Страница 8 из 36
Григорий Степанович!
Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились. Посылаю вам три экземпляра, один возьміть собі, другий оддайте Н[иколаю] Андреевичу maestro Маркевичу, третій Віктору Забілі на заочное знакомство. По вашему реєстру я поручил И. М. Корби раздать экземпляры. Прощайте, желаю вам встретить весну весело. А у нас еще зима.
Ваш покорный слуга
Т. Шевченко.
P. S. Трохи-трохи був не забув. Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. Не давайте їм, будьте ласкаві, і не показуйте мої «Гайдамаки», бо там є багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки підождуть, я їм пришлю «Черницю Мар’яну», к Великодню думаю надрюковать. Це вже буде не возмутительное.
Ще раз P. S. Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому.
14. Т. Г. Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка
28 березня 1842. С.-Петербург
С.-Петербург. 28 марта 1842 г.
«Надрюковав, бодай йому очі повилазили», – отак ви скажете, як зачнете читать мої «Гайдамаки»; а що скажете, як прочитаєте, не знаю. Не лайте дуже, коли найдете що-небудь не до ладу, бо і написано і надрюковано навмання, – та я ще і досі не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна, і білети на «Гайдамаки». Коли маєте субскрибентів, то напишіть до мене швидче, бо вже тілько сто екземплярів осталось. Та якби ви не поліновались прислать мені свої сочиненія хоч півекземпляра, так – на пам’ять, то велике спасибі вам сказав би.
Т. Шевченко.
Поцілуйте любого Гулака-Артемовського і отдайте йому книжку, а другу не цілуючи отдайте Корсуну.
15. Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Т. Г. Шевченка
29 квітня 1842. Основа
29 апреля [18]42. Основа.
Милий і добрий мій паночку Тарас Григорович.
Ну, вже так що порадували Ви нас своїми «Гайдамаками»! Я ж кажу: читаєш та й облизуєшся. Якраз к Великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз і розіслав по рукам. Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишіте ж, паничу, у усю руку; напишіте нам ще таке, дайте віддохнути від московських брехень, що читаєш-читаєш та або заснеш гарненько, або на животі затошнить, а на зуби паде оскома, що три дні не хочеться дивиться на книжку. Артемовський сам хоті[в до Вас п]исати – і не збреше, напише, [бо дуже похваляє. Кор]суна після того не ба[чив]. …після такого добра.
Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: «Нехай книжки пришлеть». Бісова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки – овва! Записалося у мене душ з п’ятнадцять, що певно дадуть гроші; пришліте десятків зо два, то гроші зараз і вишлю Вам, певно, вишлю. Писав і про «Богдана» Є. П. Гребінки. Кажуть, давай, кажуть, книжки – тоді і гроші. А де він? Вже я писав-писав до нього – знай мовчить, так я і годі сказав. Може, сердиться за що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у їх віру уступив. А спитайте його від мене, коли побачите: що він дума?
Послав би я, батечку, Вам і десять своїх книжок, так нема їх у мене. Усі у москалів: ні грошей, ні книжок не бачу. Обдурили добре. Коли хочете, то от писулька: по ній дадуть Вам.
Пишіте ж, пишіте ще, потішайте наші душі таким смашним, та «Гайдамаків» шліть до мене, я Вам грошики вишлю. Та не розлюбляйте щиро Ва[с] кохаючого
[Григорія Квітку].
Сейчас прочитал Евгения Па[влович]а «Сеню», и мы обое с женою хохотали очень. Чудесна штука.
«Утопленницу» Вашу і усе гарнеє получили, як треба. Буде у «Молодику», нашому альманасі.
16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка
2 травня 1842. Харків
Харьков, 2-го мая 1842.
Брате! (Чи можна тебе так звать?). Бо я тебе полюбив, дуже полюбив – так, як брата, та ні, ще більш, – як того, хто первий заспівав про ту славу козацькую, що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Україні, над котрими орел чорний сторожем літає – не так, як кавун у спасівку, та хіба тільки й є, що кавуни на нашій Україні або хрін… Гай-гай! Нехай би вже москалі, а то… не найшли більш нічого, як карасів, та ще дечого, що всюди; є у нас, є таке дещо, що чи й є воно у кого другого – кожна могила, кожний байрак що-небудь скаже, була б тілько охота з ним побалакать, та скаже таке що-небудь, що довго б, довго б слухав… аж не одірвешся. От давно вже я сумував сам собі – не чуть нічого, ніхто нічого не скаже, не заспіва так, щоб серцю полегшало, заспівав би й сам… та ба, не вмію. Аж ось Кобзар заспівав. Як мені тоді було легко! Бачив я «Кобзаря» часов з чотири, а не чотири… то що й казать – і жінки, і дівчата, всім прийшовсь «Кобзар» по серцю. Душ з півдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаєш «Мар’яну», що прислав ти Корсунові, так і слова не виговорять. Співай же, моє серце, бо гріх не співать тому, хто вміє, тільки, хай тебе Бог боронить, не по-московськи. Коли нінавіщо буде надрюковать, присилай нам білетів, а ми тобі будем гроші та ще… не багатий я чоловік – трудова у мене копійка, а, їй-богу, з тобою поділюсь послідньою. Дрюкуй «Дорошенка» і все, що у тебе є. Узяв я у Корсуна десяток білетів, роздав скільки було можно, і от тобі 30 рублів. Може б і більше, та, єй-богу, і в мене багато роботи, та ще гірше те, що мало є в мене знакомих у Харкові, а на селі й того менше. Посилаю тобі «Запорозьку старину», чим багаті, тим і раді. Прощай, твій
Пилип Корольов.
Пришли книжок, що каже Корсун, та і я прошу, бо зараз і гроші будуть, уже я за се берусь. Мій адрес: Филиппу Николаевичу Королеву в Харьков, спросить в университете. Та ще прошу виповни просьбу Корсуна, прошу одну книжку «Кобзаря».
17. О. О. Корсуна до Т. Г. Шевченка
2 травня 1842. Харків
Харків, 2 мая 1842 року.
«Хоч круть верть, хоч верть круть» – як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав: от добро! Купуватимуть та читатимуть наське слово! А я іще скомпоную другий, там третій… Та ще з картинками, та з… Афю-тю-тю! – Цур дурня!!! – Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 350 не знаю, куди й діти. – Пани кажуть: «Нащо нам?! Хіба ми школярі, чи що?» – А пані кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не мóжу малосерыйського языку!.. Дівчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»
Се одно, а отце друге: Вам ще досі не писав, бо думка була, щоб послать укупі з папером фабричним і банкового… Та бачите, що й досі, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тільки тридцять; кажуть сучі сини: «Хай пришле книжки…»
І так-таки: пришліть, будьте ласкаві, книжок: «Гайдамаків» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що – як знаєте; а таки опріче того, – мені один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема ніякого!!! Та не забудьте свій та Гребінкин портрети, та й ще що-небудь таки черкніть
Вашому А. Корсуну.
Кінчайте «Мар’яну». Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий «Сніп».
Дописка на першій сторінці:
Ради рóдини пишіть більш… Аркушів зо два, зо три: пишіть брате!
18. Т. Г. Шевченка до П. М. Корольова
22 травня 1842. С.-Петербург
СПБ. 22 мая