Страница 19 из 37
Певну інформацію нам можуть дати археологічні джерела. Проте вони допомагають в осмисленні загальних тенденцій історичного розвитку, «створюють фон» для історичних подій. Варто також враховувати, що «діапазон інтерпретацій» цих джерел часто є достатньо широким. Не слід забувати й те, що дані археології за відповідного подання використовувалися й використовуються в ідеологічних цілях для доведення «правоти» певних концепцій історичного характеру.
Виходячи зі сказаного вище, зрозумілим стає наше звернення до літописів, передусім «Повісті минулих літ» Іпатіївського списку. Це не означає, що ми будемо сліпо йти за цим джерелом. Однак вважаємо, що воно дає можливість простежити головні моменти в становленні Русі як державного утворення.
Історики, посилаючись на літописні джерела, витворили «канонічну» схему становлення Руської держави. Починається вона із «закликання варягів».
У «Повісті минулих літ» під 6370-м роком (862 р. від Різдва Христового) розповідається таке. Буцімто мешканці землі, де проживали ільменські слов’яни (пізніше ця земля почала іменуватися новгородською) спочатку платили данину варягам. Проте вони в якийсь момент вирішили не давати цієї данини і вигнали варягів «за море». «І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив за угодою, по праву»[92].
Археологічні дослідження ніби підтверджують цю версію. Стара Ладога, яку вважають столицею ільменської Славії, звідки закликали варягів, була розташована на важливому торговому шляху, який вів із Балтійського моря через волзький водний шлях до багатих мусульманських країн Азії. Саме цим шляхом у ІХ ст. поставлялося в Європу срібло, срібні монети, якісні ремісничі вироби із Середньої Азії та Персії, екзотичні продукти з тих країн та Індії. Значну частину цього шляху контролювали скандинави-нормани, яких, вважається, на Русі іменували варягами. Нормани для здійснення прибуткових торгових операцій створювали корпорації, які мали військовий і водночас торговий характер. Варто враховувати, що тоді військова справа тісно була пов’язана з торговою. Здійснювати перевезення товарів (особливо на значні відстані) без належної військової охорони було неможливо. Водночас торгово-військові ватаги часто самі чинили напади з метою збагачення.
Такі ватаги, очолювані варягами, створювали на торгових шляхах свої факторії. Однією з них і була Стара Ладога, яку варяги також іменували Алдейгьюборгом. Ці факторії зазвичай були космополітичними за своїм складом. У них проживало як прийшле, так і місцеве населення. Правителі таких факторій, маючи військові загони, намагалися місцевих людей, що жили на околицях, зробити данниками. Тому можна вважати правдивим літописне свідчення, ніби варягам словени, тобто ільменські слов’яни, та інші племена цих земель платили данину.
У Старій Ладозі (Алдейгьюборзі) на урочищі Плакун з 850 до 925 року існувало окреме скандинавське кладовище, де були й жіночі поховання. Щоправда, його матеріали загалом скромні. Тобто можемо говорити, що скандинави становили меншість у цій факторії. Проте це була активна меншість, яка в поселенні утримувала владу. Цілком могло статися, що більшість місцевих жителів постали проти цієї меншості й прогнали її. Проте, як це часто трапляється в таких випадках, вожді повсталих не поділили отриману владу, почали воювати між собою. Тому з’явилися охочі закликати правителів зі сторони. У низці скандинавських «саг про давні часи» розповідається про вдалий напад норманів на Алдейгьюборг (Стару Ладогу) й захоплення цього міста[93].
У «Повісті минулих літ» під роком 6370-м (862 р. від Різдва Христового) так розповідається про закликання варягів: «Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів – русь, як ото одні звуться свеями, а другі – норманами, англами, інші – готами – отак і ці. Сказали русі чудь, словени, кривичі і весь: «Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами»[94].
Як бачимо, до варягів-русі звертається своєрідний «інтернаціонал». Це не лише представники слов’янських племен. Це також угро-фінські (точніше прибалтійсько-фінські) племена.
