Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Українське суспільство, сьогодні перебуває в трансформаційному стані. Варто зазначити, що в соціологічній науці існують дві позиції: одна з них базується на твердженні, що процес перебудов передбачає собою цілеспрямований перехід суспільства із вихідного до більш прогресивного стану. Інша позиція, (якої дотримується й автор), полягає в тому, що цей процес набув спонтанного характеру, тому правильніше буде назвати його трансформацією. Трансформаційний процес є результатом взаємодій багатьох соціальних суб’єктів, індивідів, організацій, груп, сукупність яких можна розглядати як макросуб’єкт суспільних перебудов. Спонтанний характер трансформаційного процесу, його залежність від багатьох чинників зумовлює непередбачливість результатів.

Трансформаційні процеси в Україні характеризуються значною активністю, різкою швидкістю перебігу та глибиною змін в окремих сферах суспільства. Інша особливість суспільства, що трансформується, полягає в тому, що в ньому наявні елементи як “старої”, так і “нової”, а також саме “перехідної” соціальної системи. Цьому станові характерний й особливий “проміжний” тип особистості, якому притаманний “перехідний” стиль життя.

Варто було б звернути увагу на те, що об’єктивною стороною суспільних перебудов виступили якісні зміни в системі соцієтальних відносин, які супроводжуються зміною фундаментальних механізмів соціального регулювання та якісною трансформацією соціальних інститутів. Зміни вплинули передусім на цінності та норми, які були в основі найважливіших соціальних інститутів. Радянські системоутворчі цінності (“інтернаціоналізм”, “колективізм”, “ентузіазм”, “альтруїзм”, “боротьба”), були замінені “ринково-демократичними” (“матеріальні статки”, “добробут дітей”, “здоров’я”, “міцна родина”, “цікава робота”, “підвищення освітнього рівня”, “незалежність у справах, судженнях і вчинках”).

Соціальна адаптація в умовах суспільних перебудов являє собою два процеси, що відбуваються одночасно: адаптація до елементів нового суспільного ладу та адаптація до перехідної системи. Це додає нового аспекту у вивчення адаптації як різновиду соціальних відносин. З одного боку, соціальна адаптація до соцієтальних змін може набувати імітаційного характеру. Тобто соціальний суб’єкт посідає позицію конформіста, який погоджується практично з усіма нововведеннями, разом з неминучими негативними процесами. Цей досить некритичний підхід може довести суб’єкта до суто зовнішнього сприймання цінностей у новому суспільному устрої.

З іншого боку, прийняття нових цінностей може призвести до псевдоадаптації, яка допускає досить щире і позитивне сприймання таких цінностей і норм, які насправді можуть бути негативними, такими, що знищують особистісні якості суб’єкта.

Особливу увагу в процесі адаптації доцільно звернути також і на ступінь активності соціального суб’єкта. Згідно з діяльнісно-активістським підходом, діяльнісні суб’єкти здійснюють безперервний процес перебудови соціальних структур.

Проблему адаптації особистості неможливо розв’язати, абстрагуючись від соціальних, економічних, політичних та психологічних ситуацій, тому що саме в контексті цих ситуацій особистість і повинна діяти. Свого часу на цю обставину звернув увагу У.Томас, який став одним з перших дослідників поняття настанови та визначення ситуації в соціології. Ідеї такого роду повинні бути досить продуктивними в дослідженнях адаптивного процесу та розкрити нові його сторони. Як індивід інтерпретує та конструює адаптивний складник соціальної реальності, тлумачить характер змін, що стаються у цій реальності? Які смисли та значення вкладає в події, що стаються? Яку ситуацію визначає для себе як адаптивну, а яку такою, що не потребує адаптацій? Як здійснюється вибір адаптивної моделі поведінки? Він писав: “Ми повинні поставити себе на місце суб’єкта, який намагається знайти свою дорогу в цьому світі, і передусім ми повинні пам’ятати, що середовище, яке на нього впливає й до якого він адаптується, це його світ, світ природи й суспільства, якими їх бачить він, це не об’єктивний світ науки, яким його бачить науковець. Індивід реагує лише на події з власного досвіду, до якого входить не те, що абсолютно об’єктивний спостерігач може виявити в доступній йому частині світу, а лише те, що знаходить там сам індивід” [Цит. за: 100, 276].

Належність поняття “ситуація” до категорій соціальної діалектики М.Сєлєзньов спробував обґрунтувати так: “Поняття “ситуація” зазвичай тлумачиться у філософії як сукупність об’єктивних умов, за яких суб’єкту доводиться діяти по-своєму. Жодної ситуації не можна визначити безвідносно до суб’єкта, який у ній діє” [101, 33]. Зазначимо, що це визначення охоплює фактично всю “сукупність об’єктивних умов”, які впливають на суб’єкта тоді, коли насправді індивід реагує не на весь комплекс чинників, а на обраний набір умов, які відрізняють одну ситуацію від іншої. Саме цей визначений, обмежений набір факторів спонукає індивіда до адаптивної діяльності. Тому для аналізу соціальної адаптації та адаптивної діяльності потрібне уявлення про реальну ситуацію: того об’єктивного фрагменту, який виокремила людина з навколишньої дійсності, свідомо обмежила своїм полем зору, і який адекватно відображається в її свідомості.

У повсякденності людини можна виділити певний перелік типових негативних подій, які змушують її до адаптивних зусиль, перетворюючи життєву ситуацію з нормальної на важку, адаптивну. Масштабні зміни в українському соціумі віддзеркалюються не тільки в появі скрутних ситуацій повсякденного життя людини, а й у мірі скрутності цих ситуацій, у можливостях щодо їх подолання, в ситуаційній взаємодії соціальних чинників, які визначають  життєдіяльність адаптанта.