Страница 26 из 64
Практично будь-який перехід соціальної системи з одного відносно стабільного стану в інший крізь періоди соціальних криз, потрясінь зумовлює потребу в адаптаційних та реадаптаційних процесах. Звідси адаптивна ситуація може розглядатися як фіксація відображення соціальних, політичних, психологічних змін, що породжують пристосувальницькі процеси. Отже, реальною ситуацією для суб’єкта адаптації буде та, яку він оцінює, не прагнучи її змінити чи змінитися самому. Адаптивною реальну ситуацію створюють значущі для суб’єкта зміни її параметрів, які змушують його до пристосування. Реальна ситуація перетворюється на адаптивну як у результаті спонтанних змін, так і цілеспрямованого соціально-економічного, політичного та психологічного впливу.
Парадоксальність ситуації, що виникає внаслідок соціальних трансформацій, полягає в тому, що перетворення соціального простору, супроводжуване змінами функцій, а почасти й суттєвими втратами для різних соціальних груп, водночас сприяє актуалізації особистісної суб’єктності, відкриваючи індивідам нові, до цього недосяжні, непривабливі або просто невідомі їм частини соціального простору. Більше того, дисбаланс соціальної структури сприяє не тільки руйнації, а й народженню нових соціальних груп, започаткованих найбільш творчими та активними індивідами. З таких позицій, групові втрати для індивідів можуть поставати як набутки.
Актуалізація особистісної суб’єктивності підсилюється тим, що люди змушені давати собі раду серед травмуючих деформацій соціального простору сам на сам, не маючи підтримки спільнот, які теж перебувають у стані розпаду. На рівні особистості це породжує полярні переживання: від загрози “випасти” за межі суспільства до усвідомлення можливості раптом подолати величезну дистанцію й посісти в соціальному просторі привілейовану позицію.
Можна погодитися з О.Злобіною в тому, що “процеси перебудови соціальної структури “запускають” механізм особистісної пошукової активності, який водночас забезпечує як перебудову особистості, так і переструктурацію соціального простору. Соціальна мобільність скеровується не лише ззовні, з боку панівного владного порядку, що встановлює правила гри, а й із середини, самими акторами, які прокладають у соціальному просторі траєкторію власного життя. Цей опір зовнішнім домінантам є елементом утворення нового соціального порядку” [102, 430-431].
Період функціонування суспільства, що трансформується, загалом можна визначити як проблемний, оскільки його громадянам доводиться постійно стикатися з проблемами, що раніше їх не хвилювали. І не тільки стикатися, а й розв’язувати їх відповідно до реалій життя. Людина, що опинилася в проблемній ситуації, постає перед вибором: починати розв’язувати проблему й водночас зазнати всіх негараздів життя, чи залишити все без змін і змиритися з наявністю проблеми. Така ситуація невизначеного вибору характерна для перехідного суспільства й зумовлює поведінку не окремих індивідів, а переважної більшості людей. Вагоме значення має готовність людей до розв’язування своїх проблем, здатність брати на себе відповідальність за своє життя. У цьому розумінні В.Франкл влучно зазначив: “Людина не звільнена від умов. Однак вона вільна обирати позицію щодо них” [73, 77]. Проте зробити цей крок і усвідомити особисту дійову позицію, піднестися над ситуацією вдається далеко не кожному.
Відомо, що адаптивні ситуації можуть відрізнятися за ознакою модальності суб’єкта взаємодії:
tВзаємодія на рівні “особистість-особистість” характерна для широкого кола адаптивних ситуацій педагогічного, інтелектуального, психологічного типу. Визначальним в адаптивній ситуації цього типу є міжособистісний характер взаємодії, тобто зміни, що відбуваються з кожною особистістю як суб’єктом взаємодії.
tВзаємодія на рівні “мала група (сім’я, колектив тощо) особистість” притаманна всім ситуаціям змішаного соціально-психологічного типу, в яких вирішальну роль відіграє адаптивний вплив вузького кола людей на особистість. Зміни в соціальній групі ускладнюють адаптивну ситуацію.
tВзаємодія на рівні “суспільство-особистість” характеризується вирішальною роллю в адаптивній ситуації соціальних інститутів.
Незважаючи на те, що особистість та суспільство різнорівневі, нерівнозначні соціальні системи, і зв’язок між ними налагоджується такими посередниками, як соціальні групи та інститути, особистість відіграє активну роль у розв’язанні різних адаптивних ситуацій. Суспільство водночас виявляє активність через інститути, змінюючи соціальну адаптивну ситуацію з метою впливу на особистість.
Як наслідок, виділимо три рівні адаптивних ситуацій: мікрорівневу, мезорівневу та макрорівневу. Оскільки адаптивна ситуація, вбираючи в себе усі зовнішні та внутрішні впливи, щоразу являє собою їхнє органічне сплетіння, то в основу даної класифікації будуть покладені кількісний та якісний параметри трьох типів взаємодії.
Зміни, що характерні для мікрорівневої адаптивної ситуації, не виходять за рамки інтересів окремої особистості. Для прикладу, закінчення вищого навчального закладу змінює рівень домагань особистості, змушуючи її до встановлення рівноваги між своїм новим соціальними статусом, новими індивідуальними потребами та об’єктивними можливостями їх реалізації.