Щодо слов’янських, то ними були словени й кривичі. Кривичі проживали на теренах верхів’я Волги, Дніпра й Двіни[95]. Ймовірно, це самоназва цього субетносу. Принаймні вона широко вживалася й використовувалася.
Попри міфічність літописної оповіді про «закликання варягів», маємо в ній відносно адекватне відображення ситуації, яка існувала на теренах, котрі пізніше почали вважатися Північною Руссю.
Певні питання стосуються походження назви словени. Схоже, вона не була «органічним етнонімом». Ця назва радше вказувала на те, що словени – швидше пришле слов’янське населення, яке опинилося в регіоні, де проживали угро-фіни[96]. І їм важливо було вказати на свою слов’янську ідентичність.
Під чуддю давньоруські літописці переважно розуміли прибалтійсько-фінські етноси, які проживали в районі Фінської затоки[97]. Поширеною є думка, що це були предки естонців[98].
Весь – це також фінське плем’я, яке проживало на схід від Фінської затоки, у районі т. зв. Міжозер’я (озер Нево, Онега та Біле). Власне, на цих теренах розташовувалася Стара Ладога (Алдейгьюборг). Уважається, що весь дала початок таким етносам, як вепси й частково карели[99].
Отже, тут живе фінське й слов’янське населення. Проте воно «закликає» до себе правити варягів. «Північна Русь» ніби була конгломератом трьох етнічних груп: варягів, які стали правлячою елітою, фінського й слов’янського населення.
Під тим же роком 6370-м (862 р. від Різдва Христового) читаємо далі: «І вибралися троє братів із родами своїми і з собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, – на Білім озері, а третій, Трувор, – в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля»[100].
Цей уривок породив численну літературу. Він став одним із головних аргументів у т. зв. нормандській теорії, суть якої зводиться до того, що Русь створили скандинави-нормани[101]. Щоправда, якщо проаналізувати «Повість минулих літ», то не все так однозначно виглядає.
За десять років до закликання варягів-русі сам літописець говорить, що існувала Руська земля. І цю землю він пов’язує з Київщиною, там, де жили поляни. «В літо 6360 [852], індикта 15, – читаємо в «Повісті минулих літ», – коли почав царювати Михайло, почала прозиватися Руська земля»[102]. Тут само довідуємося, що при цьому цареві «приходила Русь на Царгород, про що пишеться в грецькому літописанні; так от від цієї дати почнемо і відлік зробимо…»[103].
Після цього запису дається детальна хронологія – скільки років минуло від Адама до потопу, від потопу до Авраама, від Авраама до Мойсея, від Мойсея до Давида, від Давида до єрусалимського полону, від цього полону до Олександра Македонського, від Олександра Македонського до Різдва Христового, від Різдва Христового до імператора Костянтина, від імператора Костянтина до імператора Михайла.
Рюрик. Мініатюра з «Царського титулярника». VII ст.
92
Літопис руський. С. 12.
93
Войтович Л. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. Біла Церква, 2006. С. 199.
94
Літопис руський. С. 12.
95
Дермант А. Кривичи (историко-этнографический очерк). Предыстория белоруссов с древнейших времён до ХІІІ века. Минск, 2010. С. 211–241
96
Санкина С.Л. Этническая история средневекового населения Новгородской земли. СПб., 2000.
97
Агеева Р. А. Об этнониме чудь (чухна, чухарь). Этнонимы. М., 1970. С. 194–203.
98
Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. С. 264.
99
Голубева Л. А. Весь и славяне на Белом озере Х-ХІІІ вв. М., 1973; Голубева Л. А, Кочкуркина С. И. Белозерская весь (по материалам поселения Крутик ІХ-Х вв.). Петрозаводск, 1991.
100
Літопис руський. С. 12.
101
Про дискусії між норманістами й антинорманістами див.: Пріцак О. Походження Русі. Т. 1. С. 67–71; Клейн Л. С. Спор о варягах. М., 2009.
102
Літопис руський. С. 11.
103
Там само.