Страница 15 из 64
З огляду на зазначене, А.Лобанова пропонує виокремити такі основні форми соціальної мімікрії, як функціонально-конструктивна, функціонально-деструктивна, а також дисфункціонально-конструктивна, дисфункціо-нально-деструктивна та нон-функціональна.
Функціонально-конструктивна мімікрія, що являє собою структурно доцільну форму адаптації соціальних суб’єктів до соціальної системи, в якій вони живуть і працюють, завжди спрямована на конструювання або підтримку соціальної системи в життєздатному стані. В цьому приховується її позитивний кінцевий результат. Вона ґрунтується на такій ціннісно-символічній основі, яка виправдовує маскування та його позитивну означеність в оцінках і судженнях більшості членів тієї групи чи спільноти, в якій перебуває мімікріант.
Мотиваційна орієнтація мімікріантів, що обирають функціонально-конструктивну мімікрію, як правило, спрямована на вдосконалення політичної чи економічної системи, покращення умов життєдіяльності, зниження соціальної та психологічної напруги, введення інноваційних форм та способів підприємницької діяльності тощо [Там само, 118].
Яскравим прикладом функціонально-конструктивної мімікрії є обіцянки українських політиків домогтися статусу другої державної для російської мови, чи виплати втрачених громадянами заощаджень. Ці обіцянки даються кожної виборчої кампанії, але так і не виконуються.
Функціонально-деструктивна мімікрія, на думку Лобанової, являє собою такий спосіб адаптації соціальних суб’єктів, коли вони обирають і реалізують у своїй поведінці функціональні та специфічно легітимні статусні позиції та ролі, які призводять (або призведуть згодом) до деструктуризації (і навіть руйнації) соціальної системи.
В умовах радянської командно-адміністративної системи в ролі функціонально-деструктивних мімікріантів виступала держкомпартійна бюрократія, що й була тим соціальним прошарком підприємців-капіталістів, який поступово, не руйнуючи СРСР, формувався в ньому, а досягнувши достатнього рівня “капіталістичної зрілості”, примусив політичну еліту відкинути “соціалістичний камуфляж” і легалізувати свою капіталістичну сутність.
Функціонально-деструктивною мімікрією користуються всі без винятку аферисти, шахраї та злочинці, які під легітимно-функціональними масками входять у довіру до певних людей, а згодом уводять в оману або зіштовхують їх між собою для досягнення власних егоїстичних цілей. Цілком очевидним є деструктивно-руйнівний кінцевий результат такої мімікрії [Там само, 120].
Дисфункціональна мімікрія “не вплітається” в мережу функціонально-статусних ролей та позицій. Вона, на відміну од функціональної мімікрії, інтерактивно суперечить загальноприйнятим регулятивним нормам та принципам поведінки. Наприклад, носії дисфункціонально-конструктивної форми у своїй мімікрійній діяльності керуються благородними намірами: покращити умови життєдіяльності, прискорити економічні перетворення, загальмувати руйнівні процеси в якійсь соціальній групі чи суспільстві.
Дисфункціонально-деструктивна мімікрія, навпаки, є нищівною за своїм кінцевим результатом для тієї соціальної системи, в якій відбувається, оскільки вона, як правило, має репресивно-агресивний характер, повністю руйнує існуючі соціальні взаємовідносини, ламає життєустрій окремих людей, груп, спільнот, соціумів заради досягнення її суб’єктами-носіями виключно особистісного гараздування. Мімікріанти використовують найбільш витончені маскувальні технології, нехтують законними та моральними принципами, що характерні для соціальної системи, на яку спрямовується їх деструктивна діяльність [Там само, 122].
Прикладом такої мімікрії є ділки, які влаштовують банкрутства для підприємств, заводів, фабрик, щоб за безцінь придбати собі у власність і отримати зиск. Ніхто з них і не згадує про людей, яким роками не виплачується заробітна платня і які втратили разом з підприємством надію на виживання.
Отже, як ми змогли помітити, соціальна мімікрія за своїм структурно-соціальним призначенням може мати як функціональний, так і дисфункціональний характер і для суспільства в цілому, і для окремої особистості (групи). Вона може існувати не лише як суспільно визнана і структурно доцільна соціально-функціональна роль чи позиція, а і як незнана (незнайома) або несприятлива, невизнана соціальною групою (соціумом), а отже, і структурно зайва чи недоцільна (часом вкрай шкідлива) для неї.
У наш час, в умовах неузгоджень у ціннісних орієнтирах особистості та суспільства (відсутності єдиної системи суспільних цінностей) важко дати відповідь на запитання: що повинно рухати людину та суспільство до досягнення мети? Людина не може існувати сама собою окремо від суспільства, і навпаки, тому потрібно говорити про сукупність цінностей, які пропагує держава та пропонує людина, які б доповнювали та удосконалювали одна одну. Люди повинні жити згідно з вимогами часу і водночас у відповідності з неписаними законами суспільства – моралі, етики, культури. Держава повинна орієнтуватися на названі цінності та забезпечити правопорядок у суспільстві шляхом створення справедливих, об’єктивних законотворчих актів, які дозволили би контролювати діяльність як окремих громадян, так і адміністративних осіб. Вона повинна захищати права та свободи людини і громадянина, які задекларовані в Конституції країни, фінансувати некомерційні проекти, спрямовані на розвиток духовної та фізичної культури суспільства, активізуючи сімейні цінності, масовий спорт, пропагувати здоровий спосіб життя, допомагати захищати екологію та навколишнє середовище.