Страница 48 из 64
Доцільно згадати також про тенденцію формування й розвитку так званого “споживчого індивідуалізму” чи “адаптаційного індивідуалізму”, що є характерним для всього трансформаційного періоду. На цю тенденцію свого часу вказували І.Клямкін [138] і Г.Дилигенський [139]. На їхню думку, індивідуалізм, характерний для пострадянської людини, це не індивідуалізм західного суспільства, який передбачає наявність громадянського суспільства, розвинутої системи соціальних зв’язків, високої культури тощо. Пострадянський індивідуалізм – це передусім не зовсім адекватна реакція на попередній, такий, що нав’язувався “згори”, колективізм, і зворотним його боком є фактичне знищення соціальних зв’язків, слабкість громадянського суспільства, відсутність солідарності у відстоюванні своїх соціальних та політичних прав.
На відміну од консолідованого західного суспільства, українське суспільство атомізоване, до того ж цей стан характеризує всі його основні соціальні групи, враховуючи й політичну еліту, яка захоплена безперервною внутрішньою боротьбою за владу і не здатна захищати не лише загальнонаціональні, а й власні групові інтереси.
Порівняно з серединою 90-х років минулого століття, за даними соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної, сьогодні не задоволені своїм життям в Україні 44,0 % її мешканців, а своїм становищем у суспільстві – 46,6 %. Тих, хто позитивно оцінює своє життя, всього 28,4 %, а становищем у суспільстві задоволені лише 19,5 %. Решта від оцінок утримується.
Сподівання на покращення життя в найближчі роки важко назвати оптимістичними. Кожен другий (50,1 %) упевнений, що ніякого покращення не буде, і лише 21,1 % вважають, що їхнє життя найближчим часом більш-менш покращиться. А понад 25 % опитаних перебуває в невизначеності щодо найближчого майбутнього [66, 72].
Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та потреба самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей “увімкнула” механізм самоорганізації як один з принципів синергетики. Одним з ефективних способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі, про що вже йшлося в попередніх розділах.
З огляду на проблеми, про які йдеться в монографії, у громадян України поширюються песимістичні настрої, зневіра в краще майбутнє. Філософсько-соціологічна концепція песимізму мало кого приваблює, але це досить важлива проблема, яка вимагає не лише подальшого теоретичного опрацювання, а й практичного розв’язання. Досвід країн, які пережили період трансформації, засвідчив, що песимістично налаштована особистість часто-густо примиряється з постійною пригніченістю, оскільки сподівається, що відмова від активного прагнення до успіху позбавить її від стресів (Stress англ. – тиск) і дистресів. Однак це помилкова думка. Домінуючий негативний фон, характерний для такої особистості, значно знижує її життєвий тонус і продуктивність будь-якої діяльності. Безперечно, не можна повністю уникнути негативних емоцій та й не доцільно, оскільки вони також в окремих випадках мобілізують людину. На думку багатьох біологів, людина не повинна дозволяти своєму мозкові “звикати” до неприємностей. Видатний канадський біолог і лікар зі світовим ім’ям Ганс Сельє, (який саме відкрив й описав феномен “стресу”) рекомендує, зокрема, забувати про “безнадійно бридке” й частіше бувати серед людей, працюючи та спілкуючись з ними [140, 65].
Підсумовуючи проведений аналіз, можна зазначити, що для всього досліджуваного нами періоду характерна принципова незавершеність у формуванні єдиної несуперечливої системи цінностей, яку б поділяла переважна більшість українського суспільства. Наявні блоки старих та нових цінностей не створюють ціннісної єдності, навпаки, доволі часто вони конфліктують між собою, не дозволяючи сформуватися стійкому “ядру” нової системи цінностей. Ціннісні конфлікти спостерігаються не лише між різними професійними та соціально-демографічними групами, а й усередині основних соціальних груп українського суспільства. Жодна з цих груп не є однорідною за своїми ціннісними орієнтирами, які часто видаються непослідовними та суперечливими. Завдяки цій непослідовності й суперечливості стають помітними коливання всередині елітних та масових груп.
Зміна соціальних умов, суспільних ціннісних орієнтирів призводить до того, що механізм їх відтворення перестає бути провідним, він поступається місцем адаптаційним механізмам. Динаміка індивідуальної ціннісної системи особистості у трансформаційному суспільстві може бути такою:
tЗбереження попередньої ціннісної системи суб’єкта, не зважаючи на суспільні зміни, що відбуваються. Сформована в процесі минулого досвіду індивідуальна система ціннісних орієнтирів слугує своєрідним фільтром для ціннісної інформації, яка надходить із зовні;
tРозлад індивідуальної ціннісної системи. Це стан, який означає початок руйнації індивідуальних цінностей;
tКриза індивідуальної ціннісної системи, відчуження й самовідчуження, своєрідний ціннісний вакуум;
tРозвиток – така зміна в ціннісно-орієнтаційній системі особистості, коли збагачується внутрішній зміст ціннісних орієнтирів за допомогою механізму адаптації до соціокультурного середовища, що змінюється.