Страница 43 из 64
Емпірична апробація теоретичних тверджень при аналізі соціальної адаптації населення Чернівецької області показала, що відносна стабілізація на початку ХХІ ст., визначила, на перший погляд, механізми та стратегії адаптації населення до наслідків, спричинених радикальними змінами, які відбулися впродовж 90-х років ХХ ст. Однак події останнього часу та очікування нових потрясінь з огляду на соціальні реформи мають реальну загрозу для “консенсусу влади та населення”, який формував модель виживання, хоча вона й не мала перспектив, але давала людям, покинутим напризволяще, можливість формувати нові способи існування. Натомість порушення цього балансу може призвести до нового загострення адаптаційних проблем.
Пошуки шляхів і способів розв’язання проблеми дають підстави вважати, що оптимізація соціальної адаптації особистості передбачає організацію управління цим процесом. Тож було б доцільним організувати моніторинг соціальної адаптації з метою більш ефективної регуляції цих процесів і контролю за здійснюваними заходами.
РОЗДІЛ ІІІ. ЦІННІСНИЙ ВИМІР АДАПТАЦІЙНИХ ПРАКТИК У СУЧАСНОМУ
УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
t
t
ttТрансформація ціннісних орієнтирів особистості у пострадянському суспільстві
t
t
У цьому розділі конкретним об’єктом дослідження є українське суспільство, яке впродовж кількох років називали суспільством, що трансформується, суспільством перехідного типу, транзитним суспільством, а нині його, напевно, можна вже назвати посттрансформаційним, оскільки ЄС уже надав Україні статус країни з ринковою економікою. Отже, можна вважати, що трансформація від командно-адміністративної системи до ринкової відбулася, і почалася посттрансформаційна доба. Проте від зміни назви помітних змін у ньому не відбувається, адже, наприклад, рівень життя основної частини населення – один з найнижчих у Європі, людина все ще залишається соціально незахищеною тощо. І хоча про теперішнє українське суспільство вже написано чимало солідних праць, опрацьованих і опублікованих переважно Інститутом соціології НАН України [32; 64; 65; 66; 106; 107], у цій частині свого дослідження ми ставимо завдання (спираючись на матеріали як українських, так і закордонних соціологічних досліджень) провести порівняльний аналіз суспільних оцінок життєдіяльності з боку суб’єктів різних типів суспільства та “зазирнути” в найближче майбутнє з позицій соціального прогнозування.
З огляду на реформи соціальних інститутів та органів офіційної влади в сучасній Україні, в ціннісних орієнтирах різних типів соціальних суб’єктів посилюються внутрішні суперечності. Так, В.Кудрявцев підкреслює, що внаслідок “невідповідності нормативних вимог реальним умовам життя виникає “подвійна мораль”, за якої звичайним стає розбіжність між словом і дією, а також виникає “тіньова нормотворчість”, тобто створення неофіційних правил поведінки, якими й раніше керувалися й нині керуються певні особи (різного штибу авантюристи, пройдисвіти, шахраї, карні елементи), що діють за принципом “ти – мені, я – тобі” [128, 47]. Цей механізм “неправової свободи” полягає в тому, що індивіди змушені дедалі частіше вступати в неправові стосунки (односторонні чи двосторонні, антагоністичні чи солідаристські) з владою, правоохоронними органами, злочинними угрупуваннями чи елементами. Оскільки їхні права реалізуються в умовах відсутності надійних інституційних механізмів захисту інтересів не лише слабких, а й сильних соціальних суб’єктів, то зростає свавілля, вседозволеність, безвідповідальність та безкарність влади різного рівня, а також всілякого роду злочинних угруповань тощо [129].
Серйозною соціальною проблемою будь-якого суспільства, аж надто того, що трансформується, є бездіяльність і безвідповідальність (з цим феноменом ми стикаємось майже кожного дня, про що буде докладніше сказано далі). Щоб успішно “лікувати” цю небезпечну соціальну хворобу, потрібно знати механізм її формування.
Традиційно більшість авторів пов’язує названі вище феномени з тоталітарним режимом, соціальними умовами існування людини. Це важливий, однак не єдиний чинник формування людської бездіяльності і безвідповідальності. Причини цього явища значно глибші. Відомо, що певну долю вітальної активності новонароджена дитина отримує генетичним шляхом (особистістю в повному розумінні цього слова вона стає пізніше, в процесі соціалізації). Проте ким вона стане, залежатиме від соціального мікросередовища та її власних духовних (і частково матеріальних) потреб, інтересів, активності й діяльності. Якби все залежало від соціального середовища, рівня життя, демократії, політичних та економічних свобод, то в більшості сучасних капіталістичних країн не було би безпритульних і алкоголіків, наркоманів, злочинців та інших антисоціальних елементів, що перебувають на соціальному дні суспільства. Проте вони є у найблагополучніших, з позицій рівня життя, країнах світу. Звідки ж беруться люди, які ведуть примітивний (майже тваринний) спосіб існування, не хочуть працювати й брати на себе будь-яку відповідальність?