Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Щодо чинників об’єктивного порядку соціальної пасивності та безвідповідальності людини, то найнегативнішим з них є тоталітарний режим, який функціонував у колишньому СРСР впродовж кількох десятиліть. Зміцнення авторитарно-бюрократичного соціалізму в цій державі супроводжувалось нав’язуванням спрощених, “казармових” уявлень про добро і зло, солідарність і справедливість, свободу і гідність, про виховання молодого покоління. Під гаслом сталінської тези про загострення класової боротьби різко протиставлялись загальнолюдські й класові норми моралі, деформувались демократичні цінності. Упроваджувалась соціальна інфантильність, конформізм у його крайніх проявах, у корисливих цілях використовувався революційний ентузіазм мільйонів людей, їх прагнення до “світлого майбутнього”.

На цій основі відбувалося порушення прав і обов’язків, мораль розділилася на офіційну й неофіційну, а взаємини між людьми виражалися у відносинах порядкових номерів, “безголосих речей”, як казав М.Бахтін. За таких соціальних умов людина ставала предметом використання у відповідних функціональних зв’язках, а її значення в них вимірювалось головним чином розмірами тих послуг, які від неї можна отримати. Потрапивши під натиск відчуження, люди, як казав Ю.Согомонов, “намагаються використати не тільки один одного, а й самих себе задля досягнення відчужених цілей” [134, 230].

Отже, під впливом економічних та соціально-політичних умов існування в колишньому СРСР відбулося відчуження та самовідчуження індивіда від соціальних цінностей, значно зріс і рівень його конформності й водночас знизився рівень індивідуальної відповідальності. Про такі явища, що можуть відбуватися за умов тоталітарного режиму, писали свого часу М.Вебер, Е.Дюркгайм та інші класики світової соціології. На думку Дюркгайма, “надто жорстке інтегрування індивіда в суспільні відносини, що призводить до придушення його індивідуальності, різкого обмеження свободи й потреб, народжує в нього відчуття знецінення життя, в результаті чого людина його легко позбувається” [135, 178-179].

Тиранія і беззаконня актуалізують питання про “людську природу”, про певні психологічні властивості людини (індивідуалізм,  егоїзм, страх, некомунікабельність, заздрощі та ін.), які досить часто проявляються за умов тоталітарного режиму. Тоталітаризм живиться могутньою владою абстракції над людською душею. Все індивідуальне, особливо в культурі й людині, руйнується монолітною силою цієї системи. Тоталітарний режим породжує презирство до індивіда й існує за рахунок добровільного (під натиском обставин) позбавлення людиною своїх прав і свобод на користь могутній тоталітарній владі.

Хоча радянське суспільство шляхом болісних соціальних травм і виросло до відносно цілісного утворення, це не виключало наявності в ньому різноманітних конфліктів та ідейних різночитань, особливо в останній період його існування. Наприклад, свого часу була запущена в обіг ідеологема “нової історичної спільноти – радянський народ”, що, без сумніву було черговим російсько-більшовицьким ідеологізованим актом, який випереджував реальність. Однак ця ідеологема, що виражалась як владний примус, впровадила понятєве кліше, яке використовувалося для виправдання нівелювання етнічних та духовно-культурних розбіжностей. І все ж, спільні духовні риси, характеристики правової, політичної, економічної, технічної культури можна було зазначити у представників майже всіх прошарків, груп, а також і національних, які складали тогочасне суспільство. Можна було б зафіксувати й те, що ізольованість радянського суспільства, специфіка його соціально-політичної системи породжували нерозвинутість, своєрідну простодушність у сприйнятті реальності мільйонами  людей, їхню безпорадність в оцінюванні справжнього стану речей, самовідчуження від політики. До того ж потрібно зважати на те, що декілька поколінь людей виховувалися в дусі спотвореного колективізму і чи не з перших років життя усвідомлювали певний обов’язок перед іншими, перед суспільством.

Водночас декілька поколінь змушені були формуватися і в умовах дещо своєрідної адаптації до суспільних порядків, коли вимагалися такі індивідуальні риси, як соціальна пасивність при дозволеній показовій активності, спонукання до наклепів при офіційному виправданні цього явища потребою зміцнювати безпеку країни, підвищувати пильність за умов “ворожого оточення”. Декілька поколінь соціалізувалися під час викривальних ідеологічних кампаній, які ніколи не припинялися, і кожне наступне політичне керівництво починало свою діяльність “з викривання”, як тоді наголошувалося, недоліків, справжніх і надуманих, своїх попередників. Звичайно, можна виокремити й інші ментальні риси, що вкоренилися в масовій свідомості в зазначений період, але нам, у цьому разі, важливо підкреслити лише ту обставину, що така цілісність суспільства, яка в багатьох випадках стримувалася ідеологічно, в період зміни ціннісних уподобань опинилася в ситуації серйозних випробувань. І багато із характеристик ментальних структур, які лише ззовні здавалися стійкими (оскільки мали ненадійну внутрішню основу), достатньо швидко стали поступатися місцем іншим настановам: корисливому самозакоханню, індивідуалізму, цинічному прагматизму. Стан перманентного “розвінчування”, навіть висміювання політичної еліти зумовив ситуацію, що характеризується зневірою більшості людей у будь-які політичні гасла, обіцянки, заклики. Зовнішня цілісність, монолітність, яка свого часу трималася завдяки елементарному страхові, внутрішньо вже була підготовлена до крайньої індивідуалізації соціального життя її членів.

Теперішнє суспільство дедалі більше сприймається індивідами як “поле битви” за суто особисті інтереси, до того ж значною мірою деформувалися нестійкі механізми збігу інтересів різного рівня. “Аномія по-українськи” постає перед нами у формі криміналізації соціуму. Ми знаємо, що будь-яке порушення моральної та правової регуляції спричинює збільшення кількості індивідуальних злочинних поведінкових актів. Ще Е.Дюркгайм тісно пов’язував аномічний стан суспільства зі зростанням у ньому злочинності. Водночас, те що діється нині в українському суспільстві, важко вписується в прості параметри ускладнення криміногенної ситуації.