Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Отже, досить стійкою залишається залежність внутрішньоіндивідних рис людини від соціальних умов її існування. Водночас, на противагу цьому, в більшості громадян тієї чи тієї країни завжди виокремлювалися (і виокремлюються сьогодні) неординарні особистості, які за своїми індивідуальними рисами та якостями не “вписуються” у свою епоху, значно випереджають свій час. Відомий київський філософ С.Кримський назвав таких людей “монадними” особистостями. “У ціннісній свідомості людей ХХ століття такі монадні особистості, як М.Ганді і М.Л.Кінг, Я.Корчак і Матір Марія, А.Сахаров і О.Солженіцин мають більше значення, ніж масові політичні партії”, - робить висновок філософ [136, 22].

 

 

 

t

t

ttЦиклічність відтворення індивідуальної ціннісної системи в перехідних умовах та її вплив на вибір адаптивних практик

t

t

 

Інтенсивне руйнування попередньої системи цінностей радянського суспільства почалося наприкінці 80-х років ХХ ст. Переосмислювалося значення таких цінностей, як свобода, справедливість, демократія, права людини, гроші тощо. Переосмислення відбувалося не лише на рівні окремих індивідів, зокрема дисидентів, а й цілих соціальних груп.

Природно, що цей процес відбувався і в Україні зі своїми специфічними особливостями. Зміну ціннісних орієнтирів, яка відбулася на території України, можна поділити на три етапи.

Перший етап (1985 - 1994 рр.) можна охарактеризувати руйнацією попередньої пануючої системи ідеологізованих радянських цінностей, найважливішими серед яких були “розвинутий соціалізм”, “радянський спосіб життя”, “соціалістична демократія” тощо, які нав’язувалися людям, а ті вірили, що саме “наша демократія”, “наш спосіб життя” – найдемократичніші у світі. Хоча це було зовсім не так. На цьому етапі відбувалася деформація й диференціація відносно однорідного (бо тоталітарного) в ціннісному вимірі суспільства, перетворення його в суспільство різнорідне, ціннісно гетерогенне. Зазначимо, що серед основних причин цих тектонічних зрушень було масове розчарування в можливостях державного патерналізму, відчуття невідповідності того, що відбувається, з тим, що має бути. Для цього періоду характерними були достатньо висока політизація більшості громадян, яка проявлялася в зростаючому рейтингу таких цінностей, як “свобода”, “демократія”, “незалежність”, “права людини”; і навпаки, такі ідеологізовані радянські цінності, як “інтернаціоналізм”, “колективізм”, “ентузіазм”, “боротьба” тощо в той час стрімко втрачали своє значення і відходили на другий план.

На другому етапі (1994-1998 рр.) найбільш важливими стали передусім процеси прискореного ціннісного розмежування між елітними та масовими групами, а також між молоддю та людьми старшого покоління. Масові прошарки нашого суспільства, відчуваючи себе “безпритульними”, покинутими державою напризволяще, засвоювали нові цінності, які являли собою складний конгломерат “старого” і “нового”, результат вельми своєрідної “адаптації” попередніх соціально-політичних, патерналістських настанов до реальності, в якій держава не бере участі.

Водночас у цей період наше суспільство, яке ми розглядаємо як сукупність соціально-демографічних груп, все одно зберігало свою однорідність (принаймні, коли йдеться про базові, значущі для більшості населення цінності), чого мало хто очікував, з огляду на поширені уявлення про притаманні йому глибокі розколи. Тобто ціннісне ядро масової свідомості, звільняючись од поверхово-ідеологізованої “оболонки”, демонструвало, проте, свою стійкість. Можна сказати, що воно протистояло процесам свого розпорошення та поляризації, еволюційно трансформуючись, але не знищуючись. Ціннісна поляризація суспільства проявлялася передусім у зростаючому розмежуванні між “батьками” та “дітьми” між старшою  (більше 55 років) віковою категорією та молоддю (до 25 років), а також між людьми з вищою освітою та малоосвіченими громадянами.

Тут важливо зазначити, що поляризація за віковою ознакою стосувалася низки ключових для сучасного суспільства цінностей, пов’язаних з новими, ринковими відносинами, які найточніше характеризують особливості адаптації до них полярних вікових груп. Це такі цінності, як “власність”, “праця”, “гроші”, “свобода”, “власна гідність”, “працелюбство”, “підприємливість”, “заповзятливість”, “професіоналізм”, “освіченість” тощо.

Нарешті, третій етап (1998 р. – по т.ч.) ознаменований неузгодженими процесами ціннісної консолідації та ціннісного розмежування всередині самих елітних груп, а також закріпленням у свідомості широких мас ціннісних орієнтирів, які допомагають їм адаптуватися до соціальної дійсності, вистояти і сягнути успіху.

За даними І.Мартинюк та Н.Соболевої, серед основних цінностей на перші місця за важливістю, як і варто було очікувати, вийшли: “матеріальні статки, добробут дітей, здоров’я, міцна родина”[137, 348]. Це й зрозуміло, оскільки більшість людей в Україні зосереджені безпосередньо на проблемах повсякденного виживання в цей складний і жорсткий час. Вони прагнуть одержати ту культуру й обрати ті цінності, що допоможуть їм вистояти і досягнути успіху: передусім це “цікава робота, підвищення освітнього рівня, незалежність у справах, судженнях і вчинках, розширення культурного світогляду і доступ до культурних цінностей” [Там само, 349]. Цінуються також особисті свободи і “демократичні надбання”, як то свобода слова, свобода підприємницької ініціативи, можливості критикувати і контролювати владу. “Попри очікування, не надто високо оцінюється відсутність значної майнової диференціації, уникнення поділу суспільства на багатих і бідних, на вищі та нижчі прошарки” [Там само].