Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Очевидно, що в епоху переходу від однієї системи цінностей до іншої (наприклад, від тоталітарної до демократичної) громадяни витрачають чималі особистісні зусилля на пошук найбільш безпечних і ефективних форм адаптивної поведінки та діяльності, які б одночасно відповідали особистісному “Я”. Проблема пошуку ефективних форм адаптації стосується усіх, але найбільш приховано та небезпечно – молодого покоління, яке в поліфуркаційному суспільстві відчуває приблизно теж саме, що й емігранти в чужій країні: розгубленість, труднощі, пов’язані з відмовою від рідної культури, традиційних норм життя, від розриву із старим поколінням, невміння відчути головне в тих культурних моделях поведінки, які пропонує Україні, наприклад, європейська культура. Відчуття потреби вимушеної імітації породжує комплекс соціальної та індивідуальної неповноцінності.

Міжособистісні, інформаційні, структурно-організаційні, ціннісні конфлікти більш загального порядку (наприклад, у критеріях оцінки ідей та поведінки соціальних груп, суттєва різниця в соцієтальних цілях та ідеалах, різниця в способах життя, ідеології та релігії тощо) також здатні створити в суспільстві ситуацію, яка стимулює підживлення динаміки та значущості адаптивних процесів.

Перелічені, а також багато інших індивідуально значущих та виявлених внутрішніх конфліктів (наприклад, між соціальною ідеєю і характером особистості, між звичним змістом життя та його знеціненням, суперечності в моральних переконаннях однієї й тієї самої людини, між власними почуттями, суспільним обов’язком та відповідальністю, між добром та брехнею, почуттям істини та слабкістю духу тощо) як зазначають Е.Донченко, Т. Титаренко, - породжують  потребу пошуку суб’єктивно безпечної “ніші” [105; 48].

Досліджуючи проблему соціальної адаптації, потрібно звернути увагу на потенційний феномен конфлікту, який може виконувати як позитивну, так і негативну роль.

Позитивна роль конфлікту полягає в тому, що:

tу процесі його розв’язання може виявитися спільність інтересів, прагнень, ідеалів та цілей (які приховувалися до вичерпання конфлікту за псевдовимогами), спроможний стати основою укладення формальних та неформальних союзів між учасниками конфлікту;

tконфлікт часто допомагає виокремити першочергові завдання, які належить розв’язати для нормального розвитку окремого соціуму;

tконфлікт, що нормально розвивається та нормально розв’язується, стимулює вироблення ефективних заходів для запобігання майбутнім можливим деструктивним конфліктам, кризам тощо.

Водночас конфлікт є носієм негативних функцій. Наприклад:

tяк правило, позбавляє людей звичних та стійких стосунків з іншими людьми, що змушує їх  починати шукати себе наново;

tчасто змушує людей, великі групи, організації чи навіть усе суспільство зайняти широко розрекламовані позиції, які відтак (саме з причини їхнього оприлюднення) нелегко змінити чи відмовитись од них, що змушує суб’єкта навіть у разі помилки далі йти неправильним шляхом;

tчасто слугує причиною непорозуміння між тими, хто реально є потенційним ядром соціальної динаміки, перешкоджаючи в такий спосіб розвитку коаліційних зв’язків у суспільстві;

tможе настільки реально змінити пріоритетні завдання соціуму, що це ставить під загрозу інші його інтереси.

Природне намагання людей та груп уникнути негативних наслідків конфлікту та вийти на його позитивні можливості породжує рух, пошук, помилки та правильні рішення – все те, що в решті-решт виявляється в розподілі соціальної динаміки на різні течії, не рівні за величиною та значущістю.

Пропоную розглянути специфіку зафіксованих в процесі теоретичного аналізу та на основі деяких емпіричних даних [32; 39; 64; 65; 106; 107] адаптаційних процесів в українському соціумі.

Почнемо з найбільш поширеного та найменш індивідуалізованого серед інших адаптивних процесів, - процесу ідентифікації. Чимало різних дослідників аналізували цей феномен у найрізноманітніших його ролях та рисах (самоідентифікація, ідентичність, публічна і соціальна ідентичність, множинна ідентичність, негативна, аутентично укорінена, почергова, полемічна ідентичність тощо).

У будь-якому соціумі існують цілі духовні прошарки, які складаються з набору культурно-історичних цінностей, що притягують до себе певні, специфічні для кожного соціуму форми та стилі поведінки. Наприклад, чи можемо ми уявити цілі натовпи, що втратили глузд від прагматичної вигоди, спекулянтів у давній Англії? Чи може англійський менталітет породити такі флуктуації навіть у моменти економічних криз? Важко собі це уявити. В українському суспільстві, численні групи людей відвертаються од своїх традицій, втрачають елементарну людську гідність, отримують дуже мало й зазнають значно більше образ іа зневажливого ставлення, ніж вони на те заслуговують. Чимало людей не можуть організуватися для нормального людського життя, страждають соціальною апатією та небажанням втручатися у хід подій, що перейшли межі припустимої норми.

Російський соціолог В.Ядов зазначає, що формування соціальної ідентичності, що відіграє важливу роль у механізмі конструктивних адаптацій, у сучасних кризових умовах здійснюється за “принципом “від протилежного”: люди швидше усвідомлюють, з ким вони себе ідентифікують, однак важче набувають відчуття позитивної соціальної групової ідентичності. Водночас криза інтенсифікує соціальні ідентифікації особистості з постійним колом ближніх  (родина, близькі, колеги, люди одного покоління, сусіди)” [108]. Додамо: якщо в певного адаптанта невелике або зовсім відсутнє близьке оточення, а інші “соціальні опори” ідентифікації послаблені (старі зруйновані, нові не створені), то це посилює деструктивну спрямованість адаптивної поведінки, провокуючи виникнення соціальної патології різного виду.