Страница 20 из 64
Звернувшись до даних соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної, вибіркова сукупність якого в 2005 році складала 1800 осіб і репрезентувала доросле населення України (віком понад 18 років) ми побачимо, що сучасним українцям для активності не вистачає вміння жити в нових суспільних умовах (35,2), норм і цінностей, які об’єднують людей у державі та суспільстві (39,2%), здоров’я (51,3%), бажаної роботи (45,9%), економічних знань (46,3%), можливості підзаробляти (47,6%), юридичної допомоги для захисту своїх прав (51,3%), упевненості у своїх силах (33,8%), рішучості в досягненні мети (30,9%) і т.д. Крім того, не вистачає ще багатьох передумов: порядку в суспільстві (68,7%), можливості дати своїм дітям повноцінну освіту (59,8%), фінансових заощаджень (83,4%), надійності чинних законів (68,7%), можливості харчуватися за смаками (63,0%), повноцінного відпочинку під час відпустки (39,9%), змістового дозвілля (46,1%), доброго житла (40,9%), упевненості в майбутньому (66,9%) [66, 73-85].
Не слід забувати також, що діючий засобами діяльності суб’єкт – це завжди також і суб’єкт, що усвідомлює. Діяльність неможлива без її духовного забезпечення. Чим вищий рівень діяльності, тим сильніша потреба в її одухотворенні. Особливо переконує в цьому сучасний стан нашого суспільства. Сьогодні очевидно, що дедалі більшого значення для людини набувають питання: заради чого вона живе, що її чекає в майбутньому? Що важливіше для неї – мати, щоб бути, чи бути, щоб мати?
Також слід зазначити, що пасивність, інфантильність, соціальна нейтральність прирікають мислення та почуття особистості на бездіяльність. А “мовчання” духовного світу особистості – запорука безкарного розгулу в її просторі чужих істин, принципів, думок та ідеалів. Ось чому такою актуальною є проблема формування соціальної активності в усіх членів нашого суспільства, і передусім у молоді. І не просто активності як такої (вона може мати і негативний заряд), а усвідомлення молодими людьми своєї співпричетності до всього, що відбувається в суспільстві та їх готовності примножувати прогресивні починання, які притаманні багатьом нашим громадянам. Молодь оцінює ті чи ті явища, виходячи із знань, отриманих у навчальних закладах, із засобів масової інформації, з оцінок батьків, близьких, перекладеної з іноземних мов літератури. Звичайно, в цій роботі певне місце посідає і осмислення власного пережитого. Але воно в переважній більшості не має вирішального значення при домінуючому впливі на молодих людей тих соціально-культурних ідеалів, які склалися у світі дорослих.
Сьогодні досить актуальним є феномен “втечі від свобод”, на який свого часу звернув увагу Е.Фромм; цей феномен, як переконливо довів учений, визначається якісними змінами в суспільстві [21]. Сприймаючи їх, соціальний суб’єкт оцінює ситуацію емоційно чи раціонально. Причому раціональну позицію займає значно менша частина населення. Для більшості стан адаптації пов’язаний з особистими переживаннями, які заважають їм упевнено оцінити свої власні можливості. Така невпевненість може дорого коштувати тій особі, яка, вагаючись, не робить свого вибору, а лише чекає допомоги з боку інших людей. У наукових дослідженнях цей факт оцінюється як дезадаптація населення, тобто відсутність у багатьох специфічних адаптивних механізмів, які повинні забезпечувати внутрішню стабільність соціальних суб’єктів за умов трансформації соціального середовища.
Соціальна адаптація до сучасних умов існування є досить складним процесом. Будь-який вид діяльності поєднує в собі елементи матеріального та ідеального, оскільки навіть найпростіша фізична праця (не говорячи вже про розумову) здійснюється за участю свідомості людини. Ось як пише про це американський філософ, професор Дж.Лакс: “Навіть проста фізична діяльність містить дії – сегменти, і кожний з них ретельно перевіряється з тим, щоб визначити ті зміни в русі, які потрібні для досягнення бажаного результату... Надмірна діяльність і задоволення утворюють, отже, нерозривний ланцюг взаємодії різних елементів людської життєдіяльності. За великих пристрастей бажання спонукають до діяльності, а їх задоволення підтверджує уже здійснювана діяльність” [89, 110].
Людська природа, за словами Дж.Лакса, “змінюється відповідно до людських намірів, діяльністю та задоволенням потреб. А відмінності в намірах, діяльності і задоволенні потреб зумовлюються різноманітними цінностями, які закладають основу способу життя. Залежно від того, хто ми є, визначається й характер цінностей і самої нашої діяльності” [Там само, 111]. Якщо врахувати, що в соціальному і природному середовищі людина реалізує себе в предметно-спрямованій діяльності, вступаючи при цьому в різноманітні суспільні відносини з іншими людьми, то постає питання не про якусь окрему діяльність, якою переважно займається людина, а про синтез різноманітних діяльностей в єдності індивідного духовного світу особистості. За словами Е.Ільєнкова, “особистість... є одиничний вираз життєдіяльності “ансамбля суспільних відносин загалом”, а дана конкретна особа “є одиничний вираз сукупності цих відносин (не всіх), якими вона безпосередньо пов’язана з іншими індивідами” [90, 330].