Страница 59 из 62
Ще забув сказати, що тут є кав’ярня та кафешантан, там і проходять виступи. Ну, ще плюс магазинчик із сувенірами та невеличкий продуктовий магазин. Для персоналу відведена одна їдальня, в якій нас годують сніданком та вечерею, а от обід та ланч ми собі самі маємо робити. До кав’ярні ми маємо право приходити, але лише під час наших вихідних й тільки як клієнти. У мене лише два вихідні на місяць…
По вечорам інколи ми з командою погоничів збираємося й п’ємо чай, розповідаємо історії. Здебільшого я приємно проводжу час, розмовляючи з Вікою по інету та попиваючи щось гаряче. І звичайно ж – сплю, а точніше відсипаюся!
До речі, коли мене тільки перевели на Мунтаґну з шахти Інферни, фея відвідала мене. Побула тут кілька днів. Це було весело. Заради такого випадку, мені навіть вихідний дозволили відгуляти раніше.
Листування з моєю милою, доброю Вікою підтримувало мене в задушливій темряві шахти. Її листи, як промінчики світла, не давали впасти духом, налаштовували на позитивний лад.
Розмірковуючи про життя, відв’язав четвірку щіків, що чимчикували за санями, та розділив їхню зв’язку надвоє. Запряг Жанну з Карен до одних саней, Леона та Ланса – до інших. Лукас уже привітався з колегами, що чекали нас отут.
Хале, доброго ранку! – привітався з перевертнем-вовком, в якого вся пика в снігу. – Вітаю, Свіфте!
Прив… - почав було вітатися Свіфт, але його обличчя також зникло за снігом.
Струсивши сніг, Свіфт штовхнув Хала на землю, сів на нього, утримуючи ногами, зачерпнув повні жмені снігу й насипав на обличчя товариша, що чинив опір. Хал, не дав Свіфту просміятися, скинув його із себе та хутко вскочив на ноги. Після цього скинутий піднявся й, продовжуючи сміятися, повідомив мені, що вони так рано сюди прийшли, щоб обігнати команду другого посту щіків. Ці два пости в нашому секторі із щіками, розташовані недалеко один від одного, завжди влаштовують змагання.
Краще б ви не байдики били, а видивлялися туристів! Он, Хале, йди покатай тих двох, - гримнув Лукас, указуючи рукою на літню пару, що вже стоїть біля автоматів із батончиками, над якими висить дерев’яна вивіска з написом: «Гарно проведіть час!».
Хал закотив очі та із посмішкою попрямував до туристів. Тоді Лукас повернувся до Свіфта, дав йому одну ґеніцебу (місцева валюта) й попросив придбати в автоматі каву. Свіфт запитально глянув на мене, але я відмовився, бо вже пив її пару годин тому у себе вдома.
Сьогодні має приїхати Вікочка. Ще приїдуть дух, звір і дракон. Хоча, мені все одно хто з нею приїде, головне, що в нашому секторі знову відпочине пречудова «Перемога». Шкода, нікому, окрім роботів-прибиральників, з туристами не можна бути в їхніх номерах у робочий час. Я би тоді весь день з нею проводив.
Про що задумався? – Лукас погладив Ланса. - Зосередься на роботі.
Його голос, як завжди, суворий. Я розумію, що треба бути відповідальним, але зараз нема відвідувачів на горизонті, тож можна поринути в думки та мрії.
Лукасе, я лише на пару секунд задивився на обрій. Що тобі хибить?
Не смійся так. Я твій напарник, а також відповідаю за тебе, сам розумієш чому. Я не волію звітувати про твою погану поведінку.
Так не звітуй. А ще, до речі, чому це відволікання на три секунди – погана поведінка?
Мушу звітувати. А за відволікання я тобі говорю, щоб не розслаблявся.
Вельми мудро, - на обличчі напарника з’явилася посмішка, але очі залишилися серйозними.
Пройшло дві години. Я за цей час покатав шість туристів: веселих близнюків, які між собою говорили на суміші трьох мов (цих хлопців ще Свіфт катав учора); потім ще була одна молода пара, що дуже ввічливо себе вела, але ледь не весь маршрут співала народні пісні, й просила приєднатися до них; також завітали дві жінки, які між собою не були знайомі, але сказали, що не проти разом проїхатися.
