Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Поняття “моральні почуття” використовується у двох аспектах: 1) для позначення емоційного стану людини, що виникає під впливом зовнішніх подразників (певних проявів соціального середовища і природних факторів – землетрусів, засухи, цунамі, масових епідемій та інших видів стихійного лиха); 2) для позначення позараціональних спонукань індивіда до морального вчинку. Виділені в першому та другому аспектах моральні почуття можна розглядати як особливу форму соціальних потреб, що ушляхетнюють  духовний світ і практичну діяльність людини. Розвинуті моральні почуття допомагають індивіду співпереживати радість і горе іншої особи, викликають емоційну ідентифікацію з її внутрішнім духовним світом, тобто створюють можливості солідарності людей у їх спільних справах та спілкуванні.

Звільнення нашого суспільства від тоталітаризму сприяє відродженню й, активному функціонуванню справжніх людських цінностей, створює передумови утвердження в суспільстві кращих ідеалів свободи, демократії, а в індивідному житті людини – чіткої диференціації між справедливістю і несправедливістю, добром і злом, честю і безчестям тощо. Людина навчається добру в інших людей, але й перші уроки зла вона отримує від них. А ось “баланс” добра і зла, який формується в душі,  значною мірою залежить від самої людини, від її нахилів, рис характеру тощо. Як зазначає А.Титаренко, “Здатність відчувати і творити добро, а також розпізнавати зло і бути стійким щодо нього – особлива моральна якість особи, яку вона не може отримати готовою від оточення, а повинна виробити самостійно, вистраждати в пошуках і боротьбі... Моральна чистота свідомості – не дитячий стан невинності і незнання. Моральна особистість є результатом боротьби, яка включає не просто зусилля, а творчі зусилля. Лише в результаті цих зусиль утворюється стійкість і непримиренність щодо зла, несправедливості, спокус егоїстичного свавілля” [98, 285-286].

Слід сказати, що неодмінною передумовою формування в особистості почуття активності та відповідальності є вироблення в неї в процесі освіти,  виховання, соціалізації в широкому значенні цього слова права на відповідальний вчинок,  уміння співвідносити його з учинками інших людей. Це означає, що сфера діяльнісно-практичної співучасті особистості в суспільних процесах має дедалі більше розширюватися та поглиблюватися.

Розглядаючи соціальну адаптацію як процес активного пристосування особистості до середовища, яке змінюється, за допомогою різних соціальних засобів, ми зустрілися з потребою проаналізувати не лише середовище яке змінилося, а й зміни самої особистості у процесі адаптації. Активне чи пасивне пристосування, вибране особистістю для “виживання”, - принципового значення це не має, оскільки процес її взаємодії із соціальним середовищем від самого початку набуває характеру суб’єкт-об’єктних стосунків.

Специфіка сучасного українського суспільства полягає в тому, що воно перебуває у трансформаційному стані, тобто особливому специфічному стані, який, з одного боку, можна охарактеризувати як стійкий, а з іншого – нестабільний. Це стан невизначеного розвитку, який містить у собі різні варіанти та можливі альтернативи розвитку. А сам процес психологічного засвоєння іншої (не радянської) нормативності, іншої системи цінностей є на наше переконання, процес “перебудови” свідомості, який забезпечує “успішність” чи “неуспішність” входження в нові соціально-економічні умови та виступає раніше фактором адаптації, ніж теоретичним описом взаємного пристосування особистості до соціального середовища, що змінюється.

Однак відчуття цієї нової суспільної атмосфери можна вважати лише першим етапом адаптації до неї як умови поведінкової активності. Як свідчить соціальна практика, виходячи з цієї позиції, можна йти в різних напрямах. Одні люди намагаються реально скористатись новими можливостями, змінюють місце роботи, професію, включаються у сферу ринкових відносин і т.ін., тобто ініціативно, самостійно створюють новий соціальний простір життєдіяльності. Інші розгублюються, позбавившись заведеного регламенту життя, вони відчувають себе самотніми, покинутими напризволяще, зазнають стресів та інших психічних розладів.

 

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ПРОЦЕСІВ СОЦІАЛЬНОЇ

АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРЕХІДНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

2.1. Нова соціальна ситуація як детермінанта змін адаптаційних процесів

 

Процес соціальної адаптації багато в чому визначають зміни, що відбуваються в суспільстві. Іноді вони радикально змінюють характеристики соціального середовища, де проживають соціальні суб’єкти. За словами Т.Заславської, так відбувається “зумовлена зовнішніми чинниками та внутрішньою потребою поступова, не пов’язана зі зміною керівної еліти, але водночас радикальна та відносно швидка зміна соціальної природи чи соцієтального типу суспільства” [99, 149].

А.Данилов вважає, що “трансформацію доцільно розглядати як процес, що піддається регуляції з метою виведення суспільства на шлях нормального еволюційного розвитку. Інтерпретуючи зміст пострадянської трансформації, він  виступає проти ідеологізуючого підходу, називаючи його антинауковим, таким, що привчає пересічну людину тлумачити сьогоднішні суспільні суперечності лише наслідками панування комуністичної ідеології. На його думку, витоки цих суперечностей почасти приховані  в завуальованих намірах ініціаторів “перебудови”, які прагнули встановити в суспільстві буржуазні відносини. Тому сьогоднішня криза – це криза нових стосунків, основою якої є суперечності” [Цит. за: 126, 719].