Зміна цінностей соціальної адаптації особистості

Інші автори бачать адаптацію як “процес і результат взаємодії індивіда (групи) з кардинально зміненим соціальним середовищем, в перебігу якої поступово узгоджуються вимоги та очікування обох сторін, так що індивід отримує можливість вижити (і процвітати), а макросередовище – відновитись та перейти в іншу, висхідну стадію”. Підкреслюється “всеохопний характер, швидкість, кардинальність змін і, як наслідок – вимушена, а не добровільна адаптація, що проявляється на рівні свідомості та поведінки” [25].

Чимало праць увагу акцентують на потребі адаптації до ринку та до наслідків економічних реформ. Тут йдеться про те, що адаптаційним процесам заважають економічна та політична нестабільність у країні, непослідовність реформаторського курсу уряду, слабкі соціальні гарантії з боку держави, злочинність, безробіття, спад виробництва та ціла низка інших явищ. Водночас дослідники стверджують, що близько 25% населення, наприклад, не адаптувалося в Росії і не може адаптуватися внаслідок індивідуальних особливостей [31; 27]. В Україні 37.7%  населення визнають відсутність у них уміння жити в нових суспільних умовах [32, 587].

Підтверджують зазначені вище думки також ті науковці, які наполягають, що в ситуації, яка склалася в Росії, особливо важливою є ціннісна адаптація, і при проведенні курсу реформ доцільно враховувати особливості російського менталітету [33; 29].

В рамках політичної психології, акцент робиться на тому, що для того, щоб ефективно функціонувати в нових умовах, людині потрібно мати дві якості: активність, щоб визначити мету й досягнути її, та здатність до конструктивної дискусії. Автори також підкреслюють, що вимоги, висунуті реформами, часто суперечать деяким традиційним для російської культури моральним нормам, а намагання відповідати моральним зразкам відіграє важливу роль у мотивації людської поведінки [34].

У книзі “Трансформация социальной структуры: стратификация российского общества” // Институт социологии РАН. М., 1998.,  йдеться про те, що за традицією адаптивна поведінка в умовах кризового суспільства досліджувалась і розглядалась як сімейно-індивідуальна, економічно вимушена поведінка, що пов’язана з розв’язанням  суто економічних проблем, але не пов’язувалася зі змінами системи ціннісних координат.

Після десяти років перебудови в Росії дослідники почали приділяти більше уваги питанню, чому одні успішно входять у нову економічну реальність, у той час як інші не роблять жодних реальних спроб влаштувати свою професійну долю. Вони накопичують протестний потенціал, намагаються визначати чиники, які впливають на успішність  (неуспішність) адаптації і виявити форми та спроби адаптивної поведінки [ 35; 36; 37].

Отже, можна сказати, що різні аспекти проблем соціальної адаптації населення Росії до політичних та економічних змін почали розроблятись лише у другій половині 90-х років. Це пов’язано з трансформацією усіх сфер життя російського суспільства. Але оскільки всі дослідники сходяться на тому, що значна частина російського суспільства як і раніше не адаптувалася до зміни ситуації в країні і це породжено цілим рядом причин, які заважають адаптації населення, то ця проблема безумовно потребує подальшого дослідження [38].

Щодо української соціологічної науки, то з досліджуваної проблематики вона представлена іменами Є.Головахи [39; 40], О.Донченко [41; 42], О.Злобіної [43; 44; 45; 46], І.Кононова [47], Н.Паніної [48; 49], В.Тихоновича [50], В.Тарасенка [51; 52], Н.Ходорівської [53; 54; 55; 56], М.Шульги [57], А.Ручки [58; 59; 60; 61]  А.Маковецького [62; 156; 165], С.Шудло [63], та інших авторів.

У 1999 році в Києві вийшла в світ колективна монографія [64]. В ній значну увагу приділено стану трансформації суспільства, а також економічним реформам, їх сприйняттю різноманітними соціальними верствами населення. Досліджується стан соціального самопочуття населення, проблеми культури та міжнаціональних відносин. Широко використовуються дані соціологічних досліджень, які проведені науковцями в останні роки.

В наступній спільній монографії фахівців Інституту соціології НАН України “Суспільна трансформація: концептуалізація, тенденції, український досвід” її автори В.Бурлачук, О.Іваненко, В.Казаков, В.Королько, В.Степаненко, В.Танчер, В.Тарасенко спробували теоретично узагальнити і осмислити досвід суспільних трансформацій на межі ХХ – ХХІ століть [65].

Багато уваги приділяється досліджуваній проблемі у щорічних соціологічних моніторингах Інституту соціології НАН України [32; 66]. Аналітичні матеріали збірників дають можливість простежити динаміку рівня економічного, політико-правового, морально-психологічного добробуту населення за останні десять років.

В українській соціологічній науці сьогодні існує ціла низка робіт з проблеми адаптації молоді до нових економічних умов. У працях Е.Гладкова, Е.Коржевої, Л.Миронова, Г.Лактіонової, Т.Мишковської, В.Павлюкович, Ю.Якубової та ін. основна увага приділяється соціальній адаптації молоді як соціально-демографічної групи та пошуку механізмів даного процесу в сучасному суспільстві.

Здебільшого дослідження з проблем адаптації молоді охоплюють один або кілька аспектів адаптаційного процесу (найбільше праць присвячено, зокрема, актуальним питанням професійної (виробничої) адаптації. Ця проблема розроблялася в доробках О.Баклицької, В.Гладкової, М.Лукашевича, М.Міщенко, Ю.Семенова, Н.Трегубової, А.Юрьєвіца та інших авторів.

Як уже зазначалося, все різномаїття експлікацій поняття “соціальна адаптація” в соціально-філософській літературі більшою чи меншою мірою  наближене до нормативного (структурно-функціонального) або інтерпретативного теоретико-методологічного підходу.