Страница 16 из 64
1.3. Ціннісні параметри соціальної адаптації особистості як соціологічна проблема
В широкому розумінні цінностями є предмети і явища (як матеріального, так і ідеального порядку), а також їх якості і властивості, які мають певну значущість для суспільства та особистості, тобто здатні задовольняти їхні потреби та різноманітні інтереси. В соціології цінності розглядаються головним чином як соціально-нормативні регулятори суспільного життя і поведінки людей, як фундаментальні норми (моральні, законодавчо-правові, релігійні та ін.), що забезпечують цілісність соціального організму [126, 1216].
У психології поняттю “цінність” може надаватися декілька значень, залежно від аспекту, який на даний момент розглядається:
t
t
ttЦінність як суспільний ідеал, вироблений суспільною свідомістю, абстрактне уявлення про атрибути належного в різних сферах суспільного життя, яке міститься в ньому.
ttЦінності, які постають в об’єктивованій формі у вигляді витворів матеріальної та духовної культури чи людських учинків.
ttСоціальні цінності, переломлюючись через призму індивідуальної життєдіяльності, входять у психологічну структуру особистості у формі особистісних цінностей [70, 442].
t
t
Зміст цінностей зумовлений соціальними факторами, на що не раз вказував засновник Французької соціологічної школи Е.Дюркгайм. Суспільство, на його думку, є сховищем усіх людських цінностей, які випливають із соціальної реальності. Така позиція рішуче протистоїть позиції філософів баденської школи, згідно з якою цінності перебувають по той бік емпіричної реальності і можуть бути предметом лише віри, а не наукового пізнання [71, 105]; [58, 58-59].
Поняття “цінність” Говард Парсонс пов’язує з іншим поняттям – “здійснення”. Останнє означає процес актуалізації ціннісно-структурованих потреб особистості – біологічних, індивідуальних, міжособистісних, екологічно-планетарних і навіть космічних. Цінність, на його погляд, у найзагальнішому значенні цього слова – “бажаність, або придатність будь-чого що стосується людини” [72, 197].
Досить оригінальні думки щодо природи цінностей та їх значення для людини висловлює австрійський філософ і психолог В.Франкл. “Бути людиною, - пише він, - означає бути небайдужим до смислу, який вимагає здійснення, і цінностей, що вимагають реалізації. Це означає жити в полі напруги, яка виникає між полюсами реальності та ідеалів, які вимагають матеріалізації. Людина живе ідеалами й цінностями. Людське існування не автентичне, якщо воно не виступає як самотрансценденція” [73, 285]. При цьому Франкл виділяє цінності “вічні” та “ситуативні”. “У певному розумінні ситуативні цінності завжди десь “за сценою”, в очікуванні своєї пори, і людина має єдину можливість реалізувати їх, - пише Франкл. – Якщо ця можливість втрачена, вона зникає безповоротно; ситуативна цінність так і залишається нереалізованою. Для людини названа цінність втрачається назавжди” [Там само, 184].
До ціннісної проблематики не раз звертався також видатний американський соціолог Т.Парсонс. У своїх працях він наголошував, що потрібно досліджувати не взаємодію реальних та ідеальних чинників, а взаємопроникнення соціальної та культурної систем, які не просто взаємозалежні у своєму розвитку, а взаємопроникають одна в одну. Адже формування структури соціальної системи невід’ємне від формування структури культурної системи, і навпаки. Нерозуміння цього є причиною багатьох теоретичних труднощів. Соціальна та культурна системи зумовлюються цінностями, які мають “стратегічне значення” для всіх систем і для всього суспільства. Тому предметом соціології знання, на думку Парсонса, мають бути проблеми емпіричного екзистенційного знання в його співвіднесенні з цінностями соціальної та культурної систем.
Під оцінкою Т.Парсонс розуміє “баланс”. Зміст оцінки виводиться з бажань і потреб суб’єкта і стосується різних об’єктів. Оцінки є складовою частиною будь-яких “культурних систем”, а в інституціалізованому вигляді – також і “соціальних систем”, у яких оцінки стають цінностями [74, 367-378].
Парсонс намагається примирити цінності з об’єктивністю соціальної науки. При цьому він у самих цінностях шукає основу об’єктивності. Цінності, на його думку, поділяються на два види: – інституціалізовані та неінституціалізовані. “В оцінках однаковою мірою задіяні внутрішні можливості суб’єкта та можливості зовнішнього світу, а ставлення суб’єкта до реальності лежить в основі ціннісних оцінок. Але в них виражається також і зворотний зв’язок, активний корегуючий і стимулюючий вплив об’єктивного світу на самі потреби людини, здатність предметів і явищ задовольняти чи не задовольняти їх” [Там само].
Поняття “ціннісні орієнтири індивіда” було введено в соціологію у 20-х роках ХХ ст. американським соціологом Вільямом Томасом та польським соціологом Флоріаном Знанецьким, що жив певний час у США. Вони відомі як автори першої книги в галузі емпіричної соціології “Польський селянин у Європі та Америці” (Чикаго, 1921). Ціннісні орієнтири індивіда названі автори розглядають як соціальну настанову, що регулює його поведінку. В такому контексті ціннісні орієнтири стали предметом численних досліджень в американській та західноєвропейській соціології, а ще більше в соціальній психології. Як відображення фундаментальних соціальних інтересів людини, ціннісні орієнтири виражають її суб’єктивну життєву позицію, світоглядні та моральні принципи. У У.Томаса та Ф.Знанецького цінності набувають “ситуативного” характеру. Центральне місце в їхній теорії займає поняття “соціальна ситуація”, яка включає як об’єктивно існуючі соціальні цінності, так і суб’єктивні настанови. Формування особистісної системи цінностей відбувається при “визначенні ситуації” індивідом за допомогою їхньої взаємодії та суперництва [75, 357].