Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Із результатів дослідження ми зробили висновок також про специфіку проблеми самореалізації населення регіону. Вихідними моментами самореалізації є усвідомлення образу свого “Я”, вибір ідеалу, цінностей, яким особа хоче присвятити життя, формуванню життєвих позицій і способу життєдіяльності. В суспільстві невизначеності досі немає відповідного загальноприйнятого соціального іміджу, на основі якого можна було б йому самоототожнюватися й розпізнавати самого себе. Йдеться передусім про його об’єктивні внутрішні параметри й координати (механізм адаптації до зовнішнього середовища, спосіб виробництва, рівень та якість життя, соціальну структуру, соціальні інститути, характер суспільних відносин, тип власності, влади тощо), які уможливлювали б виявлення ним власної соціальної специфіки, ідентичності, тобто означення того типу соціуму, що функціонує в суспільстві.

Наше дослідження виявило також, що досить високий рівень адаптації виявився лише в чоловіків віком від 35 до 50 років, хоча тут є факт який зумовлює занепокоєння. Адаптуючись до соціального середовища, чоловіки вичерпують свій адаптивний потенціал; і з огляду на отриману інформацію, потрібні серйозні зміни позитивного характеру в усіх сферах життєдіяльності суспільства з тим, щоб його громадяни почували себе спокійно, надійно й активно працювали задля теперішнього і майбутнього.

На завершення розділу варто наголосити, що адаптаційний період у сучасному суспільстві характеризується здебільшого економічною та політичною нестабільністю, значним зниженням рівня життя переважної частини населення країни, що опинилася в такому стані. Це позначається на свідомості й психологічному стані людей, негативно впливає на їхню поведінку й діяльність, призводить до стану розгубленості й деморалізованості серед населення.

Проаналізувавши специфіку поведінкових стратегій, способів та механізмів, за допомогою яких долаються труднощі (структурних, культурних, ціннісних і демографічних травм), та здійснюється соціальна адаптація до умов трансформаційного суспільства, можна дійти висновку, що проблему соціальної адаптації особистості неможливо розв’язати, абстрагуючись від соціальних, економічних, політичних та психологічних ситуацій, тому що в контексті цих ситуацій і повинна діяти особистість. Свого часу на цю обставину звернув увагу У.Томас, який став одним з перших дослідників понять настанови й ситуації в соціології. Такі ідеї виявилися досить продуктивними в дослідженнях адаптивного процесу, оскільки розкрили нові його сторони.

Проведений аналіз трьох рівнів адаптивних ситуацій – мікро-, мезо- та макрорівневої – дав нам можливість простежити зміни, які відбулися внаслідок трансформації суспільства і є характерними для кожної ситуації окремо. Зміни, які притаманні для мікрорівневої адаптивної ситуації, не виходять за рамки інтересів окремої особистості. Чинниками, які визначають стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні, є бідність, неможливість соціокультурного відтворення, індивідуалізація та ін.

Мезорівнева адаптивна ситуація виходить за рамки інтересів окремої особистості, торкаючись інтересів соціальних груп (сім’я, трудовий колектив і т. ін.). Чинниками, які визначають стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні, є відчуження, конфлікти, протистояння тощо.

Макрорівнева адаптивна ситуація стосується інтересів соціуму в цілому. Зміни в такій ситуації можуть бути спровоковані реформами, революціями, війнами тощо. Стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні визначають поляризація, ринкові пріоритети, невизначеність національної ідеї, політичні суперечності. Зазначені вище чинники детермінують зміни адаптаційних стратегій, унаслідок чого поширюються захисні, компенсаторні та деприваційні практики.

Актуалізація потенціалу особистісної суб’єктивності підсилюється тим, що люди змушені давати собі раду щодо травмуючих деформацій соціального простору сам на сам, не маючи підтримки спільнот, які самі перебувають у ситуації розпаду. На рівні особистості це породжує полярні переживання: від загрози “випасти” за межі суспільства до усвідомлення можливості швидко подолати величезну дистанцію й посісти в соціальному просторі привілейовану позицію.

Наступним висновком є те, що в епоху переходу від однієї системи цінностей до іншої (наприклад, від тоталітаризму до демократії в нашій країні) громадяни витрачають чималі захисні адаптаційні зусилля на пошук найбільш безпечних й ефективних форм поведінки та діяльності, які водночас відповідали б екзистенційним потребам людини.

Соціальна адаптація в контексті інтерпретативного теоретичного підходу означає використання таких пристосовницьких стратегій, що дають можливість людині зберігати її ідентичність. Стратегії соціальної адаптації завжди корегуються зовнішніми оцінками соціального оточення та внутрішнім розумінням особистістю власної ідентичності, яка постає в ролі індивідуального та соціального “компасу” при інтерпретації всього розмаїття соціальних ситуацій у процесі адаптації особистості.

Ми є учасниками й свідками того процесу трансформації в нашому суспільстві, йкий охопив усю систему соціальної організації та систему життєвих цінностей, що знайшло свій прояв в індивідуальній свідомості особистості. Глибокі зміни, які охопили широкий спектр соціальних чинників, вимагаючи зміни стратегії життя і техніки повсякденної поведінки, зумовили потребу вироблення й залучення нових адаптаційних механізмів. Для багатьох це завдання виявилося занадто складним.