Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Невизначеність ситуації на ринку праці в Україні та потреба самостійного пошуку нових джерел доходу для своїх сімей активувала механізми самоорганізації. Прикладом компенсаторних практик у сучасній Україні є повсюдна праця населення на присадибних ділянках тощо, яка здійснюється для підтримки матеріального достатку. Одним з найефективніших способів виживання стала трудова міграція мешканців країни за її межі. Звернувшись до матеріалів соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної, вибіркова сукупність якого у 2005 році складала 1800 осіб і репрезентувала доросле населення України (віком понад 18 років), ми побачимо, що частина людей виїжджає на тимчасові заробітки за межі України: 12% населення зазначили, що бодай один із членів їхніх сімей має досвід тимчасової роботи за кордоном. У західних регіонах України такий досвід більш поширений, ніж в інших (тут таких сімей 21%, у південних регіонах близько – 13%, у центральних – майже 10%, у східних – лишень 8%). На запитання щодо подальших планів, пов’язаних із роботою за кордоном, 6% респондентів відповіли, що планують найближчим роком (2005) поїхати за кордон на тимчасові заробітки (у західних регіонах – 14%, центральних і східних – від 4% до 5%) [66, 128-129]. І хоча, цифри трудових мігрантів дещо занижені, навіть вони вже багато про що говорять. Доцільно також зазначити, що більше половини громадян України працевлаштовувались за кордоном за усною домовленістю з роботодавцем, без юридичного належного оформлення трудової угоди. Решта укладали трудовий договір ще в Україні або в країні тимчасового перебування. Половина з тих, хто має закордонний трудовий досвід, має намір упродовж найближчого року знову виїхати за кордон з метою заробітчанства.

Але використання компенсаторних практик на цьому не завершується. В новому середовищі заробітчан також очікують проблеми. Зміна місця проживання, клімату, інше (а можливо, й вороже) соціокультурне середовище можуть підірвати їхнє здоров’я, і, не маючи медичної страховки, вони змушені будуть розпродувати цінні речі, просити милостиню тощо.

Звісно, стадія актуалізації компенсаторних практик не завжди завершується так драматично. Призначення таких адаптацій полягає в тому, щоб: 1) дочекатися, коли припиниться дія неприйнятного чинника й повернутися до вихідного, “доадаптивного” стану; 2) чи, відтягнувши час, підготуватися до більш адекватної відповіді на виклики оточення (наприклад, переглянути і скорегувати суб’єктивний концептуальний образ світу, відшукати нові, досконаліші способи реагування на агресію з боку зовнішнього середовища, переглянути і змінити ціннісні орієнтири, (про що ми будемо вести мову у ІІІ розділі).

До адаптаційних практик також належать і деприваційні, що здійснюються шляхом зниження рівня зазіхань, спрощення внутрішньої структури адаптанта, стереотипів його поведінки. Так модель пристосування грунтується на стратегії самообмеження. За роки трансформації в Україні назбиралося безліч прикладів використання деприваційних адаптивних практик, таких, як зниження споживчих стандартів, розпродаж збіднілими прошарками населення коштовних речей (прикрас, хутряних виробів, книг), здавання помешкання в оренду, обмін облаштованих квартир на житло меншої площі у віддалених районах тощо.

Отже, динаміка, масовий характер та непередбачуваність суспільних змін призвели до зміни соціальної ситуації на всіх рівнях, що детермінувало доповнення, а подекуди й заміну адаптаційних практик (асимілятивні, акомодаційні, зустрічні, коадаптаційні, дезадаптаційні, реадаптаційні), - які  використовувалися при адаптаціях до соціальних систем, що змінюються повільно, - на практики, які допомагають пристосуватися до нової соціальної ситуації (захисні, компенсаторні, деприваційні та ін.).

 

 

 

2.2. Особистісний вибір поведінкових стратегій соціальної адаптації в перехідному суспільстві

 

В адаптаційних процесах соціального характеру надзвичайно важливим як для окремих індивідів, так і для значної кількості людей є подолання вагомих перешкод і труднощів, що трапляються зустрічаються на їхньому життєвому шляху. Таке подолання безпосередньо залежить від людської активності та діяльності. Саме завдяки матеріально-перетворювальній діяльності людина  поставала  як вид homo sapiens; цим вона зберегла і розвинула себе в перебігу історії.

Індивідна активність повинна бути спрямована на соціально цінну, а не руйнівну діяльність. Утвердження особистості в адаптаційних процесах передбачає постійну предметно орієнтовану активність з метою зміни соціальної реальності, у тому числі й умов власного існування. Діяльність з її матеріальними атрибутами та суспільні відносини, що формуються в цьому процесі, є фундаментальна основа людини як соціальної істоти. Однак діяльність неможлива без її духовного забезпечення. Чим вищий рівень діяльності, тим сильніша потреба в її одухотворенні. Особливо переконує в цьому сучасний стан українського суспільства. Сьогодні стає цілком очевидним, що дедалі більшого значення для людини набувають запитання: в ім’я чого вона живе, що її чекає в майбутньому, що важливіше для неї – мати чи бути тощо. Тож значною втратою, для суспільства з іншого боку, стає життєва орієнтація багатьох людей, (особливо молодих бізнесменів), виключно на себе, на задоволення своїх індивідуальних потреб.

Вихід матеріальних проблем на передній план, постійна пропаганда (через рекламу, західні кінофільми) матеріальних символів “нового життя” призвели до того, що матеріальні аспекти життя в свідомості громадян відвели  на задній план інші (культурні, соціальні, політичні, особистісні). І запитання “чи нормально Ви живете?” наразі означає “чи вистачає Вам грошей, щоб нормально жити?”. У “нормального життя” з’явився грошовий еквівалент, для вимірювання якого соціологи пропонують назвати величину доходу, який, на думку респондента, дав би його родині можливість нормально жити.