Страница 35 из 64
6,7
9,3
6
0,4
0,5
0,4
0,4
0,3
0,3
0,7
0,8
0,8
7найв.
0,4
0,5
0,5
0,7
0,3
0,5
0,4
0,7
0,8
Не відповіли
1,4
0,7
0,0
0,0
0,3
0,3
0.0
0,0
0,2
Середній бал
2,61
2,59
2,43
2,55
2,65
2,75
2,75
2,9
3,2
Як бачимо, розподіл людей за самооцінкою соціального статусу наближається до нормального розподілу: якщо у 1994 році на середній щабель (4-й із семи) претендувало 19 %, у 2004-му – 24 %, то в 2005 році – 30 % дорослого населення України. Це є свідченням домагань доволі великої частини населення України на статус середнього класу в суспільстві.
Такий розподіл оцінок засвідчує, з одного боку, те, що хоча за останній період і відбулися значні трансформаційні процеси, окремі люди все-одно навчилися адаптуватися до соціально-економічних умов, у яких відсутні інституціональні гарантії їхнього матеріального становища. З іншого боку – вербальне судження про власну стратифікаційну належність не обов’язково означає, що респонденти мали на увазі однакові критерії для визначення свого місця в соціальному просторі.
Доцільно зазначити, що сучасне суспільство перебуває у стані аномії. Вона являє собою результат конфлікту чи розбіжностей між “культурною” та “соціальною” структурами, що виражається в унеможливлені досягнення “цілей, що їх визначає культура” нормальними, законними, установленими в суспільстві засобами. Цей стан спонукає до пошуку не тільки визнаних, а й також девіантних способів задоволення потреб та пошуків шляхів адаптації до ситуації, що склалася.
В умовах, коли йде процес глобальної переоцінки цінностей, особисті психологічні інвестування можуть бути законними та незаконними. Законні інвестиції не завжди ефективні, а незаконні вже переходять до іншої поведінкової групи – маргіналів та девіантів.
За В.Стариковим, основними проявами маргіналізації є: 1) втрата об’єктивної належності індивіда до конкретної спільноти без подільшого входження в іншу спільноту; 2) втрата індивідом суб’єктивної ідентифікації з певною групою [117, 142]. Натомість Л.Корель вважає, що “у вузькому значенні цього слова маргінали – це частина населення, яка не бере участі у виробничому процесі, не виконує суспільних функцій, не має соціального статусу та існує на засоби, які здобуваються всупереч загальноприйнятим настановам чи надаються із суспільних фондів”. На її думку, “маргіналізація та люмпенізація суспільства – це “продукт” катастрофічних адаптацій” [1, 200]. Сама собою маргінальна поведінка має щось спільне з “інновацією”, про яку говорив Р.Мертон [118, 118-119], вона характеризується значним культурним акцентуванням мети – успіху, використанням інституційно заборонених, але ефективних, на перший погляд, прийомів розв’язання конфліктів та яскраво вираженою потребою ризикувати тощо. Маргінальною в нашому українському соціумі сьогодні є поведінка, характерна для представників частини “тіньового”, а також досить “помітного” бізнесу. Історія швидко набутих величезних капіталів у нас переповнена досить сумнівними “інвестиціями” в розв’язанні основних соціальних конфліктів.
Гіпотетично можна припустити, що будь-яка культура, якою б вона не була – традиційною, авангардною, маргінальною чи будь якою іншою – не може запропонувати людині універсального набору можливостей, які б задовольняли усіх та кожного, а тому неминуче породжує соціальні “жертви”, тобто “непотрібну” частину людей, що в рамках даної культури живуть не своїм життям, діють та поводяться, не спираючись на свої найсильніші функції та можливості. Наприклад, у період нашого соціалістичного “застою” не могли себе реалізувати ті соціальні суб’єкти, які сьогодні виступають у ролі “рекетирів” та “егоцентриків малого бізнесу”, а також ті, хто і досьогодні не хоче відмовитися од риторики, спрямованої на розвал зв’язків між поколіннями та історичних зв’язків і цінностей, на роздмухування внутрішніх соцієтальних конфліктів. І тих, і тих можна віднести до “злодіїв у законі”, бо у стані “хаосу” немає законів для маргіналів. У сьогоднішньому “хаосі” України з усіх відомих способів привласнення – через працю, капітал, виплати із суспільних фондів споживання, різні законні, але нетрудові канали (виграші, отримання спадку та ін.), незаконні та нетрудові (злодійство, грабунок, форми тіньової економіки) – саме останні отримали найбільше поширення в державному масштабі й стали майже законними, нормативними. Маргінали розробляють новий стиль життя, нову субкультуру з іншим набором цінностей та норм. У цій субкультурі знаходять продовження та розвиток феномени тієї самої жертвенно-маргінальної позиції, яку посідали (свідомо чи несвідомо) сучасні “олігархи” в недалекому застійному минулому: це нехтування традиційними цінностями, неприйняття “рідної” дійсності, нехтування законами та прагнення до хаосу, невизначеність та дріб’язковість сьогочасних бажань, цілей та прагнень, ігнорування змісту й потреби перспективи й багато іншого.