Щодо недалекого майбутнього, то незважаючи на всі негаразди, напрошується оптимістичний висновок. Образно кажучи, як транзитний потяг врешті-решт прибуває на станцію свого призначення, так і наше суспільство, що має належний науково-технічний, творчий потенціал за законами соціальної еволюції та при належному керівництві (пройшовши складний шлях свого розвитку), посяде гідне місце серед найрозвинутіших країн світу, які, на думку відомих західних соціальних філософів Е.Фромма, Д.Белла, О.Тоффлера, Й.Масуди та ін., увійшли вже в стадію “постіндустріального”, “інформаційного” суспільства, а в майбутньому створять синергетичне суспільство. Синергія ж, як відомо, грунтується на принципах самоорганізації та саморозвитку. Та й ринкова економіка створена на цих принципах і про їхнє часткове застосування українськими громадянами вже йшлося в праці. Тим-то відбуватимуться позитивні зміни в ціннісних орієнтаціях людей, особливо молоді, поступово здійснюватиметься їхня соціалізація та духовне піднесення.

 

 

3.3. Оптимізація стратегій адаптації в сучасному українському суспільстві

 

Руйнація комуністичної ідеології, як і самої соціалістичної системи, дала людям не тільки духовне звільнення, а й значні проблеми. Це, передусім, втрата соціальними суб’єктами основ їхньої соціальної ідентифікації, руйнування грунтовних соціальних цінностей та чітких орієнтирів щодо шляхів подальшого розвитку українського суспільства. Іншим наслідком руйнації комуністичної ідеології та втрати довіри до “розвинутого соціалізму” є непомірно швидка ціннісна динаміка, в якій насторожує, по-перше, поява стереотипів старого мислення та старих цінностей, що представлені зі зміною знаку (образ нового ворога, нові очікування світлого майбутнього, нові ідеали, де перевага надається рівності над свободою, тлумачення свободи як свавілля, віра у прості та швидкі рішення та ін.), а, по-друге, поява соціальних суб’єктів зі зруйнованими ціннісними орієнтирами, які нічим не замінені. У поведінковому плані перша група осіб схиляється до умовно-радикальної діяльності, порушення соціальної стабільності та енергійного висунення недостатньо перевірених ідей та проектів, друга – до асоціальної поведінки, деструкції тощо. У психологічному плані перша група нерідко характеризується агресивністю, друга – як помірною агресивністю, так і невизначеністю своєї життєвої позиції.

Криза, в якій перебуває наша країна, почалася з розпаду соціальних зв’язків та руйнації сподівань соціальних суб’єктів, а ці сподівання – з кризи особистих ціннісних орієнтирів, із втрати ідентичності. За цих умов виникають два привабливих проекти, до того ж вони часто йдуть поруч: “побудувати” якісно нову ідеологію – ідеологію оновлення; стимулювати розвиток “справжньої” науки про суспільство. В такому разі виявляється можливим заповнити як ціннісну прогалину в суспільній свідомості (за допомогою нової ідеології), так і (за допомогою науки) нестачу знань про те, що ж належить робити для покращення існуючого суспільного стану.

Комуністична ідеологія, яку суспільство відкинуло, містила в собі ідею “морально-політичної єдності” всіх його членів, чим намагалося забезпечити у їх більшості ціннісний консенсус щодо важливих питань суспільного буття, системність світогляду як елемент стабільності свідомості, стійкості “соціально-психологічного самопочуття”. Відмовившись од цієї офіційної доктрини, українське суспільство тим самим створило передумови формування принципово нових цінностей.

Представники соціальної філософії та соціології провідних країн світу вже давно дійшли висновку, що ціннісна різноманітність – це природний стан людських спільнот. Як і інші базові елементи людського існування, різноманітність цінностей, як правило, амбівалентна і потенційно передбачає можливість позитивних та негативних інтерпретацій та процесів. Особливим випадком ціннісної різноманітності є наявність у сучасних суспільствах традиційних цінностей та структур, які склалися на доіндустріальній стадії свого розвитку. У принципі, співіснування (навіть у сучасних суспільствах, наприклад, у США) традиційних та модернізованих форм і елементів – звичайна річ. Що ж до суспільств, що розвиваються, в яких масив традиційних цінностей значно вагоміший, то модернізовані елементи існують там як “анклави” – вкраплення серед “моря традиційних структур”. Деяким країнам, що розвиваються, вдалося використати культурну “архаїку” як ресурс для модернізації, “вбудувати”, вписати ціннісні комплекси, що склалися за умов докапіталістичного розвитку, в модернізаційні процеси та контексти. Іншими словами, використовується те, чого, як здається, є вдосталь. Однак мета, зазвичай корелюється із засобами її досягнення. Це означає, що для успішної модернізації суспільства потрібна визначена ієрархія базових цінностей. Фундаментальні цінності повинні не лише засвідчувати готовність суспільства до змін, які спричинює модернізація (і навпаки), а також достатньо реалістичне уявлення про мету руху та способи її досягнення. Теоретики модернізації довели, що зміни в процесі модернізації відбудуться лише тоді, коли на “кожній з попередніх стадій створюється відповідна сукупність чинників, так само, як на виробництві можна отримати кінцевий продукт за умов дотримання послідовності технологічних операцій” [141, 13-14].

Визначальним тут є співвідношення традиційних елементів та паростків модернізованих структур, ціннісно коректна діалектика процесів їхньої взаємодії, послідовність у нагромадженні нових якостей, що зменшують напруження у процесі розвитку, збільшують органічність соціальних змін та сприяють зростанню системної якості на шляху до модернізації. Так само важливим стає й саме уявлення про модернізацію як усвідомлену мету, з огляду на можливість достатньо серйозних соціальних змін, які охоплюють елементи модернізації, де вона попервах виступає як невідрефлексований результат масових соціальних процесів. Тим-то модернізація як усвідомлена мета суспільного розвитку сама залежить від уявлень про особистісні цінності, які склалися в суспільстві.