Ось, тепер позираю на «горизонт» й чекаю на відвідувачів та своїх гостей. Хал щось жваво розповідає Лукасу, а той лише ворушить бровами й слухає. Мій ніс, здається, скоро відмерзне, час від часу прикриваю його рукою, щоб зігріти. Із-за легковію щоки наче в кризі, бо сніг розтоплюється на шкірі й замерзає одразу. Добре, що хоч у спец-рукавицях пальцям тепло. Та це не на довго, бо щось мені здається, що вони намокнуть, а я знов забуду ввімкнути режим висушування.
Віка
Трохи заспана, одягнена в легенькі сандалі, білі спортивні бриджі та у футболку персикового відтінку, поспішаю до кафетерію космопорту. Майже не спала, оскільки розмовляли з Найтоном і все не могли наговоритися. Я розповіла, що наша стара компанія "жертв ритуалу" їде до нього в гості. Карай забронювала будиночок у сімнадцятому секторі на чотири спальні, місця повинно вистачити на всіх. Найтон дуже зрадів, що у нього будуть гості, особливо його радує мій приїзд. Це приємно! Я теж за ним скучила.
За собою кочу валізку з найважливішими речами, а в рюкзаку водичка, йогурт та ланч у дорогу. Із нашою старою компанією домовилися зустрітись о другій годині ночі, наш виліт відбудеться о третій.
Ось бачу біля місць для очікування стоїть Карай. Її коротке волосся не зачесане, вираз обличчя каже всім навколо про те, що вона хоче спати, але погар з чимсь гарячим допомагає долати це бажання. Біля ніг стоїть біло-червона валіза середнього розміру, на плечі висить темно-фіолетова сумка за розміром, як мій рюкзак. На чорну застібнуту блискавкою майку накинута тонка спортивна кофта кольору іржі. Бриджі чорні, але біля талії з малесенькими білими бризками.
Карай мене ще не помітила, тому в голову прийшла ідея зробити їй сюрприз. Попереду йдуть четверо хлопців, прямуючи в бік кафетерію. Швидко наздогнала їх і, ховаючись за високі спини, обійшла Карай з боку. За три метри від дракону, помітила, що вона в навушниках – мої шанси несподівано підійти підвищилися. Один, два:
Гоп! – я поставила руки їй на плечі, від чого вона смикнулася, тоді повернулася до мене.
Привіт! – Карай зняла навушники, й ми обійнялись.
Ти теж ні на мить не задрімала перед подорожжю до космопорту?
Так, сильно видно? – вона відпила напою, тоді спробувала зробити лице не таким сонним, розтерши його долонею.
Поки ми перемовлялися, підійшов Внсі з якоюсь дівчиною. Я її, здається, десь бачила. А де? Згадала! Вона була свідком на суді Найтона.
Дівчата, привіт! – весело сказав хлопець, - Віко, познайомся це Айкен, моя дівчина. А це Віка, наша фея, яку ми рятували.
Приємно познайомитись, - разом мовили ми й засміялися.
Щось Варда затримується, - обізвалася Карай.
Варда з’явилася ледь не за п’ять хвилин до закінчення реєстрації. Вона теж була не одна. Із нами полетіла мила дівчина на ім’я Сана.
Карай
Уже не в перший раз у космосі, але все одно отримую від польоту масу задоволення. Рейсовий міжпланетник «Космічний турист» не великий, усього розрахований на сорок пасажирів. М'які зручні крісла, висувні столики, телевізори на спинках. Він схожий на "Комету", на якій я летіла на Різо, але більш шикарний.
Ми розташувалися на сусідніх місцях: Внсі з Айкен, за ними я і Віка, а з боку - Варда й Сана. Салон заповнений на половину, видно зараз не сезон для зимового відпочинку. Летіти чотири години, більше часу займає зліт і посадка.
І знову навколо - величезний нескінченний космос! Далекі зірки зачаровують своїм холодним блиском, помаранчева Ровелла сяє нестерпно яскраво, але, на моє задоволення, "Турист" повернувся до неї іншим боком і я можу насолоджуватися видом планет і їх супутників. Бірюзовий Клавіантус з двома помаранчевими кульками Карело ді Компра та Апле, світло-жовта Мунтаґна з чотирма супутниками, інші сховалися за нею. На орбіті Клавіантуса завис величезний зореліт. Ми уздовж нього летіли хвилин п’ять. Він всередині, напевно, як ціле місто!
Хочу на ньому політати! - не втрималася й сказала вголос.